<

«Вона впала біля дерева, десь за 2 метри від нас», – ймовірний вбивця розповів версію загибелі Каті Литкіної

Цей запис опубліковано більш як рік тому
15:19 | 20.03.2019 / Нововолинськ / /
Перегляди
234
/ коментарів 7

19-го березня у Ковельському міськрайонному суді показання у справі вбивства неповнолітньої Катерини Литкіної надав обвинувачений у злочині Максим Т. “БУГ” подає розповідь від першої особи.

Нагадаємо, що тіло 16-річної дівчини знайшли у Нововолинську 11-ого серпня 2016-го року поблизу шахти №3. Дівчина зникла першого серпня 2016-го року близько 23-ої години. Тіло доньки на териконі знайшов її батько.

“Вона сказала, що ми йдемо на наше місце…”

Близько 11-ої години (вечора, – авт.) я виліз через вікно, через огорожу і пішов до Каті. Вона вийшла. В руках тримала файли, в яких були листи А4. І з того боку, що я бачив, не видно було, чи там щось намальоване, чи ні. Вона мені це передала і сказала, щоб я зараз не дивився. Щоб подивився, коли буду сам один вдома. Я погодився – не хотів, щоб вона почувала себе незручно. Тоді вона взяла в руки пуловер і посміхнулася. Тобто взяла за пуловер, в якому я був одягнений.

Вона поспішала і не взяла з собою лінзи, але я не помітив, щоби їй щось заважало при ходьбі. Вона сказала, що ми йдемо на наше місце, на терикон.

На териконі говорили про навчання

По дорозі ми нікого не зустріли і я не знаю, що мала на увазі свідок, яка розказувала, що бачила нас втрьох.

Було темно, Катя ввімкнула ліхтарик на своєму телефоні і ми далі пішли. Коли піднялися угору, вона сіла на камені і ми продовжували спілкуватись. Це були розмови про школу, про навчання. Вона розповідала, що поступила, але я не питав куди. Також показала, яка музика в неї є на телефоні, квитки на якийсь концерт, але я не пам’ятаю куди.

Ми були там приблизно хвилин 15, тоді почали збиратися додому. Вона підвелася з каменя. Спиною була обернена до цієї стежки, по якій ми піднімалися, а я стояв навпроти. Помітив постать, яка наближалася до нас. Помітив, коли вона була метрів за 4. Це був Назар. Він на плечі ніс рюкзак.

Покинув Катю з Назаром і пішов…

Він ніяк не пояснив причину свого приходу і наказовим тоном сказав мені йти додому, бо мене там кличуть. Катя налякалася, вона підійшла швидко до мене і взяла за руку. Він почав кричати: “Ти хіба не розумієш, іди додому”. Я спитав, що це за жарти і тоді ми з Катею розвернулися, щоб піти цією стежкою… але він нас відразу зупинив і сказав, що має дещо Каті сказати.

Я сказав: “Вертаємося втрьох і ти скажеш їй те, що ти хочеш сказати. А Катя відповіла: “Ти йди сам, хай він скаже, а я тебе наздожену”.

Я цією стежкою пішов додому. Відійшов десь на 30 метрів і почув звук падіння, щось ніби впало. Після цього почув звук тупого удару. Я б сказав, що їх було щонайменше 5. І я не чув жодного крику, жодного людського голосу. Свідок, який говорив про крик, – я не знаю, що він мав на увазі.

Я зупинився, повернувся, щоб подивитися чи Катя з Назаром ідуть за мною. Мені також було цікаво, чи раптом чогось не сталося. Я повернувся назад і коли піднявся, побачив жахливу сцену. Катя лежала на лівому боці, руки були простягнуті перед нею і перед нею лежав також телефон, на якому був ввімкнений ліхтарик.

Обличчя було закривавлене, воно було покрите волоссям. Біля неї стояв Назар, в правій руці у нього була бита для бейсболу. Мене відразу почало нудити. В одній руці я тримав файли, які мені віддала Катя, а іншою закрив рот.

Став допомагати ховати труп з переляку?

Я зупинився, не міг рухатися і навіть не міг думати. Був в шоці і взагалі не знав, що про це думати.

Назар взяв телефон, який лежав біля Каті, взяв її за руки і почав тягнути. Я вже розвернувся, щоб піти, але Назар мене відразу зупинив і почав мені погрожувати… Він продовжував вимагати, щоб я зупинився і допоміг йому… Я взяв за ноги і ми почали її нести.

Назар постійно озирався і шукав місце, куди її нести. Ми спускалися іншою стежкою – вона була стрімкішою, ніж та, якою ми підіймалися…

Прийшли до місця, де були густі зарослі. Я б описав це навіть як невеличкий лісок. Прийшли на невеличку галявину, де було менше зарослів, але я не можу сказати, за скільки це було метрів від цього каменю.

