<

У Волинській області 34 села відрізані від світу

Цей запис опубліковано більш як рік тому
10:44 | 24.01.2016 / Новини /
Перегляди
28
/ коментарі 2

У 8 районах – 34 села відрізані від світу.

Журналісти вирішили достеменно розібратися, скільки населених пунктів області не мають транспортного сполучення із зовнішнім світом. Хай би якими малими ці села не були, але там живуть люди, там хворіють діти, слабнуть старики, хтось десь навчається чи працює, хтось має потребу приїхати провідати батьків чи навіть могили рідних. Одне питання – чим?, – пише Волинська газета.

Рівень життя волинян та роботу місцевої влади оцінюють за багатьма показниками від розвитку житлового будівництва аж до народжуваності. Можливо, тому й ці оцінки завжди на диво високі, що не за тими ділами судять? Бо коли у місті громадяни окремої категорії можуть дозволити собі купувати квартири та обирати автомобілі до смаку, то в дуже багатьох селах для дуже багатьох людей недоступні елементарні послуги. Наприклад, громадський транспорт. Бо з такого – хіба сусідська підвода.

«Напишіть, хай автобуса пустять», – це прохання, яке журналісти у віддалених селах нині чують часто.

Як зазначає видання, за читацькими скаргами можна судити, що якість забезпечення волинських сіл транспортним сполученням значно погіршилася за останні років два.

Журналісти не полінувалися адресувати офіційні запити кожному керівнику органу виконавчої влади у районах Волині з проханням надати відомості про ті населені пункти, до яких не курсує громадський транспорт, окремо – до яких таке сполучення є кілька разів у тиждень. Судити ж про стан справ можна лише за наданими відомостями із восьми районів. Половина адресатів проігнорувала запити редакції, а відтак порушила норми, виписані у кількох законах, згідно з якими органи державної влади зобов’язані надавати інформацію на запит журналіста чи редакції.

Найбільше таких «забутих» окраїн у Любомльському та Турійському р-нах.

Так, на Турійщині не охопленими автобусним сполученням наразі є села: Турія, Туропин, Руда, Замости, Осереби, Охітники, Новосілки, Комарів, Окунин. До с. Гайки автобус мав би заїздити двічі на тиждень, але через погану дорогу та малий потік пасажирів перевізник зрікся взятих на себе обов’язків. У найближчому до Євросоюзу районі (Любомльському), як це не прикро, – теж про цивілізацію говорити рано: Зачернеччя, Біличі, Високе, Почапи, Вигнанка, Чорноплеси, Мосир, Олеськ, Глинянка не мають прямого сполучення із районним центром. Що означає: побувати у Любомлі для багатьох селян – неймовірне благо, яке дається ціною чималих зусиль, та й грошей, мабуть. Що цікаво, у райдержадміністрації це пояснюють навіть не поганами дорогами, а відсутністю керівника виконавчої влади району. Мовляв, не вдається провезти конкурси на приміських маршрутах у межах району.

На Старовижівщині – таких сіл п’ять. Це – Рудка, вже згадані нами Паридуби (де зупинки лозами позаростали, бо автобус не їздить кілька останніх років, хоча в селі навіть школа функціонує), Сьомаки, Залюття та Лютка. А от на Ковельщині – три (Мар’янівка, Старий Мосор, Калиновник).

Поза зоною досяжності залишаються й чотири села Маневицького р-ну: Нові Підцаревичі, Мала Ведмежка, Велика Ведмежка та Підгаття. Усі вони розташовані у тій частині району, що по сусідству з Рівненщиною і входить до 30-кілометрової спостережної зони РАЕС. Неможливість надати дозвіл на рух автобус трьом із цих сіл пояснюють тим, що право на організацію пасажирських перевезень на відстань більш як 50 км уже належить облдержадміністрації… Втім наразі на Маневиччині ведуть перемовини із сусідами-рівненчанами щодо можливості залучення до роботи перевізників із Кузнецовська, де працює чимало людей із цих сіл.

На Любешівщині без автобуса бодай раз у тиждень – жителі с. Вітуле, не заслужили такого щастя й у с. Острів Ківерцівського р-ну та с. Линівка Рожищенського.

Відтак у восьми районах відрізаними від світу у наш час залишаються 34 села. До кількох автобус курсує лише один чи два рази в тиждень. Хоча навряд чи таємниця, що насправді ситуація з перевезенням – ще гірша. Бо чи то через погані дороги, чи-то через те, що на Волині немає жорсткого й постійного контролю за якістю перевезень, «господарі маршрутів» виконують зобов’язання абияк. А перевізника, про якого би в селі добре слово замовили, стрінеш нечасто. Немає і дієвого механізму реагування на скарги пасажирів, та й, схоже, він нікому не потрібний. Тому судити про покращення добробуту на Волині задля об’єктивності варто було б доручити матері п’ятьох дітей із с. Вітуле, чи працівнику РАЕС із Малої Ведмежки, чи вчителеві з Паридубів, чи пенсіонерці із Вигнанки, до якої внуки на Різдво не доїхали, бо «автобуса не було»…




коментарів: 2
  1. була я в Паридубах.
    реально відчуття, коли стоїш на краю села, що далі вже точно кінець світу…

  2. Не тільки у 8 районах 34 села відрізані від світу,ще в Іваничівському районі є села,які також залишені без транспортного сполучення.Одним з них є село Лугове,яке розташоване 5 км від райцентру Іваничі.В селі немає ні школи,ні дитячого садка,тому жителі села змушені добиратися на роботи та дитячий садок в райцентр чим попало.Хочемо щоб на наші проблеми також звернули увагу і допомогли у вирішенні з транспортним сполученням.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

28 Березня, Четвер
27 Березня, Середа