«Люди не розуміють, чому я збираю кошти на лікування у приватних лікарів» – Надія Нестеренко

Волонтери зі скриньками, які збирають кошти для тяжкохворих завжди залишаються предметом дискусій у соціальних мережах та ЗМІ. Володимир-Волинський не став виключення і вже деякий час біля супермаркетів походжають люди в зелених жилетках, які збирають фінансову допомогу Іванку Нестеренку.

В той час як дехто намагається встановити чи не є ці люди звичайними шахраями, журналіст інтернет-видання “БУГ” знайшла матір на лікування чиєї дитини збирають кошти. Надія Нестеренко, молода багатодітна матір із Володимира-Волинського, яка 7 років бореться за здорове життя сина Іванка.

• Не так давно у місцевих виданнях з’явилася інформація, що Ви визнали дії волонтерів зі скриньками шахрайськими, заборонили збирати кошти для вашого сина та навіть написали заяву в поліцію. Розкажіть як ви натрапили на них?

Мені самій доводиться досить часто ходити шукати фінансової допомоги на лікування синочка. Коли ж бачу таких волонтерів, то не проходжу повз і намагаюся кинути кілька гривень. Сама ж знаю, як вони потрібні. Один раз цей волонтер запитав чому сумна і я розповіла, що маю проблеми зі здоров’ям дитини і потрібні кошти на лікування. Тоді він запропонував допомогу та сказав залишити контакти, а його керівник розгляне і прийме рішення чи будуть допомагати.

Вони ввечері зателефонували і сказали, що готові взятися допомогти. Зрозумійте мене, мені потрібно постійно лікувати дитину, проходити реабілітацію, щоб його поставити на ноги і я чіпляюся за будь-яку можливість. Так, ці чоловіки почали збирати гроші та раз в 10 днів надсилали переказ від 500 до 2 000 гривень. Ці кошти дуже потрібні, бо ми маємо постійно лікуватися.

• Коли запідозрили щось не ладне?

Мабуть тоді коли почали постійно телефонувати правоохоронні органи. То з Луцька дзвонили питали чи дійсно для нас збирають, то прокуратура ними цікавилася. Я тут не зовсім почала їх розуміти, в чому в них проблеми, бо ж цікавляться поліція і прокуратура. Ще був момент, коли я сама їм запропонувала приїхати зі скриньками і пофотографуватися, що ось дійсно вони збирають для моєї дитини. Вже пізніше зрозуміла, що вони самі повинні були бути зацікавлені і вони ж мали це пропонувати. Потім коли висипали гроші з ящиків, а їх було шість, то майже вся сума була по 1-2 гривні. І розумієте, так ніби їх хтось пачками поклав.

А потім почали телефонувати знайомі з різних міст Волині і Львівщини та розповідати, о бачили волонтерів, які збирають для мого сина кошти і розказували, що в скриньки люди кидають значні суми і через це перепитували що трапилося. Тоді для мене стало зрозуміло – ці чоловіки півроку живуть за гроші, які прості люди віддають для мого сина на лікування.

Я знала, що частину коштів вони забирають. Під час підписання договору обговорювали, що 30% від зібраних коштів йтимуть на користь фонду, а мабуть йшли майже всі гроші. Мені дуже соромно, що таке трапилося. Я просто дуже хочу щоб мій син одужав. Якби ж цей Фонд не повівся з нами так, то певно цих коштів нам вистачило на кілька років для лікування.

• Розкажіть про захворювання Іванка

Про вагітність дізналася лише коли вже був 4 місяць. Далі було обстеження на УЗД, після якого мені порадили звернутись у Луцьку лікарню. Наші лікарі помітили патологію нирок у малюка, і натякнули, що можливо доведеться перервати вагітність. Я відмовилась їхати, бо термін вже значний, і дитина сформована. Вирішила покластись на Бога. Вагітність протікала важко і я постійно лежала на збереженні. Пологи були стрімкими, дитина з’явилася на світ з набряком мозку. Перше, що почула після народження: “Якщо три дні проживе, буде жити”.

У сина діагностували лівобічний гідронефроз та правобічний уретронефроз. Не знали тоді чи запрацює друга нирка? Однак за кілька тижнів стан Іванка поліпшився, потім він почав набирати вагу, і за місяць нас виписали, з умовою, що через стільки ж часу приїдуть  на обстеження. Трішки заспокоїлися ми почали жити як всі.

Лікуючи одну хворобу, не помітили, як розвивається інша. У вісім місяців я забила тривогу, бо Іванко не сидів.  Луцькій лікарні, куди звернулась, майже з порога поставили діагноз – тетрапарез (найважча з форм ДЦП). А згодом мені сказали, що син не буде ні розмовляти, ні рухатись. Для мене вердикт медиків став шоком,

• Однак бачу, що прогнози лікарів не справдилися. Як боретеся із діагнозом медиків?

Після того як нас відпустили додому з Луцької лікарні, почала самостійно лікувати сина – робила масажі, фізичні вправи, у півтора роки почала закаляти Іванка. Також при кожній можливості їдемо у реабілітаційні центри по всій Україні, після них видно результат. Розпочинали з “Дачного”, далі лікувались у міжнародній клініці Козявкіна (Львів), медичному центрі “Бєрсєнєва” (Київ), дитячому реабілітаційному центрі ім. Бориса Литвака (Одеса). Результати після кожного курсу реабілітації видно одразу. Та їх потрібно закріплювати. Тому вдома продовжую займатися з Іванком лікувальною фізкультурою, роблю ванни та інші процедури, які дають позитивний ефект.

В півтора року Іванко почав розмовляти, через деякий час – тримати спину і сидіти. Я постійно шукаю можливість, щоб поставити сина на ноги. Вже упустила перших 8 місяців з дня народження сина, а тоді було б набагато легше справитися з недугою, аніж зараз. Але Іванка я поставлю на ноги і вилікую.

Нам керівник ГО “Берег надії” Олена Кандиба порадила лікаря-реабілітолога з Києва. Це приватний реабілітолог і курси коштують грошей, однак результат відразу видно. Не кожна мама витримає цю методику, але коли я бачу результат то всі зусилля їх варті.  Унікальна методика, яка застосовується, вбирає у себе лікування укусами бджіл, індивідуальні фізичні навантаження, спеціальний масаж, лікувальні грязі та чимало інших процедур.

Знаєте, люди не завжди розуміють чому я шукаю кошти для приватних лікарів. Я поясню – мій Іванка попри прогнози лікарів з державної лікарні, зараз сидить, говорить, рухається, ходить з допомогою.

Із Надією та Іванком Нестеренками зустрілися напередодні чергової поїздки до реабілітолога. На момент друку, матір з сином повернулися та продовжують лікування самостійно вдома. Надія веде щоденник вправ та курсів, які син повинен виконувати вдома, щоб закріпити результат.

Надія Нестеренко попри всі негаразди продовжує боротьбу за здоров’я сина. Читачі інтернет-видання “БУГ” також можуть долучитися та надіслати кошти номер картки Ощадбанку: 5167490070626966, Надія Миколаївна Нестеренко. Жінка буде вдячна за будь-яку підтримку!