Актуальним залишаєься питання меморіалу загиблим за волю України у Володимирі продовжуються
Досить актуальним є на сьогодні питання встановлення у Володимирі-Волинському пам’ятника на честь загиблих за волю України.
Ініціатор ідеї Ярослав Царук запропонував встановити меморіал з викарбуваними іменами тих, хто загинув, виборюючи незалежність держави. За його підрахунками, це близько шестисот чоловік, починаючи з війни Січових стрільців і по сьогодні. Йому вдалося особисто віднайти їхні імена. А ще, на думку відомого краєзнавця, це має бути один меморіал, а не кілька розкиданих по місту, – пише Слово Волині.
– Зараз у Володимирі є кілька пам’ятників героям України, які віддали своє життя за незалежність, – ділиться Ярослав Васильович. – На жаль, боротьба за неї продовжується і у наш час. Заразом із тим, з’являються нові імена борців, які мають бути увіковічнені. Пропоную встановити один меморіал, на якому в алфавітному порядку викарбувати імена усіх полеглих, починаючи з 1918 року, вказавши дати народження та смерті, а також місце, де кожен із них народився. Вважаю, що встановивши один пам’ятник у місті, люди вшановуватимуть героїв, збираючись усі біля нього. Це дозволить поєднати історію багатьох поколінь.
Одним із варіантів місця його встановлення є сквер по вулиці Героїв Небесної Сотні. Та перед тим потрібно буде демонтувати інший – князям Васильку і Данилку і перенести його ближче до історичного музею. Думки людей розділилися: одні виступають «за» встановлення пам’ятника, інші – проти, також є ті, кому не подобається макет, а деякі вважають, що це не на часі, бо триває війна і є куди гроші витрачати.
Директор історичного музею Володимир Стемковський, думкою якого поцікавилась, вважає, що такий меморіал повинен бути у місті, але після того, як закінчиться війна і Президент України привселюдно зачитає список усіх загиблих у ній, а їхні рідні отримають компенсації та пільги, які належать їм згідно закону. А поки тривають бойові дії на Сході і продовжують гинути люди, ні про який пам’ятник не може бути й мови. Після Другої Світової їх починали встановлювати через шість-сім років, а не під час ведення бойових дій. Щодо розташування меморіалу, на думку пана Володимира, він повинен знаходитись на місці військово-патріотичного виховання молоді, а ним є територія військомату, біля якого знаходиться величезний парк. До речі, у ньому жодного пам’ятника не має. І було б добре, коли б під час призовних комісій майбутнім захисникам розповідали про тих, хто захищав свою країну, не зрадивши присязі. Це для них слугувало б прикладом і надихало на подвиги.
Волонтер та військовослужбовець Роман Мартинюк також вважає, що встановлення пам’ятника поки не на часі, хоча він має бути. Найперше через продовження бойових дій. Другою причиною є невизначена кількість загиблих. А ще чимало сьогодні хлопців вважається зниклими безвісти та перебувають у полоні. А ось страховий менеджер Юлія Новосад говорить про те, що поки тривають бойові дії, кошти, заплановані на встановлення меморіалу, варто використати для потреб армії. А вже коли війна закінчиться, тоді можна буде вести мову про увіковічення борців за свободу. Переконана, рідні та близькі їх будуть вдячні за це. Відома у місті громадська діячка Антоніна Солодуха виступає за встановлення меморіалу у парку «Слов’янський». Проте його макет не зовсім доречний, оскільки на ньому зображені щити, Та, починаючи з 20-х років минулого століття і до сьогодення, бійці воювали і продовжують це робити іншою зброєю. Тож автору потрібно взяти це до уваги. Зі слів пані Антоніни, вона особисто допомагала Ярославу Царуку у зборі інформації щодо загиблих і володіє списком із 580-ми борців за волю України, починаючи з часів Січових Стрільців. Тож радить прислухатись до його ідеї та закарбувати усі імена, щоб нащадки знали про своїх героїв, а пам’ять про них жила довгі роки. Редактор інформаційного порталу «Володимир медіа» Тетяна Палаєвська вважає, щодо цього питання слід підійти з «холодною головою». Оскільки для того, щоб увіковічнити пам’ять загиблих, не слід руйнувати інші пам’ятки. І вважає, що меморіал повинен знаходитись центрі міста.
Скільки людей – стільки й думок. Дискусії щодо макету та місцезнаходження майбутнього меморіалу тривають. Коли і де він буде встановлений, покаже час. Та все ж варто задуматись: чи потрібно це робити зараз, коли батьки ще чекають додому синів, які вважаються зниклими? Коли Україна продовжує оплакувати своїх дітей, котрі майже щодня гинуть за нашу з вами свободу. Скільки їх ще віддасть своє життя на буремному Сході? І допоки триватиме АТО, яка вже давно переросла у війну? Цього ніхто не знає. На мою думку, увіковічнити імена героїв у нас буде час. Головне, щоб нікого не забути.
