<




Алла Лісова

Виїхати, щоб померти на чужій землі?

14:09 | 19.03.2023 / Погляд / /
331
/ 1 коментар

За 11 місяців 2022 року з України виїхало загалом понад 14,5 мільйона українців, з яких 11, 7 мільйона – до країн Євросоюзу.

Сім’я дочки моєї знайомої ще рік тому, залишивши на ріелторів свою столичну квартиру, почала збиратися за кордон. Спочатку, зідзвонившись зі своїми знайомими, в одну із скандинавських країн вирушила жінка з двома малолітніми дітьми. Чоловік не зміг разом із ними, оскільки Верховна Рада прийняла рішення про заборону виїжджати за межі країни таким, як він. Але прагнення вирватися з України в чоловіка було дуже великим, тому вишукував різні варіанти. Врешті знайшов людей, які, швидше всього, за бакси видали «потрібні довідки» – і він зібрався. Очевидно, пильність у різних прикордонників різна, і за четвертою (!) спробою його таки пропустили. 

Подібних випадків є, на жаль, багато. Як стало відомо, від початку воєнного стану й до кінця грудня минулого року намагалися незаконно залишити Україну 12 тисяч чоловіків. Частина з них своєї мети все ж таки досягла. Статистика свідчить, що за 11 місяців 2022 року з України виїхало загалом понад 14,5 мільйона українців, з яких 11, 7 мільйона – до країн Євросоюзу.

Але чи не пошкодують колись ці люди, що залишили Батьківщину?

Мені пригадалася перша хвиля міграції земляків на початку незалежності, в 1990-х роках. Тоді до США найбільше мігрувало вірян протестантських церков, переважно тих, у кого там уже проживали рідні. Серед таких були й мої родичі, які згодом детально описували в листах подробиці заокеанського побуту. Вони дякували Богу, що благополучно облаштувалися в чужій країні й повідомляли в листах про тамтешні «дива»: холодильник сам розморожується, плитка вмикається без запальнички, пралка самостійно виконує всі функції. З великим захопленням розповідали про наявність різноманітних продуктів у той час, коли в нас і за макаронами були черги.

Тепер ситуація інша. Навіть у час війни ми не відчуваємо дефіциту. Щодо галопуючих цін, то просто довелося обмежити список того, що купували досі. Звісно, в особливій – фізичній і морально-психологічній скруті – перебувають внутрішньо переміщені особи. Але не можна сказати, що про них забули. Переселенці отримують певні пільги від держави, їм виділяють усе необхідне з гуманітарної допомоги, яка не перестає надходити з-за кордону. Тому, навіть залишившись без нічого, багато з них не збираються покидати Україну – влаштовуються на роботу, дітей віддають у школи й садочки, планують якось придбати житло. До речі, в Нововолинську за рахунок грантових коштів зводитимуть багатоквартирний будинок для ВПО.

Церква категорично заявила: матюками війну не виграємо, лайка несе велику шкоду, бо це – молитва до сатани й образа для Бога.

Чотири роки тому готувала матеріал під заголовком «Приїхати і померти на рідній землі». Моя двоюрідна тітка, яка прожила більш як 20 років разом з великою родиною у Каліфорнії, не переставала мріяти повернутися на Волинь, аби, як казала, померти на рідній землі. За волею долі, під час останньої поїздки сердечний напад залишив її в рідному Нововолинську назавжди.

Великий моральний авторитет, єпископ УГКЦ Блаженніший Любомир Гузар писав: «Я довгі роки був емігрантом, і з мого досвіду бути емігрантом – то завжди бути людиною другого класу. Безумовно, маєте заробіток, маєте спокій, все дуже гарно, але ви є людиною другого класу. Ви не є на своїй рідній землі. Адже жити на рідній землі – це дуже цінна річ. Дуже важливо, щоб бути самим собою». Краще про це і не скажеш.

З дитинства не сприймаю лайливих слів і хамства, яке їх супроводжує. Їх не використовували ні в нашій сім’ї, ні в школі, ні в університеті, ні на роботі, ані в колі друзів, з якими спілкувалася. Тому ніколи не могла пройти мимо, щоб не зробити зауважень, коли підлітки голосно матюкалися. Нецензурну лексику вважала і вважаю досі частиною життя людей некультурних і малоосвічених.

