<

Буча, Маріуполь, Луганщина: у лікарні Володимира працюють лікарі з гарячих точок

15:37 | 15.04.2022 / Володимир / , , /
Перегляди
3548
/ Коментарі відсутні

Підступна російська війна проти України, постійні обстріли міст, вторгнення орків на нашу землю, змусили багатьох людей покинути свої домівки. Хтось планує після війни повернутися, а іншим уже й немає куди. У ТМО Володимира знайшли прихисток і нове місце роботи вісім медиків-переселенців з Київщини, Харківщини, Луганщини, Донеччини та інших постраждалих регіонів. БУГ поспілкувався з трьома із них, які попри пережиті події, не втрачають позитиву. Тож розповімо їхні історії.

Лаборантка Тетяна Лисак з Луганщини

39-річна Тетяна Лисак приїхала із міста Кремінна Луганської області. Працювала в Луганському обласному онкологічному диспансері лаборантом біохімічного відділу клініко-діагностичної лабораторії, який після початку війни у 2014 році переїхав у Кремінну.

З першого дня війни даний медичний заклад перестав функціонувати.

Після нападу Росії 24-го лютого, у місті були постійні обстріли. Три тижні сім’ї Тетяни довелося жити в підвалі, вийти практично не можливо було. Потім, за допомогою військових, родину жінки з чоловіком, мамою і донькою евакуювали на залізничний вокзал до міста Краматорськ, звідки вже дісталися до родичів у Володимир.

“Після того, як оселилася у гуртожитку, прийшла до лікарні проситися на роботу. Я дуже вдячна володимирській лікарні, що надали мені місце роботи, за моєю спеціальністю. В колективі мене дуже добре прийняли”, – ділиться лаборантка.

Як розповідають родичі, які лишилися у рідному місті Тетяни, там тривають постійні обстріли. Якщо раніше стріляли на окраїнах Кремінної, то зараз “гатять” і по центру.

Донька, якій 18 років, студентка навчається дистанційно у Київському університеті імені Шевченка.

Тетяна вважає Володимир чудовим містечком, каже, що їх тут дуже добре прийняли. У гуртожитку їх забезпечили необхідними умовами.

На щастя, будинок, де проживала родина жінки, поки що, лишився неушкодженим. Проте на вулиці, де він знаходиться, лишилися проживати чотири людини, більшість – виїхали. Повертатися поки небезпечно.

Лікар УЗД Дмитро Левінський з Бучі

41-річний Дмитро Левінський приїхав 9-го березня із міста Буча Київської області. Працював у Київській міській 12 клінічній лікарні лікарем УЗД.

Навчався в столиці, був лікарем променевої терапії і працював в онкодиспансері у Харкові. Згодом перекваліфікувався на радіоізотопну діагностику, попрацював ще трохи у Харкові, потім поїхав у Київ. Через недостатнє фінансування, почалися скорочення в лабораторії, тож довелося перекваліфікуватися на УЗД.

Останній раз був на роботі ще 24-го лютого. Добирався майже три години, оскільки дороги були вже “забиті” людьми, які виїжджали з Києва. Назад було дуже важко дістатися додому, частина метро була закрита, тож довелося ще півтори години йти до залізничної станції, з якої можна було електричкою доїхати до Бучі.

“Це вже була остання електричка за маршрутом, оскільки за нами через 5 хв влучила ракета у переїзд перед вокзалом”, – згадує лікар.

Під час розмови, Дмитро часто посміхається, каже, що сліз уже немає, лишилася лише ненависть до окупантів, які нищать Україну.

З 25-го лютого вони були уже відрізані від Києва, оскільки підірвали міст. Михайло із сім’єю проживали у багатоповерховому будинку. З початком нападу росії, більшість мешканців повиїжджали, в будинку лишилося приблизно 20 людей.

Частина мешканців ховалися у підвал, але там сиро і холодно. Родина лікаря і ще три сім’ї виходила в коридор, під час сирен, де шахта ліфту та немає вікон.

Виїхати з вже окупованого міста Дмитру з дружиною, сином з її сестрою, племінником та котами вдалося 9-го квітня.

“Виїжджали страшне. Випадково дізналися, що буде зелений коридор. Обіцяли автобуси, але їх не було. Близько 11 години в заданому місці зібралися кілька тисяч людей. Хтось сказав, що колона в Гостомель приїхала, а напередодні автотранспортом випускали з Бородянки. Мер переховувався, бо його розшукували окупанти, тож не було нормальної комунікації. Офіційно ніхто нічого не міг сказати.

Тож вирішили виїжджати власним автотранспортом, через росіян дізналися, що випускають. У машину ще взяли четверо людей з іншої сім’ї, тож в салоні перебували дев’ятеро людей. На цьому проміжку дороги робився жах, багато розстріляних цивільних машин, які намагалися виїхати раніше без узгодження. У них були діти…”, – розповідає Дмитро.

Перших 15 кілометрів від Бучі до Стоянки, де на той момент починалася територія, контрольована українськими військами, добиралися 5 годин. Виїжджали разом з ними кілька тисяч автомобілів. Із села Забуччя, яке знаходиться на пагорбі, було видно колону, що рухалася ще у Бучі. Не всі встигла до темряви доїхати до Стоянки, коли почалася комендантська година.

“Їх орки лишили на своїй території. Не дозволяли світло вмикати вночі, було холодно. Там страшно було”, – ділиться тривожними спогадами лікар.

Далі їхали через Білу Церкву-Вінницю-Тернопіль-Хмельницький. просувалися по селах, дорога зайняла 2,5 доби, замість звичних 6-8 годин. Заночували першу ніч у селі Музичі під Києвом, де організували у сільському клубі прихисток для людей з кухнею та можливістю переночувати. Далі уже ночували на Хмельниччині під Волочиськом, оскільки їхати можна було лише до комендантської години, потім на блок-постах не пропускали.

У Володимирі проживають їхні родичі, які й прихистили сім’ю.

Лікар зізнається, що у нашому місті навіть більше робити, ніж у Києві. Оскільки там останнім часом працював у нічні зміни, тому пацієнтів було менше. Колектив сприйняв нового колегу добре.

За словами знайомих, які лишилися ще у Бучі, їхній будинок наче лишився цілим, злому ніби не було, їм пощастило більше, ніж сусідам. Хоч місто вже звільнене від російських окупантів, вертатися, ще трохи зарано, вважає Дмитро.

“Ми з дружиною працюємо у Києві. Нам двом туди їхати, не маючи сполучення з Києвом, немає поки ніякого сенсу. Плануємо на вихідних з’їздити, перевірити, як там, чи все ціле. Прибрати, забрати речі, бо ми в чому були, в тому й приїхали. Лише котів забрали, – не втрачаючи оптимізму, ділиться лікар.

Також згодом на нашому сайті читайте історію завідувача поліклініки з Маріуполя, анестезіолога Сергія Хуружого.

Фото газети “Слово правди” восьми медиків-переселенців, які нині працюють у ТМО Володимира

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

4 Липня, Понеділок
Погода у Нововолинську та Володимирі