<




«Наша робота тиха»: як розшукують волинян, які зникли безвісти на війні

07:19 | 22.07.2023 / Новини / , , /
Перегляди
848
/ 1 коментар

Волиняни, чиї рідні потрапили в полон або зникли безвісти на війні, можуть звернутися за допомогою до регіонального координатора Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України.

Таку посаду минулого року влада створила у кожній області. Із сім’ями волинян працює регіональна координаторка Раїса Клименко, – пише Район Життя.

Район.Життя поспілкувався із фахівчинею про те, що робити, якщо військовий не виходить на зв’язок, які дії можуть йому зашкодити, як відбуваються обміни полоненими та яка роль у цьому Червоного Хреста. Про все читайте у матеріалі.

11 місяців була на їхньому місці

Раїса Клименко працює з темою полонених ще із 2014 року. Тоді вона співпрацювала із засновником групи «Патріот» Олегом Котенком. Це неполітична громадська організація, яка допомагала обмінювати полонених у зоні проведення АТО і на тимчасово окупованих територіях.

У 2018 році завершила цю співпрацю, але коли розпочалася повномасштабна війна, її спіткало особисте горе – зник безвісти рідний брат, який пішов захищати Україну у перший же день.

«Мій брат пішов воювати 24 лютого, а на 22 день війни він загинув. Але ми цього не знали, а дізналися лише через 11 місяців. І всі 11 місяців я його шукала. Тому я тут, бо все це знаю зсередини», – розповідає жінка.

Із сумною посмішкою додає, що у неї кожен ранок розпочинається не з кави.

«Ще з 2014 року, 24/7 – поможіть. Кожного ранку вже о восьмій годині до мене телефонують: «Поможіть, пропав син». І в 11 чи 12 ночі, коли люди не можуть зв’язатися зі своїми рідними на передовій, то дзвонять, плачуть і кричать в трубку – поможіть. І я не вимикаю телефон, бо 11 місяців була на їхньому місці. Я знаю їх біль, знаю, що вони переживають.

Я не спала взагалі, була готова стукати у будь-які двері. Людина в такому стані, вона не розуміє – чи зараз день, чи ніч, все одно. Наскільки велике переживання всередині, що не бачиш годинника, не розумієш, що люди в цей час сплять, бо шукаєш допомоги. Тільки я пережила це ще на початку повномасштабної війни, коли не було кому дзвонити. Через це зараз я для таких людей завжди на зв’язку», – каже Раїса Клименко.

Тому коли у Мінреінтеграції дали завдання у кожній області знайти регіонального координатора Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, ним стала Раїса Клименко.

І з 1 вересня 2022 року такий Координаційний штаб запрацював у кожній області.

«У нашій команді працюють люди тільки ті, хто сам пройшов і знає, що таке, коли твоя рідна людина на війні. У нас є мама, яка втратила сина ще у 2014 році. Львівська координаторка – у неї на війні син і чоловік. Запоріжжя – втратила у 2022 році і сина, і чоловіка. Кожен має відношення до війни, кожен знає, що це за біль. Наша розмова із рідними не закінчується сухими фактами – прізвище, дата народження і так далі, а стараєшся підібрати слова, щоб втішити людину, підтримати. І в цій темі ти будеш розуміти людей, які до тебе приходять, тільки тоді, коли сам пройшов через цей біль», – розповідає координаторка.

Що робити, якщо військові не виходять на зв’язок

Раїса Клименко нагадує, що ті родини, у кого рідні знаходяться на полі бою, повинні на сьогодні мати «дорожню карту»: яка військова частина, хто в них командир, хто побратими, мати їхні контакти.

«І досі є такі родичі, які не задумалися раніше про такі речі, приходять і кажуть: «А я не знаю, де він був, я не знаю, хто в нього командир», – розповідає жінка.

Якщо ж військовий не виходить на зв’язок, алгоритм дій такий: у першу чергу, каже вона, треба зберігати спокій та з’ясувати за якої причини це сталось – можливо він не має можливості зарядити телефон або немає покриття мобільного зв’язку. Тому необхідно зв’язатися із безпосереднім командиром частини, з товаришами по службі.

