Назад у майбутнє: грудень 1991-го року у Володимирі-Волинському

Інтернет-видання “Буг” продовжує рубрику “Назад у майбутнє”. Увазі читачів пропонуємо декілька випусків Володимир-Волинської газети “Слово правди” за грудень місяць 1991 року.

До слова, газета “Слово правди” видається з 4-го жовтня 1939 року.

Найголовнішою подією в Україні на кінець 1991 року були вибори Президента, перший тур яких відбувся 1-го грудня. Того ж дня історичною подією стало голосування за референдум про незалежність. На сторінках газети вже 3-го грудня надрукували замітку “Підбито підсумки”. Подано інформацію про те, що 45 209 громадян підтримали незалежність нашої держави (95,99% від тих, що загалом взяли участь у голосуванні), а 1345 громадян не підтримали Акта проголошення незалежності України.

“Найбільше жителів міста і району (24908) віддало свої голоси за Л.М. Кравчука. Другим кандидатом за кількістю голосів став В.М. Чорновіл – він набрав їх 13743. Чотири тисячі 198 жителів міста і району хотіли б бачити на посаді Президента України Л.Г. Лук’яненка. 1772 голоси віддано за І.Р. Юхновського, 470 – за В.Б. Гриньова і лише 151 – за Л.І. Табурянського” – зазначили в газеті.

Журналісти видання розповідають, як йшли справи на виборчих дільницях у Володимирі-Волинському:

“На виборчій дільниці № 109, що розташувалася в будинку культури ремонтно-транспортного підприємств, навіть черги утворювалися за бюлетенями, до кабінок таємного голосування. Настільки активно, дружно йшли сюди виборці, щоб сказати своє слово у Всеукраїнському референдумі, віддати голос за того, хто бачиться Президентом України”.

Цікава стаття про вибори під назвою “Коли ж ми діждемося Вашінгтона?”:

“Над входом до виборчої дільниці хвилюється на ранковому грудневому вітрі синьо-жовте полотнище національного прапора. Хвилюються і виборці, переступаючи поріг заквітчаної всіма барвами веселки світлиці, зі снопиком золотистої волинської пшениці на авансцені, прикрашеній вишиваними рушниками. Адже їм доля подарувала право на історичну місію – своїм голосуванням відродити державність нашої України, яка вже протягом багатьох віків не належить сама собі. А державним керманичем, Президентом обрати гідного сина свого народу. Щоби збулися пророчі слова Великого Кобзаря. Написав він їх століття тому, та нині ці слова звучать, як ніколи, актуально: Коли ж ми діждемося Вашінгтона? Та діждемось таки колись”.

Випуск від 4-го грудня розпочинається патріотичними рядками.

“Здійснилось! Те, до чого століттями йшов наш народ, за що гинули його сини, що в мріях виношували наші діди. Чого-чого, а поневірянь і кривд завжди діставалось волелюбному краю”.

Цікавою для сучасників була рубрика “Калейдоскоп”. У ній розміщували, актуальну на той час коротку наукову, або соціальну інформацію. Зауважимо, що не оминали в 1991 році й релігійні теми, наприклад, замітка “Пізнаючи Христа” повідомляє читачів, що 22-го листопада минуло 2000 років з дня народження Ісуса Христа, а встановив цей факт астроном із Праги. Написали також замітку про заслання Леніна – “Нам би таке заслання”. Розповідається, що Володимир Ілліч мав чисту кімнату, харчування, прання і лагодження білизни. На тиждень для нього забивали барана, яким годували з дня в день.

6-го грудня у газеті надрукували важливу новину “Будуть нові гроші”. Мова йшлася про грошову реформу, яка мала відбутися у вересні місяці, але керівники ешелонів влади зволікли цю справу.

“Заступник голови управління Національного банку України Олександр Савченко декілька днів тому повернувся з-за кордону, де налагоджував зв’язки щодо виготовлення української валюти. Він узяв на себе відповідальність укласти контракт з іноземною фірмою на виготовлення гривень і стотинок (копійок). Перші банкноти гривень уже зійшли з друкарського верстата. Нам необхідно фірмі сплатити аванс за роботу, щоб не зупинили друкарські верстати. Домовленість складена на дуже вигідній для нас основі: фірма підрядилась друкувати тисячу гривень за 20 доларів.

Автори нумізмату гривни, українські художники, із своїм завданням справились добре. Гроші виготовляються в європейському стилі, схожі на фунти стерлінгів. Є прогнози, що гривня зразу буде мати вдвічі вищу купівельну спроможність, ніж карбованець”.

