В Устилузі поховали героя неоголошеної війни Сергія Свища
Ще так недавно ми читали жахливі історії тих, хто жив у часи Другої світової війни. Плакали над подвигами юних комсомольців, яких тримали роздягнутими на скажених морозах та воїнів, які своїм життям рятували мирних мешканців. Слова “тил”, “окопи”, “груз 200” були набором із дитячих “войнушок”. Сьогодні – це жахлива реальність нашого життя… Зараз кожна область, кожне місто чи село має нові меморіали, де покояться нові герої. Тепер ми розповідаємо у школах про подвиги тих юнаків, які ще вчора мешкали у сусідньому під’їзді, ми оплакуємо тих, з якими ще вчора переглядали фільми про війну 1941-1945… Однак, тоді усі знали, що в країні війна, а сьогодні ми ховаємо солдатів, які загинули на війні, якої офіційно немає.
Устилуг вдруге за останніх два місяці ховає героя, який загинув не на війні, а у Зоні Антитерористичної Операції. Але від цього легше не стає. Це не просто юнак, це воїн, який загинув страшною смертю, тіло якого родичі навіть не змогли отримати одразу, аби оплакати та поховати як належить…
Рідні Сергія перебували в напрузі десь із кінця січня, не знаючи навіть чи точно солдат загинув. Інформація надходила різна – то поранений, то загиблий, то він, то не він… Мама, дружина маленький синочок – ось ті найближчі, які чекали…
Хлопці із 30-ої бригади, тримали місце, до героя притиснуло підбитим танком під постійним наглядлом, щоб одразу витягнути тіло.
Днями стало відомо, що українські військові провели евакуаційну операцію. Перевернувши танк і вилучивши тіло з поля бою військові, які поширили інформацію про загибель волинянина, встановили, що це нібито не Сергій Свищ.
Однак вже 6 лютого з’ясувалося, що боєць таки загинув. 8 лютого, близько 4 ранку, його привезли в Устилуг. А сьогодні, 9 лютого, о 12 годині військового поховали на рідній землі… Вічна слава герою!
Понабирали не журналістів, а заробітчан і пишете що на розум налізе..
“поховати як належить” – а що поховали не так як належить?
“груз 200″ – вантаж 200
“покояться” – спочивають.
Пані Люся!
Ми не філологічний альманах, а “живе” інтернет-видання, яке використовує сленгові слова, а ще слово “покояться” абсолютно нормальне та адекватне для української навіть супер-пупер літературної мови (на приклад наводжу Вам посилання на освітній електронний альманах – https://pedpresa.com.ua/blog/110687-110687.html).
Вираз “груз 200” вжитий в лапках як цитата із дитячої гри, і у словосполученні “поховати як належить” Ваше “що”, як на мене, ображає честь і гідність героя, якого поховали як належить. Сергій не “що”, а “хто”!
Подібні випади в бік журналістів нашого видання (до речі, вже не вперше) свідчать про Вашу незрозумілу озлобленість на “БУГ” та не зовсім професійне вип’ячування Ваших знань з української мови.
Одначе, вельми вдячні за те, що читаєте “БУГ”.
Мої “П’ять копійок”: Сергій Свищ, світла йому пам’ять, не просто солдат, а кадровий офіцер, командир роти, лейтенант.А коментар не тактовний і не толерантний.(Маю право на власну думку)
РS. Перепрошую пані Люсю, бо мала на увазі “відповідь на коментар” шановної Наталії Пашкевич.
Дякую за підтримку. Герої війни заслуговують на добрий спомин, а Сергій, хоч я його і не знала, офіцер з великої літери. Слава Герою України!
Пані Наталю дякую за відповідь. Але раз назвалися журналістами – пишіть професійно. В протилежному випадку навіщо засмічувати інтернет простір?