<




Жінки, які наближають нас до перемоги: представниці прекрасної статі забезпечують надійний тил у Володимирі

20:52 | 8.03.2022 / Володимир / , , , /
Перегляди
2100
/ 1 коментар

24-те лютого – день, який перевернув життя майже усіх жителів України. З жорстоким нападом росії на мирні українські міста, багато людей полишили свої домівки та змушені мігрувати, хтось закордон, решта – у населенні пункти, які війна поки не зачепила. Одним з таких є Володимир – надійний тил, який забезпечують і сильні духом представниці прекрасної статі. Про найактивніших розповімо у нашому матеріалі.

Це жінки, які з початку війни віддають всю свою енергію, щоб захисники зі зброєю могли боротися з ворогом у повному військовому обладнанні, ситі та здорові. Ті, хто не спить ночами, щоб прийняти, нагодувати та поселити біженців, які потребують допомоги. Ті, хто виконує свою важливу роботу та допомагає з’явитися на світ новим життям.

Варто зауважити, що більшість із них не вважають 8-ме березня своїм святом і не бажають його відзначати. Найбільше, що чекають, – це День перемоги!

Медсестра Людмила

Людмила – скромна жінка, медсестра за фахом, яка з початку війни переселилась до найбільшого волонтерського центру у Володимирі, роботу якого координує і не вважає свій вклад значним. Хоча ми так не думаємо.

8-ме березня не святкує зі школи. Цей день, як і всі інші, аж до закінчення війни Людмила планує провести у гуманітарному центрі, де вже проживає.

“Є День матері, День сім’ї, ці свята важливіші. Ми тут на громадянському фронті. Поки ми тут, їм там легше воювати”, – розповідає волонтерка.

Окрім неї, у гуманітарному центрі працює, ще безліч людей. Вони самоорганізувалися, міняються по змінах: хтось вдень, хтось вночі. Є запасні люди, є на виїзди, є ті, які займаються вивантаженням/завантаженням допомоги. Одним словом, люди згуртувалися і роблять все, що можуть.

“Поляки нам передали велику пачку свічок на торт. І от ми вирішили, що коли переможемо російських окупантів, спечемо величезний торт і запалимо ті свічки. От тоді у нас буде справжнє свято”, – мотивує Людмила.

Діана “Крила матері”

У тому ж гуманітарному центрі волонтерить ще одна сильна жінка, пані Діана. Вона прийшла сюди з 7 години ранку 24-го лютого та фактично оселилась у центрі. Жінка раніше зуміла об’єднати навколо себе однодумців, створивши громадську організацію, що займається плетінням маскувальних сіток та костюмів “кікімор” для військовослужбовців, а також допомагала пораненим у шпиталі й жителям прифронтової зони під час АТО/ООС.

Ідея створення організації з’явилася після важкої втрати сина в Іловайському котлі у 2014 році.

Свято 8-го березня Діана Сергіївна не сприймає і святкувати не збирається. Цей день, як і всі попередні проведе у гуманітарному центрі, де робитиме свою важливу справу у тилу, щоб покращити життя наших захисників на передовій.

“Може для когось завтра й буде свято, але я вважаю, що у нас мають бути не “радянсько-москальські”, а свої свята: День жінки чи матері”, – додає волонтерка.

Координаторка Наталія

Ще один важливий фронт роботи у тилу забезпечує місцева підприємиця Наталія. Жінка разом з іншими добровільно працює у координаційному центрі, що займається поселенням біженців та наданням гуманітарної допомоги. Проводить у центрі Наталія близько 12 годин, якщо є потреба, може приїхати туди й уночі. Хоча останнім часом координаційний центр уже працює цілодобово, тож дівчата діляться на зміни.

Спочатку у Володимир приїжджали близько 15-20 біженців, а тепер за пів дня – близько пів сотні. Частина з них лишається, інші – переночують і їдуть за кордон.

Приватного житла у Володимирі практично немає, навіть за гроші. Тож, хто ще може здати житло, або підселити до себе людей, просять звертатися у координаційний центр.

Як і більшість жінок, про яких ми готували матеріал, Наталія не святкувала 8-ме березня. Для неї важливіші релігійні свято, День матері та сім’ї. Цей день Наталія також проведе у координаційному центрі, допомагаючи людям, які цього потребують.