З початком війни ситуація у царині мови набрала дещо спотвореного вигляду. Матюки, які й раніше проскакували в медійному просторі, значно більшого поширення набули з 2014 року, коли москва анексувала Крим і розпочала гібридну війну на Донбасі. Тоді фанати харківського футбольного клубу «Металіст» запустили наспів «Путін х**ло!», який миттєво став популярним. Його співають часто на різних акціях, на стадіонах і вечірках – причому не лише в Україні.

А з початком відкритої широкомасштабної агресії росії нецензурщиною почали користуватися масово, причому інколи її вживають на означення синоніма патріотизму. Зокрема, йдеться про відому фразу українського захисника з острова Зміїний у Чорному морі, який на вимогу росіян здатися послав російський військовий корабель у відомому напрямку.

Після того цей вислів мегапотужною хвилею накрив нашу країну – його можна було побачити на білбордах уздовж автострад, на вулицях українських міст, на зупинках, на автомобілях, при входах у ресторани й бари, а також у ЗМІ. Він став крилатим, своєрідним мемом. Укрпошта навіть випустила марку з відісланим подалі російським кораблем, а українці активно почали носити футболки з цією фразою.

Цю фразу настільки інтенсивно популяризували, що окремі тверезо мислячі люди і представники духовенства змушені були звернути на це увагу.

Використовувати безкінечно матюки – це явне впадання у крайність, незважаючи на те, що, як дехто вважає, сплеск нецензурної лексики притаманний періодам війни, бо нібито вона допомагає зняти стрес. Та, на мою думку, це – не найкращий спосіб отримати релакс і висловити оркам свою зневагу. Адже в нас настільки багатющий фольклор, що ми маємо свою… лайку! І вона – зовсім інша, різноманітна і соковита. То чому ж використовуємо чуже й брудне?

Ви, напевно, чули, як русня спілкується? Нещодавно мені на очі потрапило одне відео, як там, у якійсь рязані, обурюються реакцією українського суспільства на по-звірячому закатованого нашого воїна, який посмів сказати «Слава Україні!». Та в їхньому діалозі більше матюків, ніж слів! А ми ще й весь час наголошуємо на тому, що ніколи ні в чому не уподібнимося оцим низьким істотам, з якими ще донедавна кремлівські ідеологи пришивали нам «братерство». 

Особливо неприємно вражає вживання нецензурщини в дописах відомих людей: літераторів, політиків, громадських активістів. Якось, прочитавши емоційні враження однієї знайомої симпатичної юнки, яка сміливо бореться з місцевими корупціонерами, за що їй справді великий респект, я не втрималася і присоромила її. Вона зі мною погодилася…

Уважно читала думки інших на цю тему. Так-от, церква категорично заявила: матюками війну не виграємо, лайка несе велику шкоду, бо це – молитва до сатани й образа для Бога.

У Святому Письмі написано, що в кожнім слові міститься прихований смисл. 

І кожне з них несе свою енергетику, яка може позитивно або негативно впливати на все. «Жодне погане слово нехай не виходить з уст ваших, а лише гарне, що може в потребі повчити, і щоб це вийшло на користь тим, які чують його», – читаємо там (Еф. 4, 29). Тому священники закликають: «Припиніть сквернословити! Перестаньте пропагувати матюки!». Вони точно не допоможуть нам подолати ворога.

Гарно цю думку ілюструє фраза із «Записок українського самашедшого» геніальної Ліни Костенко, яку активно поширюють користувачі соцмереж: «Мабуть, чогось такого подібного в цілому світі немає. Мова солов’їна, а тьохкають чортзна-що…» 

Солов’ї ж не матюкаються… 

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»
один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Олена Владика
18.05.2023
19-го травня важливий день, він покаже що для володимирських депутатів важливіше – власні принципи, чи благополуччя ...
Жанна Білоцька
23.04.2023
Рідко закидаю робочу інформацію, але ту, яку вважаю важливою, ставлю на сторінку. Йдеться про особистий кабінет ...
Ганна Доскоч
16.04.2023
Дуже скоро Україна відзначатиме Дні Європи. На словах ми наближаємося до європейських цінностей, а на ділі – ...
Зосим Колбун
14.04.2023
Як у Нововолинську «боролися» з комуністичним символами та свободою слова за часів мерства Сапожнікова та що не ...
Анастасія Азанова
23.03.2023
Я вважаю, що головне завдання школи «Підприємець з нуля» – навчити людей, як згідно з законодавством, прозоро та чесно ...