<

Спогади про Володимир-Волинський 50-х років

Цей запис опубліковано більш як рік тому
14:48 | 5.04.2016 / Володимир /
Перегляди
22
/ Коментарі відсутні

Спогади Логвинович Софії Оліферівни.

У Володимирі я живу з 1949 року. У 20 років я вийшла сюди заміж. Почала працювати у школі глухонімих. Сама школа була зовсім не пристосованою для таких діток.

Приміщенняшколи знаходилося навпроти сучасного агротехнікуму. Говорили, що в цьому приміщенні колись був жіночий монастир. Я пригадую цих діток. Вони були нещасними після війни, більшість з них не мали батьків. Це сироти, яких просто десь знайшли на вулицях міста. Їхнє життя було досить непростим. Ми старались їм допомогти, виховували, говорили добрі слова, обнімали їх, щоб вони відчували любов і підтримку. Їх ніхто не забирав додому на вихідні, і навіть ті діти які мали батьків теж дуже рідко їздили. Поїхати додому було дуже важко, адже ніякого транспорту не було. Займалися ми в одному класі по дві вчительки. Просто ставили дошку яка перегороджувала клас на дві окремі частини. Мили ми дітей у звичайній кімнаті, воду набирали в усі посудини які тільки знаходили. Умов ніяких не було, – пише Стародавній Володимир.

З часом все почалося удосконалюватися. Побудували свою баню. Добудували класи. Для дітей отримували продукти. Кормили їх не погано як на той час. Варили рисову кашу. Рис був величезним дифіцитом, його більшість людей навіть не куштували. Був цукор. Давали навіть м’ясо.

Вулиці були понищеними після війни. Руїни були біля вокзалу і в центрі міста. Маленькі будиночки, що були на площі стояли понівеченими. Вони стояли ще кілька років, а потім їх знесли. Вулички були вузенькими а хатки маленькими. По нашій вулиці росли тополі і дорога була вимощена бкурівкою. Не було тротуарів. Вулиця називалась Кисилинська.

До військового містечка по вулиці Ковельській стояли маленькі одноповерховні хати. Було багато городів. Стояло багато порожніх будинків бо людей повивозили до Сибіру. Де парк Гагаріна було єврейське кладовище. Церкви позакривали. У Миколаївській церкві зробили конюшню. На місці парку «Слов’янський» був великий луг. Весною все заливало водою. Річка Луга була глибокою і дуже розливалася.

На території ринку теж були розвалини. Моєму чоловіку Петру Юхимовичу дали відремонтувати магазин. Після ремонту відкрили магазин «М’ясо. Риба» де він був завідуючим.

Найпопулярнішою розвагою було кіно. Старалися кіно не пропускати. В неділю рано я йшла брати білети на всіх сусідів (10, 20 білетів). Ввечері йшли в кіно. Після кіна заходили на пиво. Ходили спочатку в старий кінотеатр, а потім у новий. Старий кінотеатр був справжньою розвалюхою, низький і непоказний. Новий кінотеатр побудував пан Ковальський. Закордоном він отримав велику спадщину. А в радянський час не можна було бути багатим, бо попадеш на Сибір. То він за цей спадок побудував кінотеатр імені Т.Г. Шевченка.Людей у місті було дасить мало. Я знала всіх в лице. Розважальних закладів та місць відпочинку майже не було. Була друга столова, ресторан «Дружба» і кафе «Юність». Ми час від часу ходили туди з дітьми. А вже коли почали їздити автобуси можна було кудись поїхати. Я їздила до родини в Турійський район. В автобусах була така тиснява, що вам не передати. Білети продавали без місць. Одним словом їхали як оселедці.

Можу сказати, що то не було таке місто як зараз. Воно було зовсім іншим. Навіть ті будинки які залишились – виглядають зовсім не так як тоді.

Логвинович Софія Оліферівна

Софія Оліферівна з чоловіком

Логвинович Софія Оліферівна

Торговий ряд на вулиці Фарній

Логвинович Софія Оліферівна

Учні школи для дітей з вадами слуху

Логвинович Софія Оліферівна

Колгоспний ринок. Ковбасний магазин

Логвинович Софія Оліферівна
Спогади записали:
Федосєєва С.А, Вознюк О.А.




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

29 Березня, П’ятниця
28 Березня, Четвер