Волиняни зустріли бійця звільненого з полону терористів
В селі Ржищів у день праведної Анни зустрічали звільненого з полону терористів військового Анатолія Семенюка.
Про це повідомляє прес-служба Волинської єпархії МП.
Зустрічали волинянина у древньому ржищівському храмі, спорудженому предками ще у 1779 році на честь Зачаття праведної Анни. Довгою була ця дорога до дому мобілізованого 50-річного солдата. Він пройшов пекло оточення під Дебальцевим, був зранений, мало не замерз, врешті потрапив у полон…
Додому Анатолія привіз голова інформаційно-просвітницького відділу протоієрей Валентин Марчук. Ця дорога також була нелегкою, ламалися машини, і треба ж було десь їх брати. Загалом добиралися чотирма автомобілями! Отець Валентин є своєю людиною для Ржищева, у 2006 році був призначений сюди на парафію. За дуже короткий час у древньому храмі зробили капітальний ремонт, але ржищівці досі пам’ятають проповіді свого духовного пастиря. Село це – на самій межі Волині та Львівщини, і люди тут завжди берегли прадідівську православну віру. Коли сталася біда з чоловіком, дружина Анатолія звернулася і до свого батюшки, отця Валентина. Тільки тепер отець Валентин міг розказати про поїздку у Луганськ, ще напередодні Святої Трійці, разом з протоієреєм Георгієм Зарафутдіновим, настоятелем храму УПЦ у селі Борочиче Горохівського району. Отець Георгій вже привозив додому визволеного з полону свого парафіянина, не один раз возив українським військовим, серед яких були і волиняни, пожертви від вірних УПЦ Мар’янівського благочиння. Перемовини про визволення з полону простого волинського чоловіка раба Божого Анатолія священики вели за підтримки багатьох людей: священиків з Луганщини, волонтерів, за посередництва волинської Спілки ветеранів Афганістану.
Проте ця дорога у Луганськ була важкою не тільки морально. Вона була важкою в усіх значеннях. Треба було пройти більше, ніж через двадцять блокпостів, з одного й іншого боку. На деяких у вартових виникало питання, а чому це священики зібралися визволяти когось з полону… «Тоді я відповідав: а якби ти туди потрапив, і визволити тебе, спробувати це зробити міг би тільки священик?.. Такий аргумент доходив, як кажуть, зразу, і нас пропускали далі», – розказує отець Валентин. У Станиці Луганській, куди вони добралися вже геть увечері, потрапили під обстріл. «Прилягли з отцем Георгієм відпочити, бо ж потомилися, і сумно жартували, де вранці доведеться нам зустрітися: тут же, в машині, чи вже у вічності?» – пригадує отець Валентин. Він та отець Георгій Зарафутдінов дякують за розуміння і підтримку керуючому Луганською єпархією УПЦ митрополиту Митрофану, архімандриту Тихону, протоієрею Руслану Простопчуку, вихованцю Волинської духовної семінарії і волинянину за походженням, якому Господь призначив місце служіння у Луганську, де він перебуває і нині. У Троїцьку батьківську суботу волинські священики помолилися у храмі в Луганську. Перемовини з різними, як кажуть, людьми посприяли тому, що згодом Анатолія Семенюка першим призначили для обміну…
Проте ще були тижні його реабілітації у Харкові, де у військовій частині він зміг зібрати чимало документів для оформлення статусу учасника бойових дій. Тим часом родина у Ржищеві збирала кошти, аби привезти його на Волинь, і в цьому допомагало все село, все благочиння. Дружина ж чекала свого чоловіка біля ліжка хворого сина… 22-річний Андрій потрапив в аварію, і перебуває у комі. Лежить він вже удома.
– Ще коли ми були у лікарні, в нейрохірургічному відділенні, нас провідав отець Валентин з матушкою. Батюшка повідомив, що їде на схід разом з отцем Георгієм шукати мого чоловіка. Я просила його не їхати, бо знаю, що в нього багато діток, і матушка так само ж буде переживати за нього, як за свого. А тепер дякую матушці Олені, що змирилася, відпустила свого батюшку за моїм чоловіком, – каже Руслана Семенюк.
Спочатку був Луганськ, тепер ось – Харків. Привезти звідти чоловіка Руслана також попросила священика. Отець Валентин вирушив серед ночі власною машиною, яка по дорозі зламалася… Виручив керуючий Житомирською єпархією УПЦ Архієпископ Никодим (який служив колись і на Волині). Завдяки секретарю Волинської єпархії УПЦ протоієреєю Миколаю Бондаруку знайшли транспорт і в Києві, і так Господь вів від одних добрих людей до інших.
Звістки, що чоловіка вже везуть додому, Руслана Семенюк дочекалася на 115 день перебування у комі сина Андрія. Каже, що дуже вдячна Богу за це чудо повернення, і вірить у силу материнської молитви, що Господь подарує зцілення і її дитині. Була вже темна ніч, коли Анатолія привезли у Ржищів. Та Аннозачатівський храм був переповнений. Анатолій зайшов у храм з великим для себе подарунком: іконою Києво-Печерських святих, яку у Лаврі йому подарував керуючий справами Української Православної Церкви митрополит Антоній. Він прийняв отця Валентина Марчука і його підопічного, благословив і відзначив велику роботу Волинської єпархії УПЦ по визволенню полонених бійців української армії.
