Як в Луганську 1990-х відзначали Великдень на цвинтарі

Фотограф Олександр Чекменьов згадує, з яким розмахом в 90-х роках в Луганську, звідки він родом, на Великдень приходили на цвинтар пом’янути рідних.

Олександр Чекменьов 20 років фіксував на світлинах Донбас. Фотограф сам родом з Донбасу, зберігає на світлинах для історії життя і побут простих людей, що живуть на Сході України.

Герої документальних знімків луганського фотографа Олександра Чекменьова – це чесні, неприкрашені образи української реальності. Серед них шахтарі Донбасу, маргінали, люди, які втратили житло в Слов’янську та інші. На Заході сюжети цих фотографій шокують, в Україні – б’ють по больових точках. Зараз Олександр Чекменьов працює для журналу «Фокус», але не полишає захоплення знімати на плівку.

Коли б ви лише знали, яка мені огидна вся оця вітчизняна цвинтарно-церковна культура. Це істинно якась невимовна зневага духу людського– металеві міні-парканчики навколо могил, штучні квіти, хрести, нашвидкуруч і бюджетно зварені з обрізків труб, яєчна шкаралупа, ниці та вульгарні епітафії, свічі в усіляких склянках, псевдо скорбота могильників, кутя, цукерочки, що покинули на столику чи надгробку, молитва-скоромовка священика, чарка горілки, так душевно накрита шматочком хліба, підселення в чужі могили, фрази «випити сьогодні – то ж святе!» і «не цокаємось…», змагання між надгробники каменями – хто більше вбахав на то грошей, закупки букетів квітів – «нам, попрошу, парну кількість, самі розумієте, куди…», бруд під ногами, запаковані сміттям контейнери та тупа впевненість: я молодець, я приїхав на Великдень на цвинтар.

Не так слід споминати про дорогих для вас людей, що вже не серед живих. Не так…

Фотографії з сайту автора alexanderchekmenev.com