<

Війни з мертвими: кому вигідно посварити українців та поляків?

Цей запис опубліковано більш як рік тому
21:36 | 24.04.2017 / Новини /
Перегляди
8
/ коментарів 5

Останнім часом на території окремих областей України пройшла хвиля пошкодження меморіальних об’єктів, пов’язаних з польсько-українською історією. Влаштовуючи їх, вандали намагаються внести непорозуміння у відносини між українцями та поляками.

Українські «інстанції» відреагували миттєво: МЗС, Міністерство культури та український Інститут національної пам’яті в один голос засудили акти вандалізму, а поліція за цими фактами розпочала розслідування (слід зазначити, що відповідно до статті 298 Кримінального кодексу України умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин – караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий термін, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.). Читаючи коментарі тверезомислячих українських та польських журналістів, громадських активістів та політиків, стає зрозуміло: у те, що вандалізм вчинили українці, не вірить ніхто, хто хоча б трохи стежить за суспільно-політичною ситуацією в Україні та Польщі.

Не важко помітити, що війна з «мертвими» у Польщі збігається в часі з початком російсько-української війни. Один за одним руйнують пам’ятники УПА, українські хрести та надгробні плити, не забуваючи знімати все на відео та викладати в Інтернеті (до речі, чи то за збігом обставин, чи в результаті вражаючої поінформованості першими це відео оприлюднюють російські ЗМІ). Паралельно польський сейм визнає події «Волинської трагедії» геноцидом, а фільм «Волинь» про звірства українців по відношенню до поляків в роки Другої світової б’є усі рекорди по переглядах. Задаюсь питанням: чому ненависть до українців та українського з’явилася саме зараз, коли наша держава всіма силами боронить кордони на Сході? «Ніж у спину» від західного сусіда чи «дружній жест» від «старшого брата»?

Я не вважаю себе експертом в міжнародних відносинах, але добре розумію, що відбувалося на Волині в 1943-му. Моя прабабця була вбита польським «АКівцем», а її сусідів-поляків односельці-українці вивезли до лісу. Що сталося з ними далі – в моїй родині не говорили. То була закрита тема. Але моя бабця Ганя, яка вижила тоді, сховавшись з старшим братом у лозах, розповідала, що українці та поляки жили мирно, сусідські діти гарно гралися разом і не було між ними ніякої ворожнечі. Ворожнеча прийшла раптово, спалахнула як сірник, і ніхто до кінця так і не зрозумів, що трапилось. І тоді розпочалася боротьба не на життя, а на смерть…

Хто винен у тисячах жертв невинних людей з обох сторін, розібратися важко, але моя бабця все життя, коли йшла до церкви, ставила свічку за упокій своїх рідних та своїх сусідів поляків (вже не пригадаю їхні імена). А ще вона завжди плакала, коли я переповідав їй новини з Інтернету про зруйнований пам’ятник в Грушовіцах, у Верхраті, в Молодичах, Вербиці… Бабця казала, що чіпати могилу чи хрест – то великий гріх і я назавжди запам’ятав ті слова.

А ще вона завжди пошепки говорила, що якби не «совєти», то може тої різанини й не було б, бо біда не могла взятися з нічого. Ці бабусині слова, яка померла рік тому, я згадую зараз, коли спостерігаю, що відбувається між поляками та українцями. Хтось третій намагається вбити клин між нами, розворушуючи події більш ніж 70-річної давнини. Цей третій – ніхто інший, як нащадки тих же «совєтів», які прийшли на Волинь в 39-му і принесли сюди «комунізм» – кров, смерть і культ Павліка Морозова. Тільки тепер вони взялися за святе – за нашу пам’ять, історію, за те, що болить найбільше.

Я не помилюся, якщо буду стверджувати, що саме з їх «доброї волі», а може й грошей, руйнують все українське в Польщі, а польське – в Україні. Вони хочуть зіштовхнути нас лобами, щоб знову радісно потирати руки, дивлячись, як ми будемо захлинатися кров’ю. Але я впевнений, що цього разу вони помилилися. Українці та поляки розуміють, що тільки разом ми зможемо встояти перед цим чудовиськом, яке завжди несло тільки зло і розруху, нав’язуючи ідею «руського міра».

В України та Польщі – своя історія, в кожного свої герої та вороги – але у нас є дещо спільне – ми, передусім, християни. І я вірю, що ми ніколи не впадемо так низько, щоб осквернити пам’ять мертвих. Бо ми інші. Ми європейці.




коментарів: 5
  1. Якщо Європа розвалиться,поляки прийдуть забирати свій Лвів. А українські ‘патріоти’ отримають мельдунок від добрих польських офіцерів і подякують їм щиро, що їх не почали різати ,як худобу,так як в свій час зробили бандерівці. Не виникає ворожнеча ні з чого. Моя бабця поляків називала ‘пшеками’ і її дуже дратувало те ,що молодь дивилася польське тіві. Поляки дискримінували українців,і так само роблять це зараз.

    • …і всі відразу стануть польскими сепарами… цікаво, це може врятувати від рестітуції ? чи одна надія на Анатоля ?

  2. В мене особисте дружнє ставлення до поляків,але вважаю ,так само як і вони, що в польському сеймі самі підари.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

28 Березня, Четвер