<
Ольга Бузулук

Ми, батьки, маємо отримати хоч мінімальну впевненість, що дітям буде де сховатись в навчальному закладі у разі тривоги

Цей запис опубліковано більш як рік тому
22:05 | 8.07.2022 / Погляд /
129
/ Коментарі відсутні

Кілька років тому, пригадую, всі сильно обговорювали тему відсутності туалетів в навчальних закладах, особливо по селах. Згодом виділились кошти, похапцем робили ті туалети, в моє рідне село на Любомльщині приїжджала не одна знімальна група, аби показати, куди «ходять» діти.

Ми туди ходили всі 11 років). Здається, після цього питання зрушилось, туалети всередині поробили, не знаю, правда, чи дозволяли туди ходити)

Хто б міг подумати, що пройде певний час – і ми дискутуватимемо вже про інші реалії – наявність/відсутність бомбосховищ. І про те, що від цього залежатиме життя наших дітей.

Я уважно слідкую за дискусіями про онлайн/офлайн навчання і бачу головну проблему – відсутність адекватної комунікації з боку відповідальних і відсутність правильних запитань з боку батьків.

До прикладу, мої діти відвідують певну школу в Луцьку, де директор на своєму місці. Бо одразу зрозумів, що, аби продовжувати живе навчання, треба облаштовувати належно бомбосховище. І тут все для цього роблять, показують фото, знімають відео, запрошують подивитись на нього тощо.

Ми, батьки, отримуємо хоч мінімальну, але впевненість, що дітям буде де сховатись в разі тривоги. Також для мене важливо, що я зможу нормально працювати в той час, поки діти захищені хоч мінімально.

Чи роблять це інші керівники навчальних закладів? Я про інші не скажу, бо не знаю, а от батькам саме час поставити ці запитання. Бо тоді вийде, що це нікому не було потрібно. Не чекайте, що вас зберуть, все розкажуть і покажуть. Навряд.

Ви самі маєте йти і ставити ці правильні запитання, ініціювати якісь дії, комунікувати з іншими. Маєте розуміти, хто нестиме відповідальність за дітей у школі і хто відповідатиме в разі чого.

Чи знаєте ви, що нині пустує багато дитсадків? А пригадайте, які були черги і як всі, хто хотів, не міг туди потрапити… Причому, процес оформлення закордонних документів і виїзду дітей за кордон триває й далі. Що робиться, аби утримувати людей тут: і дорослих, і дітей? Чи пояснюють батькам, як облаштовують бомбосховища, чи розказують алгоритм дій в разі небезпеки, чи аргументують, чому варто залишатись у місті, країні?

Особисто мені багато аргументів не потрібно: ми лишаємось тут, і ми ходитимемо в школу офлайн (дуже надіюсь на це!) Ми вже проплатили за підручники (бо вчимось по програмі «Інтелект», де книжки купуються окремо).

Разом з тим, я розумію інших, яким елементарно страшно, які втратили роботу, які хочуть кращого життя собі і дітям. Тому їдуть. А їх особливо тут ніхто і не тримає, я так розумію.

Звісно, відповідальним органам не хочеться брати на себе відповідальність і заявляти, мовляв, лишайтесь, ви і ваші діти тут будуть в безпеці. Зараз скрізь небезпечно. Але ми говоримо про те, що тут у нас не ведуться бойові дії, тому, в принципі, порівняно з іншими, ми у відносній безпеці.

Минулий навчальний рік був гіркуватим досвідом для мене. Я постійно контролювала навчання двох дочок онлайн. Щира вдячність учителям нашої школи, які проводили уроки щодня і по розкладу, давали домашні, – мої діти реально були залучені в навчальний процес майже повноцінно.

До того ж, могли прийти в школу, зустрітись з вчителями – це було неймовірно, і відчувалось, що робиться все, аби дітям повноцінно забезпечити освіту. Вимагалось обов’язкове увімкнення відеокамери на пристрої, діти читали, відповідали, писали – все під керівництвом вчителя. Звісно, з офлайном це не порівняти. Тому – потрібно ризикувати, пробувати, втілювати. На онлайн можна перейти завжди, ми це побачили, коли спалахнув коронавірус.

Зараз початок липня, а серйозних дискусій в нас поки не видно, не чутно на тему онлайн/офлайн навчання. Усіх все влаштовує? Можливо, зараз так. Але ближче до вересня ситуація зміниться. Дивіться, щоб не було запізно.

Вірю і сподіваюсь, що окупанти не просунуться далі на наші території, а захисникам вистачить зброї та сили відбити їх і вигнати геть. Розумію, що буде це не так скоро, як би хотілось. Але борються захисники і захисниці там заради тих же дітей, яким ще відбудовувати країну. І багато з яких ще поки залишаються та живуть тут.

* Редакція не впливає на зміст в розділі Погляд і не несе відповідальності за думку, яку автори висловлюють на сторінках видання «БУГ»

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Віктор Вілентко
27.03.2024
Думав до завершення посту нічого не писатиму у фейсбуці, проте, маючи певну інформацію з моїх країв, не можу спокійно на ...
Артем Чапай
22.03.2024
Сьогодні вночі мої діти, як і багато інших, спали в коридорі. Я за них не особливо боявся. Коли друг-військовослужбовець ...
В'ячеслав Стрий
19.03.2024
Хочеться бачити рідне селище Іваничі ошатним, чепурним, упорядкованим. Але воно дедалі занепадає. Бо у голови громади ...
Катерина Матвіїва
13.03.2024
Не можу мовчати. Адже йдеться не лише про видання БУГ у якому я працюю, а й особисто про мене, як журналіста. І про мою ...
Дарина Мироненко
12.03.2024
Нещодавно зустрілася з близьким другом, який військовослужбовець, поговорити про життя. Він розповів, як на фронті мав ...