Тоді Назар сказав, що потрібно її розхитати і кинути на три. Ми почали її розхитувати. Вона впала біля дерева, десь за 2 метри від нас. Я відійшов і бачив, як Назар підійшов до тіла, зламав гілку і кинув цю гілку.

Закривавлену траву засипали попелом

Ми повернулися до каменя. Назар взяв биту, витер її до трави біля того місця, де лежав рюкзак.

Він поклав биту у рюкзак, я взяв файли і ми рушили тією дорогою, якою прийшли. Коли ми йшли назад, там були залишки вогнища. Назар кілька разів вертався і посипав ним місце біля каменя.

Коли ми спустилися, я вже трохи зібрався з думками і запитав його, що сталося і що це було. Назар взагалі не збирався мені нічого пояснювати і наказовим тоном сказав нікому не розказувати, забути про все, що було. Він весь час озирався назад. Потім я зрозумів, що він шукає місце, куди викинути телефон.

Він мене зупинив біля невеликого місточка над потічком. Правда, я не бачив, що там текла вода. Він витягнув Катін телефон з кишені, кинув на землю, потім дав мені свій телефон і сказав, щоб я посвітив. Тоді дістав з Катіного телефону батарейку і SIM-карту, яку зламав наполовину. Тоді він взяв карту пам’яті і сказав, що там є більше пам’яті, ніж на його карті, і поклав її в кишеню.

Тоді він дістав биту з рюкзака і почав розбивати ним телефон. Всі ці деталі вже зламані взяв в руки і кинув. Кинув не просто в потічок, а прямо під міст.

Після вбивства брат почувався, ніби досяг успіху

Він взяв в мене телефон і ми продовжували рухатися цією стежкою. Тоді він увімкнув музику на своєму телефоні. Я не пам’ятаю, що це була за музика, тільки можу описати її як веселу і жваву. Він йшов, розмахував руками, ніби досяг великого успіху.

Ми вийшли до головної дороги і він сказав, щоб ми ішли іншою вулицею, яка була справа до нашої, щоб не минати будинок, де жила Катя. Ми вернулися додому і зайшли в будинок через вікно. Він взяв биту, поклав у сумку і сумку поставив у шафу. Це востаннє я бачив цю биту. Він знову мені погрожував, щоб я нічого нікому не розказував, потім додав: “Ти не думай, що поліція буде нас шукати, бо тут поліція не працює. Тут самі п’яниці”.

Не замітав слідів. А переписку з Литкіною видалив, бо…

Наступного дня ми з Назаром мало спілкувалися. В мене був поганий настрій, я був дуже сумний і нічого не хотів робити. Малюнки подивився аж в Словенії. Це були дівочі малюнки: ведмедики, сердечка, машина… Якраз тоді стер всю переписку. Мені було важко дивитися на переписку з людиною, яка для мене багато означала і якої більше нема серед живих.

Я справді про це не в силі більше говорити. Мені дуже соромно за свій вчинок… Дуже шкода, що в цей день я там опинився і про те взагалі, що сталось. Але я не міг нічого зробити, щоб цьому перешкодити. Я сказав те, що я міг сказати, більше про це не можу говорити і відповідати на запитання також.

Нагадаємо, що Максим Т. з березня 2017-го року був у міжнародному розшуку, а пізніше затриманий словенською поліцією. Він відмовлявся співпрацювати зі слідством, не з’явився на допит. У квітні 2018-го року Максима Т. екстрадували зі Словенії в Україну, а з 1-го серпня 2018-го року були об’єднані матеріали кримінальних проваджень щодо обох обвинувачених у важкому злочині – Максима Т. і Назара С.




коментарів: 7
  1. I це покази того, хто не вбивав???!!! Можна було б сказати смiшно, якби це не було такие жахливе вбивство!!! На вуха не налазить те, що вiн хоче усiм навiшати!!! Вiдмовився вiд запитань чи не тому, що може вибовкати правду, як готували вбивство i здiйснили?! Краще адвокати будуть iх вiдбрiхувати та вибiлювати перед суддями, хоча стопроцентно знають ЯК вони вбивали дiвчинку. Адвокатам нелюдiв байдуже, що два холоднокровнi нерозкаянi вбивцi, якi так ретельно спланували вбивство, досвiдчено зачистили слiди злочину, вийдуть на волю та будуть загрозою для суспiльства. Вони вiдпрацьовують отриманi грошi за криваву трагедiю. А суддi? Благаемо суддiв внести суворий справедливий вирок. Багато людей рахуе, що довiчне – це те, що може хоча б частково бути вiдплатою цим НЕЛЮДАМ за скоене.

  2. звісно що краще звалити вину на одного,а з себе зробити(я тут непричом),бо за сплановане,та групове вбивство вдвічі більший вирок дадуть..

  3. Групове, заздалегідь сплановане вбивство! Максимальне покарання для двох виродків!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

28 Березня, Четвер