“Слово правди” повідомило читачів, що в результаті виборів депутатами міської ради стали:

Сердюк Володимир Андрійович, службовець, безпартійний, проживає в місті Володимирі-Волинському – по виборчому округу №17.

Авраменко Юрій Володимирович, службовець, безпартійний проживає в місті Володимирі-Волинському – по виборчому округу №99.

“Місцева влада ні при чім” – замітка на сторінках газети, яку місцева жителька, пенсіонерка М.Н. Власюк адресує владі.

“Хочу спитати про “ковбасу”, точніше про те м’ясо, яке вивозять наші друзі – польські туристи. Кожного разу на ринку бачимо, як поляки купляють шинки і цим піднесли ціни на м’ясо до 23-25 карбованців за кілограм. Як же можна везти продукти в Польщу, коли в республіки колишнього Союзу не можна везти більше 1 кілограма? І взагалі, чи робиться місцевою владою щось для того, щоб припинити вивезення товарів, які надходять для міста і району (а надходять, бо торгівля перевиконує план), за кордон – у Польщу, Румунію?”.

Ці запитання редакція передала, як і просила дописувачка місцевій владі. Голова Володимир-Волинської міської Ради народних депутатів, голова міськвиконкому П.Д. Саганюк надіслав відповідь.

“Невже ж пенсіонерці М.Н. Власюк думається, що і на ринку слід примушувати приватника продавати свою продукцію з використанням талонів чи візиток? Чи, може, хотілося б авторці запитання біля кожного продавця на ринку бачити представника народного контролю з постановою бюро в руках, який би вказував, кому продати, а кому не продати товар? Усе це нереально. Нині треба бачити справжні життєві реалії, в тому числі і реалії цін.

А як перевозять м’ясо (і не тільки м’ясо, а й іншій товар) через кордон, це наступне запитання шановної пенсіонерки, то за роз’ясненням варто було б редакції звернутися до відповідних митних служб, бо вони, до речі, належать до структури, яка не підвладна міськвиконкому.”

7-го грудня 1991 року номер газети був дещо незвичний. Він майже повністю присвячувався розповіді про педагогічне училище імені А.Ю. Кримського. У цей день у навчального закладу були іменини.

“Свято великої сім’ї педагогів – і майбутніх, і з чималим досвідом, тих, які нині сіють розумне, добре, вічне в стінах училища, і тих багатьох тисяч, що тут, зміцнивши крила розлетілися в різні краї”.

У статті “Школа відповідальності” звітується директор закладу І. Губар: “Педагогічне училище імені А.Ю. Кримського відзначає своє 52-річчя. У вересневі дні 1939 року повсюдно відкривалися школи. Дітвора тягнулася знань, та бракувало вчительських кадрів. Кузнею освітян стала педагогічна школа, яка була відкрита в листопаді того ж року. А тут знову лихоліття – почалася війна, лишень у вересні 1944-го двері освітнього закладу знову відчинилися. І вже через рік з училищного першого випуску поїхав у села і міста 21 вчитель молодших класів. З тих пір минуло немало літ. І тепер, підбиваючи підсумки, ми називаємо значно соліднішу цифру – для народної освіти підготовлено понад вісім тисяч учителів початкових класів, вихователів дошкільних установ. Важко назвати таку область, район на Україні, де б не працювали наші вихованці. І звідусіль переважно надходять про них вдячні відгуки. Багато випускників училища закінчило вузи, працюють директорами, завідуючими дошкільними установами, якщо й не на керівному посту, то стали досвідченими вчителями, добре знають свою справу.

На останніх сторінках видання періодично розміщували рубрику “Проба пера”. Вона містила у собі декілька віршів талановитих жителів міста та району. Зміст поезій був переважно патріотичного характеру. Людей, мабуть, надихав початок української незалежності.

ЩЕ ЗАСВІТИТЬ СОНЦЕ НА ВКРАЇНІ

Ще засвітить сонце на Вкраїні,
Заблищать мечі ще козаків
Тих, що вже лежать у домовині,
Їх підніме сила всіх віків.
В небі ще засяє зірка ясна,
Розійдуться хмари навкруги,
Буде наша доленька прекрасна,
Заживемо, браття, добре ми.
Вирвалися ми вже із неволі,
Де жили ми довгії віки,
Усміхнеться й щастя нашій долі,
Ми ж бо українці, козаки.
Доки ще серця всі наші б’ються
Доти Україна ще жива,
І пісні її усюди ллються,
І росте ще на Січі трава.
Заживем в єдиній ми родині
Українських славних козаків,
Ще засвітить сонце на Вкраїні,
Спалить ще всіх наших ворогів!

