Судний день. Чотири справи про самовільне залишення бійцями 51-ї ОМБР військової частини одразу

Чотири кримінальних справи по звинуваченню бійців 51-ї ОМБР у самовільному залишенні військової частини 19-го лютого довелося розглядати судді Володимир-Волинського міського суду Олександру Лященку. З 10:00 і майже до 15:00 тривали засідання. Від процедури та тяганини втомилися усі – підсудні, правозахисник, родичі бійців, суддя, журналісти. І лише військовий прокурор Балакунець невтомно продовжував доводити правоту своєї структури у явно сфабрикованих справах.

Першою справою, яка не зайняла багато часу була справа обвинуваченого Олександра Хвася. Відповідач не з’явився у суд через хворобу, відповідно суддя Лященко змушений був перенести засідання на 11-те березня. Прокурор Балакунець проти таких дій суду не заперечував, єдине, що поклопотав про пред’явлення письмового доказу щодо хвороби підсудного.

18-го лютого у справі Максима Силюка була оголошена перерва до 10:00 19-го лютого в зв’язку із заявою прокурора про необхідність змінити зміст обвинувачення. Сьогоднішнє судове засідання виправдало сподівання правозахисника Василя Нагорного. Військова прокуратура насправді прибрала із обвинувального акту ч. 2 ст. 407 КПК України.

“Цей крок ними був зроблений, аби не дати можливості судові винести виправдальний вирок Максимові. Довести вину мого підзахисного у цій частині жоден представник сторони обвинувачення не міг. А свої дії, які підпадають під частину третю цієї статті, Силюк і не заперечував. Питання в іншому – для чого було 16-ть судових засідань та купа змарнованого часу та коштів, в першу чергу бійця, які йому довелося витрачати із власної кишені, аби, зрештою, все ж змінити обвинувачення?”, – сказав адвокат.

Наразі у справі Максима оголошена перерва на 7-м днів для детального ознайомлення із документом, що надав військовий прокурор правозахисником та його підопічним. Наступний раунд – сподіваємося, останній – призначено на 29-те лютого.

Найнесподіванішим виявилося слухання справи Василька Яльницького. Підсудний вирішив визнати себе винним у пред’явлених прокурором звинуваченнях і, таким чином, уникнути судової тяганини. В обвинувальному акті, зачитаному прокурором, говорилося про те, що сержант військової частини В 3938 Яльницький свідомо та без поважних причин самовільно залишив військову частину 28-го жовтня 2014-го року та був відсутній понад один місяць, при цьому не виконуючи бойових завдань. Згідно із актом, сержант з’явився у частину 19-го березня 2015-го року.

Суддя Лященко, не зважаючи на визнання вини підсудним та його згоду не досліджувати фактичні обставини справи, все ж побажав вислухати свідчення підсудного. І тут Василько Яльницький розповів історію, яка змусила суд змінити рішення та перейти до дослідження матеріалів справи.

“10-го квітня 2014-го року телефонним дзвінком я був викликаний у військкомат. Там мене повідомили, про те, що мобілізують та наказали наступного дня з’явитися із речами. Оскільки, в той час я знаходився далеко від дому, то 11-го квітня прибув у військкомат тільки із паспортом – без військового квитка. Мені швиденько виписали новий та відправили на Рівненський полігон на навчання. У новому військовому квитку про призначення на певні посади мені записи не робили. Я намагався розповісти, що те, куди мене призначають, я робити не вмію. Почули мене лише перед відправкою на Схід. Командуванню стало ясно, що я – простий інструктор, і ніякої справи із використанням бойової техніки не мав. У зоні АТО перебував до вересня 2014-го року.

По прибуттю у розташування частини у Володимирі-Волинському, нас всіх зібрали на плацу та повідомили, щоб ми відбули додому, оскільки у частині немає де спати і чим нас годувати. Офіцер, який розмовляв з нами сказав, аби ми полишали свої координати та по першому дзвінку були готові з’явитися у розташування в/ч. Ми час від часу приїздили у Володимир, заходили до командирів – вони казали нам, що посад, на які ми призначені, немає у штатному розписі і завдань для нас немає. Тому знову відпускали до дому.

А в березні 2015-го року командування перетелефонували мені і повідомили, щоб я прибув у місто для відправки на Рівненський полігон. Із навчання я повернувся 19-го березня і в частині дізнався, що рахуюся у списках СЗЧ”, – повідомив Яльницький.

Мертва тиша на декілька хвилин зависла у залі, після чого суддя Олександр Лященко постановив про зміну рішення суду та призначив розгляд справи в наступному порядку: допит свідків обвинувачення та захисту, дослідження письмових доказів.

Під час допиту Яльницького прокурор ставив ті ж риторичні запитання: чи відома бійцю процедура залишення військовослужбовцями частини та хто (за прізвищами) з офіцерів давав їм дозвіл на поїздки до дому. Пояснення підсудного ті ж, що і у Силюка та інших хлопців – офіцера не пам’ятаю, команди віддавалися усно, про процедуру не знав, а сперечатися із командирами Устав не дозволяє.

На той факт, що Василько перебував на полігоні, Олег Балакунець заявив, що це все одно не виконання бойових завдань.

Історія повторюється вже вкотре: хлопців звинувачують у тому, що вони виконували усні вказівки офіцерів. Натомість, до командування частини ніхто із військової прокуратури діла не має.

Справа перенесена 16-те березня. На засіданні заслуховуватимуть свідків обвинувачення.

Заключною на сьогодні була справа Олександра Корецького. Боєць ще досі носить у тілі пам’ятку про ті страшні часи свого перебування на Сході. Лікарі ніяк не можуть дістати осколок, який постійно нагадує Олександру про себе. Не зважаючи на стан здоров’я, йому нещодавно знову прийшов виклик із військкомату на проходження військово-лікарської комісії.

На даному судовому засіданні мали заслуховувати свідків обвинувачення, однак жоден із них у суд не з’явився. Прокурор повідомив, що йому відомо лише те, що свідок Немировець перебуває у черговій відпустці. Чому немає інших, Балакунець не знає. ВасильНагорний зауважив, що чергова відпустка не є поважною причиною для того, аби не з’являтися до суду.

Олександр Лященко переніс засідання на 16-те березня і зазначив, що із Корецем 16-ть разів зустрічатися наміру немає. Тому зобов’язав прокурора потурбуватися про явку його свідків до суду наступного разу.