Ірина ТІЦ

28-го лютого у Володимирі мало відбутися гучне відкриття Туристично-інформаційного центру. Так і сталося, – жартує його керівниця Ірина. Навіть “туристів вдалося залучити” значно більше, ніж очікували. З 28-го лютого у ТІЦі наповну потужність запрацював координаційний центр, який надає необхідну допомогу біженцям та переселенцям. Ірина є однією із його координаторок.

8-ме березня у її сім’ї раніше святкували, але не тому, що вважали його жіночим днем, а через день народження бабусі, якої не стало два роки тому. Після цього це свято втратило своє важливе значення для дівчини.

Ірина Ткачук

Завідувачка акушерського відділення ТМО Володимира Ірина Ткачук продовжує займатися своє звичною, але такою важливою для країни справою – допомагає з’явитися на світ новим життям.

Із початку війни у Володимирі народилися 15 діток, у більшості – це дівчатка. Народжували у ТМО Володимира, як місцеві жінки, так і переселенці з Харкова та Києва.

“Святкувати 8 березня не буду. Абсолютно немає ніякого настрою, зараз не до святкувань, як і всім”, – ділиться лікарка.

Цей день проведе вдома після важкої робочої зміни.

Фотографиня Оксана

У перший день війни Оксана пішла плести маскувальні сітки. На другий – збирала гуманітарну допомогу. Далі дівчина стала однією з відповідальних за потреби для ЗСУ. Вона приймає, сортує та охороняє вночі їжу, одяг, спорядження та ліки для біженців і захисників.

Свою працю волонтерка вважає обов’язком та називає “каплею у морі”.

Для підняття бойового духу жінка вирішила розмалювати свою футболку мейнстримними висловами, які набули популярності у воєнний час. Її юні помічники-волонтери, яких Оксана називає “мурашками”, захотіли собі такі ж принти на одязі. Тепер волонтерка закликає приносити їй білі футболки для того, щоб вона під час нічного чергування могла розмальовувати їх для всіх охочих, а кошти за оформлення перераховувати на потреби ЗСУ.

На 8-ме березня день народження в Оксаниного чоловіка, тому вона святкує цей день в іншому контексті.

Проєктна менеджерка Анастасія

Буквально за тиждень до нападу росії відпочивала на пляжі у Мексиці й тішилась Карибському морю.

“Довкола було багато росіян, які поводили себе нахабно і вульгарно. І зараз я шкодую, що нікому з них не дала “підсрачника” за ті воплі на весь пляж чи нахабство у ресторані. Бо зараз мене неонацисткою і бандерівкою називають – хоч би виправдано було б тоді”, – жартує дівчина.

Анастасія проєктний менеджер, тож “мріяти” входить у її посадові обов’язки. Перед війною дівчина мріяла про розбудову інфраструктури, дозвілля й громадянську освіту, добробут і культуру, покращення екоситуації у нашій громаді.

Зараз до цього переліку мрій додається: наша перемога і покарання путіна за скоєні злочини проти людства!

“Україну відбудуємо, аби ворог був ліквідований”, – переконана Анастасія.

Для дівчини 8-ме березня це не “свято весни і краси, ніжності і вроди”. Це свято про повагу до Жінки, як до Особистості, без приписування гендерних ролей. Анастасія вважає, що жінка в праві сама обирати якою бути – квітучою, чарівною чи зосередженою й успішною у кар’єрі, мамою-господинею чи чайлдфрі, вчителькою чи водійкою-далекобійницею, фотографом чи фотографинею.

“Я дуже люблю це свято, три роки була співорганізатором найкрасивішого дійства нашого міста – конкурсу краси та грації “Княжна Володимира”.

Цього року Анастасія захоплюється силою любові українських жінок до нашої країни та до наших чоловіків.

“Дівчата гори вернуть, аби створити тил і допомогти воїнам. А описати свою повагу і захоплення жінками-воїнами…. бракує слів!
Одне скажу про цьогорічне 8-ме березня: 13-й день війни, який нам дасть нових героїв і героїнь, бо щодня уся країна із захватом констатує міць наших ЗСУ!”

Підприємиця Юлія

У перші дні війни Юлія з чоловіком та друзями допомагали їжею людям, які по декілька діб стояли на кордоні з Польщею. Коли в Устилузі під шлагбаумом ще не було пункту обігріву, жінка стала ініціаторкою того, щоб допомогти біженцям з їжею.

“Ми закликали бабусь, мам та тіток моїх подруг-помічниць напекти багато пирогів”.

Чай з пиріжками повезли до устилузького пункту пропуску. Відкрили бус біля шлагбаума та роздавали. За словами жінки, розлили тоді 400 склянок гарячого напою.

На наступний день Юля з подругами наварила 50 літрів борщу та відвезли у те ж місце разом з хлібом та тушкованкою. Нагодували тоді багатьох.

Зараз у своєму будинку жінка дає нічліг переселенцям.

Юлія розповіла, що для неї кожен день, як свято, тому 8-му березню вона особливого значення не придає.

Рекламна агентка Людмила

Корінна володимирчанка, яка мешкала у Рівному, у перші дні війни повернулася у батьківський дім. Людмила возила борщ біженцям на кордон та прибирала в їдальні військової частини.

Перед війною жінка займалася зовнішньою рекламою. Вона повпливала на те, щоб по містах України з’явилися банери з агітаційними закликами до ворога, з проханням чимшвидше покинути Україну.

День народження Люди збігається з Міжнародним жіночим днем, тому для неї та її сім’ї – це подвійне свято.

Координаторка Вероніка

Одинадцятикласниця Ніка у воєнний час стала координаторкою біженців. Вона допомагає знайти для них житло у Володимирі, Нововолинську та прилеглих селах. Її день розпочинається з телефонного дзвінка з проханням допомогти знайти тимчасове житло або запропонувати його.

До “того самого четверга” Вероніка готувалаcя до ЗНО, проявляла активність у шкільному самоврядуванні та працювала в громадській організації “Поклик яру”. Тепер вечірні прогулянки з друзями вона замінила кіберволонтерством, яке не дає її комп’ютеру перехолонути.

8-ме березня святкувала з сім’єю, а цього року про жіноче свято навіть не згадала.

“Зараз потрібно всю свою святкову енергію перенаправити в енергію праці, яка наближає нас до перемоги”

Сортувальниця Ірина

Ірина працює на два фронти: вдень розбирає коробки з гуманітарними продуктами у колишньому Будинку Культури, а вночі допомагає кіберармії українців.

Навчається в Нововолинському електромеханічному коледжі на четвертому курсі комп’ютерних технологій. Зараз мала би писати дипломну роботу.

8-ме березня дівчина не святкує, бо вважає це свято пережитком СРСР.

Викладачка та режисерка Тамара

Тамара займається волонтерською діяльністю ще з 2014 року. Голова студентського профкому викладала каліграфію, сценічне мистецтво, музінструменти та практику в педколеджі Володимира.

Зараз жінка робить усе, на що “дають клич”. Плете сітки та “примари”, разом з іншими викладачами розвозить гуманітарну допомогу, приймає переселенців у студентський гуртожиток.

Тамара переконана, що сама б не зробила “ні чорта” і завдячує великій допомозі всім викладачам коледжу.

8-ме березня жінка не святкує вже 18 років, від початку проведення конкурсу “Княжна Володимира”, в якому вона режисерка. Проте чуйний робочий колектив щороку приносив їй подарунок у Будинок Культури, в якому проводився конкурс.

Цьогоріч жінка розповіла, що директор привітав усіх викладачок-волонтерок ще напередодні свята.

Оксана депутат-координатор

У напружений воєнний час Оксанин робочий день може закінчитися о 3-й ночі, а наступний розпочатися о 6-й ранку. Депутатка міської ради разом із командою ранок починає із обдзвонювання відповідальних військових частин та окремих батальйонів. Щоденно та протягом дня моніториться потреби військових. Залучаються всі можливі ресурси, щоб забезпечити їх усім необхідним. Є співпраця із волонтерами міста та громади, які також закривають частину потреб, а також долучаються в організації як військових, так і гуманітарних вантажів.

Оксана та команда координаційного центру, до якої вона відноситься, співпрацює з діаспорою, людьми, які виходять на своїх рідних закордоном і допомагають доставляти необхідні вантажі до міста, а в подальшому – до кінцевих адресатів. Депутатка допомагає скоординувати людей, які можуть допомогти із тими, які ця допомога вкрай необхідна. В цьому і полягає робота Оксани.

“В координаційному центрі, який організований міською радою, кожна залучена людина має свій напрям. Тому не можна казати, що це я працюю, адже, наголошую, працює ціла команда активних людей, значна частина яких – жінки”, – розповідає координаторка.

Є ряд контактів, яких координуємо по співпраці з іноземними фондами, громадськими організаціями та волонтерами. Величезна кількість контактів підприємців, установ, закладів і просто рядових мешканців міста, які допомагають в межах своїх можливостей і сприяють закриттю потреб бійців, в першу чергу. В цьому всьому головне – вчасно і правильно скоординувати потрібних людей, і надалі перенаправити на визначених відповідальних осіб координаційного центру у визначеній стадії процесу гуманітарної допомоги. Окремим напрямком функціонує співпраця із міжнародними донорами – містами-партнерами, яким в основному займається відділ міжнародної політики та туризму на чолі із Катериною Підгурець. Логістикою завідує Оксана Юрчук, яка має базу надійних водіїв-волонтерів і може навіть серед ночі організувати доставку в необхідний пункт завантаження чи розвантаження.

Жінка розповідає, що коли на почату повномасштабної війни, до будинку культури почали масово зносити гуманітарну допомогу, зрозуміла, що є потреба в організації координації всіх процесів, що і було організовано на оперативній нараді працівників виконавчого комітету. Були визначені головні особи в критичних напрямках, до яких залучилися інші працівники всього апарату міської ради.

Спочатку важко було зорганізуватися, адже ряд військових дзвонили напряму до знайомих чи волонтерів по допомогу, тоді як відповідальні особи військових формувань подавали їх керівникам координаційного центру, що призводило до подвоєння чи потроєння пошуків необхідних речей, витрачанні часу на те, що вже було закрито. На жаль, такі випадки виникають і дотепер, хоча робота координаційного центру вже достатньо налагоджена, кожен знає, що і як має робити.

Оксана наголошує, що з метою уникнення зловживань у процесі надання гуманітарних допомог, координаційний центр чітко контролює збір по потребі та надання зібраної провізії безпосередньо військовим чи мирним жителям, які перебувають на території ведення активних боїв. Але в міру можливостей та перевіреної інформації, завжди долучаються до збору необхідних речей, які організовують місцеві волонтери, або ж ті, які везуть гуманітарні вантажі на центр, схід та південь країни.

Оксана, як і ряд членів координаційної ради, 24 години на добу 7 днів на тиждень “на телефоні”. Різноманітні месенджери та купа необхідної інформації тримає, як в голові, в телефоні, так і в її новому червоному записнику, який подарували на День ангела для “душевних записів і планування зустрічей з друзями”. Тепер цей записник містить ряд інформації про потреби війни. За словами Оксани, дзвонять і в 2 години ночі, пишуть на месенджери і о 5-ій ранку, адже матеріальне забезпечення військових шукається цілодобово. Команда, в якій працює Оксана, ще не мала жодного вихідного.

Для жінки свято 8-го березня цьогоріч – це 13-й день війни

“Вся ця командна робота – це наш обов‘язок, який ми повинні виконати. Це не нам треба дякувати, це ми так висловлюємо свою подяку захисникам на фронті”.

Команда “жіночого десанту”, який працює в тилу на перемогу складається також з Наталії Лазар, Наталії Єдинак, Катерини Підгурець, Ірини Пикалюк, Наталії Куран, Тетяни Ільницької, Наталії Антонюк, Ірини Лошенюк, Оксани Киричук, Мар’яни Паюк, Олени Карпюк, Оксани Юрчук та Інни Білоус.

Дякуємо, усім жінкам, які серед свого щільного графіка, виділили хвилинку, щоб відповісти на наші питання. Ми охопили лише частину представниць прекрасної статті, які тримають надійний тил. Більшість із них є скромними та не вважають свою роботу надважливою. Кажуть, що роблять хоч щось, щоб допомогти людям на передовій. Майже всі опитані нами жінки не святкують 8 березня, але дуже чекають наближення Дня перемоги над російськими окупантами. От тоді, разом зі всією Україною, будемо дійсно святкувати!


один коментар
  1. Пишаюсь знайомством з вами,мої любі володимирчанки! Багатьох з вас знаю особисто.здоров’я вам,мирного неба і такої бажаної нам всім ПЕРЕМОГИ! СЛАВА УКРАЇНІ!!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *




14 Серпня, Неділя
13 Серпня, Субота
Погода у Нововолинську та Володимирі