11-го грудня Бубнівська середня школа пише у газеті “Слово правди”, що їхній заклад зовсім не опалюється: “Може ті, від кого залежить тепло в нашій школі, прочитавши ці рядки, схаменуться і зроблять так, щоб вона обігрівалась. Бо скільки можна терпіти й мерзнути. Ми, старші, ще з бідою висиджуємо уроки, а що казати про маленьких діток? Мерзнуть неймовірно. Яке в такій холоднечі може бути навчання?”

Дирекція школи посилається не дефіцит украй потрібних деталей. Через це не можна відремонтувати опалювальну систему.

Помічаємо на сторінках видання позитивну рубрику “Хімчистка” – цех сатири і гумору. Наприклад, дотепна розповідь під назвою “Годинник зупинився опівночі”:

Кожне місто має свої достославності, визначні пам’ятки. Колись наш древній Володимир гордився ратушею і годинником на ній, який лунким гулом курантів вів лік часу. Нема, немає в нас цієї славної старовини, хоча її матеріальна частина – вежа на розі вулиць Жовтневої і Прикордонної збереглася.

Здавалося, головним годинником міста мав стати електронний дзигар на готелі “Волинь”, який засвітився до 1000-річчя Володимира. Відтоді він мало коли радував повнотою інформації, показуючи час, дату і температуру повітря. “Чогось йому не вистачає” – пожартував один старожил міста.

А нещодавно табло годинника зовсім погасло. Кажуть – уночі.

Щомісячно у газеті звітувались правоохоронці: Минулого тижня (з 2-го до 9-го грудня 1991 року) в чергову частину міськвідділу внутрішніх справ надійшло 13 повідомлень про злочини і пригоди. Серед них – крадіжка громадського і власного майна, вбивство, самогубство, грабунок, погроза вбивством, керування в нетверезому стані автотранспортними засобами тощо.

“Страхітлива звістка облетіла все Побужжя: в місті Володимирі-Волинському на квартирі вбито молоде подружжя Гаврилюків. Співробітниками МВВС ведеться розслідування по цьому факту. Якщо комусь щось відомо про цей злочин, прохання повідомити в міліцію особисто” – проінформували правоохоронці.

“Панує в торгівлі безладдя” – критичний матеріал адресований, зокрема, працівникам торгівлі. Автор: мешканець Володимира-Волинського М. Андрійчук, який ділиться враженнями після наради у виконкомі при П.Д. Саганюку, який зібрав на неї керівників торгових мереж міста.

“Уже не просто криза, а скоріше соціальна вибухонебезпечна ситуація створюється нині в місті. До відчаю доводять людей порожні прилавки в магазинах, довжелезні черги, паралельно з якими йдуть безвідповідальність працівників торгівлі. Ось так коротко можна передати суть наради, на яку вчора голова міськвиконкому П.Д. Саганюк зібрав керівників торговельних організацій, окремих промислових підприємств.

Дуже гострою була розмова на ній. Позавчора до обіду в місті не було молока. Нема тари? Але є інші шляхи реалізації. Як шукають їх? Ніхто з торговельників не дбає, щоб знайти товар для покупців. На базі є олія, але її не спроможуються оперативно доставити в магазин.

Управління торгівлі працює безініціативно і, навіть навпаки, озлоблює людей, замість того, щоб іти їм назустріч. Чи потрібна взагалі така структура? Завершується рік, а чимало фондів на товари народного споживання не використані.

Такі та ще чимало інших запитань вперемішку зі справедливим звинуваченнями ставилися перед керівниками. Голова міськвиконкому поставив категоричну вимогу: усе із баз – негайно в магазини! Знайти резерви організації передноворічної торгівлі, укласти про це угоди з колгоспами тощо. За ті безладдя, що нині панують у торгівлі, її працівників запитають на сесії міської Ради.

Керівники промислових підприємств обіцяли збільшити постачання своєї продукції, зокрема яєць, у магазин.

Добряче дісталось на цій нараді торговельникам. Та чи допоможе?…

Інтернет – видання «БУГ» готує нові публікації рубрики “Назад у майбутнє”. Слідкуйте за оновленнями.