Як зареєструвати дитину за місцем проживання, коли батько не дає письмової згоди?
Юристи Любомльського бюро правової допомоги допомогли матері зареєструвати дитину за місцем проживання за відсутності письмової згоди батька.
Громадянка П., якій було відмовлено виконавчим комітетом сільської ради у реєстрації місця проживання малолітнього сина, у лютому 2017 року звернулась до Любомльського бюро правової допомоги за отриманням безоплатної вторинної правової допомоги. Проблема полягала в тому, що чоловік заявниці, батько дитини, проживає за кордоном, обов’язків з виховання дитини не виконує, із ним втрачено зв’язок, а отже не було можливостей взяти його згоду на здійснення реєстрації місця проживання дитини.
Виконавчий комітет сільської ради відмовив у реєстрації місця проживання дитини з матір’ю посилаючись на Правила реєстрації місць проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 №207, що «у разі реєстрації місця проживання батьків за різними адресами місце проживання дитини, яка не досягла 14 років, реєструється разом з одним із батьків за письмовою згодою другого з батьків у присутності особи, яка приймає заяву, або на підставі засвідченої в установленому порядку письмової згоди другого з батьків (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування)».
Фахівці бюро правової допомоги підготували позовну заяву до суду з вимогою скасувати рішення виконавчого комітету сільської ради про відмову у реєстрації дитини та зобов’язати виконком здійснити реєстрацію місця проживання дитини разом із матір’ю без письмової згоди батька.
Позовні вимоги ґрунтувались на нормах статті 3 Конвенції «Про захист прав дитини», яка передбачає, що «у випадку наявності будь-якої правової колізії, неповноти, нечіткості або суперечливості законодавства, що регулює спірні правовідносини, що стосуються інтересів дитини, пріоритети повинні надаватися якнайкращому забезпеченню інтересів дитини”, статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки та громадської безпеки тощо, статті 9 Конституції України, згідно якої чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а також відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства, якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що встановлені законом, то застосовуються правила міжнародного договору.
В обґрунтування позовних вимог юристи також посилались на норми Закону України “Про охорону дитинства”, статті 2 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні, а також норми на статті 29 Цивільного кодексу України, згідно якої місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з яким вона проживає.
Рішенням Любомльського районного суду Волинської області від 23.03.2017 позов було задоволено, скасовано рішення виконавчого комітету сільської ради про відмову у реєстрації дитини та зобов’язано виконавчий комітет сільської ради здійснити реєстрацію місця проживання дитини за вказаною адресою.