Нацгвардія стоїть на третій позиції і в них найновіша техніка. А ми на передку не маємо нічого, – демобілізований «Айдарівець» із села Бужанка

Микола «Кабул» Сичук – демобілізований боєць батальйону «Айдар». Родом чоловік з села Бужанка, що на Волині. Микола брав участь у війні в Афганістані, був учасником Помаранчевої революції у 2004-ому році та Революції Гідності у 2013-ому.

Про це пише Громадське.Волинь.

«У 1982 році я потрапив до Афганістану, у місто Кабул. Був там водієм. Прослужив рік.  Брав участь в Революції Гідності, був у афганській сотні. В червні місяці пішов добровільно у батальйон «Айдар». У нас там була 8 сотня. Там було декілька людей із нашої сотні. Я пішов воювати, коли мені було за 50 і воював неоформлений», – розповідає Кабул.

Боєць разом із побратимами брав участь у визволенні з полону Надії Савченко. Тоді він отримав контузію та осколкове поранення. Проте, довго в госпіталі пробути не зміг. Через деякий час знову повернувся на фронт. 

«На перший день перемир’я нас обстріляли. 5 днів після перемир’я ще обстрілювали. А в нас в роті тільки одна БМП і та, я ще думаю, воювала в Афганістані. Краще погане перемир’я, ніж хороша війна. Менше людей гине. Ось дехто кричить, що треба йти в атаку, солдати вже б всіх давно погнали. Чим погнали? Нема чим гнати. Я скажу одне, Нацгвардія стоїть на третій позиції і в них найновіша техніка. А ми на передку не маємо нічого», – зазначає боєць.

«Спочатку тільки добровольці воювали та 80-ка з 51-ою. Я більше не бачив військ. І всі добровольці – «Азов», «Донбас», «Айдар». Тепер вже їх не треба. Все, вже навоювали. Так же не можна з солдатами робити», – каже Кабул.

Доброволець розповідає, що на війні страшно скрізь. 

«Все те саме, що Афганістан, що тут. Хоча там тільки з «градів» не били. А я тепер розумію душманів. Тому що ми там були загарбники, ми були на чужій землі. Чого ми прийшли туди на їхню землю?», – каже чоловік.

«Я подав до суду. Суд виграв. Я вже групу маю з серпня місяця, а пенсії немає. Я там не бігав за зарплатою.  Я не прийшов за зарплату воювати. Але вже як людям платять, а мені не платять. Я не шкодую, що пішов. Якщо треба буде, ще піду. Я й так довго не міг заспокоїтись, як на голках сидів. Все одно я краще зроблю за тих молодших», – каже боєць.