Найперша людина, яка дізнається, що військовий зник, – це командир частини. Якщо протягом трьох днів військовий не повернувся з позиції, дають сповіщення у військкомат, а вже звідти – родині.

«У першу чергу у разі зникнення особи за особливих обставин, рідним необхідно звернутись у місцеву поліцію, Національне інформаційне бюро (НІБ), СБУ, здати аналіз ДНК. Ми від людей беремо паспорт, фото, сповіщення, на кожного зниклого військового заводимо особову справу і наповнюємо реєстр. Тоді людина набуває офіційного статусу безвісти зниклого за особливих обставин», – пояснює Раїса Клименко.

Через деякий час російська сторона може викласти у свої телеграм-канали фото чи відео з тими, хто потрапив до них у полон. Але навіть знаючи, що військовий тепер перебуває у полоні, все одно він матиме статус зниклого безвісти до того часу, поки його не повернуть в Україну.

Перевести в статус полоненого можна лише в тому випадку, коли російська сторона офіційно підтвердить, що ця конкретна особа зараз дійсно знаходиться у них в полоні.

«Військова частина не може змінити на статус полоненого, це робить НІБ і тільки у випадку, якщо російська сторона через Червоний Хрест, який є посередником між НІБом України і Росії, підтвердить це офіційно. Якщо росіяни не підтверджують, то ми не можемо поставити статус «полонений», буде – ймовірний полон.

Фото і відеофіксації також не є офіційною підставою вважати полоненим, стовідсотковим доказом є лише підтвердження від російської сторони. Тому від нас у цьому випадку, на жаль, абсолютно нічого не залежить», – каже координаторка.

Розвіює вона і міф про те, що військова частина нібито може отримувати якісь виплати за зниклого військового.

«Коли військовослужбовець зникає, військова частина повідомляє через районний територіальний центр комплектування (РТЦК) родину. З моменту, коли він зник безвісти, родина подає всі документи через РЦТК у військову частину. У військовій частині проводять службове розслідування, яке триває від 30 до 60 днів, і після нього виплачують зарплату й винагороди – повністю всю суму з моменту зникнення. Тому протягом цих 30-60 днів родина може не отримувати кошти, але коли службове розслідування завершиться, всі кошти отримають», – пояснює фахівчиня.

Як проходить обмін полоненими

Як розповідає Раїса Клименко, українська сторона ніколи не знає, кого росіяни віддають під час чергового обміну полоненими – ні прізвищ, ні кількості. Про це дізнаються уже по факту.

«У нас був чоловік, який потрапив у полон 16 травня, а 10 червня його вже повернули. І є лучанин, який вже понад рік у полоні. Який алгоритм дій у російської сторони – ми не знаємо, чим вони керуються – ми теж не знаємо. Хтось може думати, мовляв, от Іванова чи Петрова так швидко обміняли, мабуть, за нього заплатили. Але домовлятися з ними ми не можемо, ніколи вони не віддадуть тих, кого хочемо ми. Вони віддають тих, хто не потрібен їм. Тож порадіймо за те, що віддають хоч когось», – каже фахівчиня.

Українці часто нарікають на роботу міжнародних організацій, таких як Червоний Хрест, але, за її словами, якби не Червоний Хрест – ми взагалі б нікого не повернули, адже між нашими країнами уже давно немає дипломатичних зв’язків.

«Що би там не говорили про Червоний Хрест, люди виконують свою роботу і роблять її тихо. А скажіть мені, яким чином вони можуть потрапити на окуповану територію, якщо їх туди не впускають росіяни? Їх навіть не допустили у перший день, коли виносили важкопоранених із «Азовсталі», вони мали доступ лише на другий-третій день. Не забувайте, що ми воюємо з країною-терористом, в якої немає ні честі, ні принципів, а в першу чергу – людяності. