Втрати року: хто з відомих володимирчан залишив цей світ у 2020 році
Керівники, депутати, лікарі, ветерани, військові, активісти….Володимир-Волинський район у минулому 2020 році втратив чимало людей, які залишили свій слід в історії.
Тих, хто пішов від нас у цей непростий ковідний рік, залишивши по собі світлу пам’ять та слід у наших серцях, згадав Район. Володимир.
Пандемія, початок якої ВООЗ оголосила у березні 2020 року, забрала чимало життів та завдала шкоди здоров’ю багатьом українцям. Проте в країні триває війна, яка не припинила свій «чорний» рахунок. Від початку 2020 року Україна втратила на війні на сході України 64 воїнів, які загинули, або померли згодом від ран у госпіталях. Це велика і непоправна втрата, біль і наша вічна скорбота.
У червні 2020 року від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї, під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми, загинув володимирчанин Ілля Струк.
Ілля народився 1-го серпня 1995 року в селі Льотниче Зимнівської громади, в багатодітній родині. Дуже любив займатися спортом. Він планував стати священником, навчався у духовній семінарії.
Проте, закінчивши Львівське ВПУ комп’ютерних технологій та будівництва за фахом маляра-штукатура, вирішив продовжити навчання вже в Почаївській духовній семінарії. Успішно склав вступні іспити, почав навчання і пішов на війну (після чого перевівся на заочне) у 2014 році. Старшому матросу, гранатометнику 503-го окремого батальйону морської піхоти Іллі Струку не виповнилося ще й 19.
На війні Ілля отримав поранення, але це не завадило йому підписати контракт на подальшу службу.
Останнім часом хлопець планував одружитися, збирався вступити на офіцерські курси.
Проте, 17-го червня загинув від кульового поранення внаслідок обстрілу зі стрілецької зброї, під час бойового чергування на Горлівському напрямку біля селища Шуми.
Попрощалися у Володимирі-Волинському із бійцем 20-го червня. Поховали Іллю Струка на цвинтарі в селі Поничів поблизу Льотничого. Залишилися мати, брат і дві сестри.
Навесні відійшла у вічність колишня голова Володимир-Волинського міського суду Надія Пікула.
Надія Василівна очолювала Володимир-Волинський міський суд з 1989, з 2000 працювала суддею.
Народилася 1955 у селі Хобултова Володимир-Волинського району.
Вища рада правосуддя ще в січні звільнила Надію Пікулу з посади судді Володимир-Волинського міського суду Волинської області за загальними обставинами.
Народився отець Ярослав серед священників – дід і батько служили у церкві у рідних Галичанах Горохівського району, змалку прислужував обом – мав у кого вчитися.
Уперше поріг Успенського собору отець Ярослав переступив у 1988 році, після того, як Володимир-Волинський відзначив своє тисячоліття.
«Ще на валах лишилися декорації від того святкування. Соборні дзвони мовчали, бо заборонили у них дзвонити. У храмі не було жодної ікони, а лише три облачення – священицьке та два дияконські – й деякі найнеобхідніші церковні атрибути», – згадував в одному зі своїх інтерв’ю священник.
У своїх промовах отець Ярослав завжди просив не сіяти злості, просив йти до сповіді, не думати тільки про статки і не забувати народну мудрість: «Будеш Богу угодний – не залишишся голодний».
Також у червні 2020 році не стало володимирчанина Петра Мартинюка.
Петро Мартинюк із Володимира-Волинського – учасник Норильського повстання. Він один із небагатьох ще живих свідків тих подій, брав участь у кількох боях УПА з нацистами, в одному з яких отримав важке поранення, після чого очолив референтуру Служби Безпеки УПА із підбору кадрів на навчання. Двічі нацистське гестапо хотіло його розстріляти і друзі рятували від смерті.
У січні 1945 року Петра Мартинюка вистежили й заарештували органи НКВС. Вирок – 10 років ув’язнення, яке відбував у норильских таборах ГУЛАГу. А до цього – 5,5 місяців очікування у камері смертників у Харкові. Після закінчення терміну отримав додаткових 5 років неволі за участь у 1953 році у Норильському повстанні.
У кінці 1980-х Петро Мартинюк був активним членом Народного руху України, організовував мітинги та просвітницькі акції, працював з молоддю, очолював Братство вояків ОУН і УПА Володимир-Волинського району. І досі лишався злочинцем, оскільки арештували його зі зброєю в руках, а за попереднім законодавством такі люди не підлягали реабілітації. 4-го лютого 2020 року у Володимир-Волинській міській раді відбулося урочисте вручення документів про реабілітацію Петру Мартинюку.
Петро Мартинюк український громадський та військовий діяч, ветеран УПА на псевдо «Дуб». А також кавалер державного ордену «За мужність» 3 ступеня, кавалер ордену Володимира Великого 3 ступеня та почесний громадянин Володимира-Волинського.
У серпні минулого року перестало битися керівника одного з комунальних підприємств міста. На 67-му році життя помер директор КП «Полігон» Олександр Козичко.
Олександр Іванович народився 6-го червня 1953 році у Володимирі-Волинському. У 1970 році вступив на навчання у вище командне загальновійськове училище міста Благовєщенськ. У 1985 році закінчив навчання у Володимир-Волинському сільськогосподарському технікумі за спеціальністю «технік-електромеханік».
Свій трудовий шлях розпочав у 1974 на суднах управління «Дальморепродукт». Потім працював інженером-механіком в колгоспі ім. Орджонікідзе Володимир-Волинського району, а з 1996 по 2004 рік – директором ПМП «Євро-В» ( м. Луцьк). У березні 2012 року призначений на посаду директора комунального підприємства «Полігон».
У листопаді 2020 року померла лікар-педіатр з Володимира-Волинського Лілія Камінська. Вона близько 30 років працювала у місцевій лікарні.
«Важко знайти такі слова, які б змогли зменшити душевний біль, від втрати рідної людини… Лілія Євгенівна була світлою, доброю, мудрою, талановитою людиною. Прикладом для всіх нас. Зберігаємо у нашій пам’яті лише світлі спогади про неї та будемо пам’ятати завжди. Царство Небесне та земля пухом», – написали колеги медики у дописі на фейсбуці.
В останній місяць 2020 року перестало битися серце очільниці Устилузького осередку Союзу українок та матері колишнього голови Володимир-Волинської районної ради Романа Гука Ніни Гук.
Про Ніну Гук відгукувалися, як про щиру патріотку рідного краю, правдиву Українку, добра, мудра й розважливу, нездоланну оптимістку та жінка, яка завжди впевнено йшла до мети.
Зазначають, що Ніна Володимирівна не шкодувала ні власних зусиль, ні душі, ні коштів для спорядження волонтерських поїздок на схід.
19-го грудня минулого року перестало битися серце колишнього директора Володимир-Волинського педагогічного коледжу Євгенія Шишкіна.
Євгеній Шишкін народився у 1928 році у родині репресованих, виростав без батька, без діда, якого разом із трьома братами розстріляли як класових ворогів. Під час війни, підлітком, працював у радгоспі – водив коня, який крутив молотарку. Захопившись морською романтикою під впливом дядька-моряка, спробував вступити у Ленінградське військово-морське училище. Однак курсантом «мореходки» стати не вдалося, не пройшов медкомісію по зору. Повернувшись додому, рік працював вихователем у дитячому будинку, в рідному селі.
У 1950 році, як випускник Львівського інституту фізкультури, Євгеній Шишкін отримав направлення до Володимира-Волинського, у педагогічне училище фізвиховання (тепер педколедж). Спершу лише викладав фізкультуру, згодом майже два роки працював директором.
В останній день минулого року пішла у засвіти депутатка районної районної ради, багаторічна директорка Зимнівської школи, заступниця ексголови районної ради, а в останній рік життя – начальниця відділу освіти та культури районної державної адміністрації Алла Мельник.
Нагадаємо, що Інтернет-видання “БУГ” також готувало підбірку про ТОП-10 важливих новин, що трапились 2020 року у Володимирі-Волинському. А також ТОП жахливих подій року в світі, Україні, Нововолинську та Володимирі.
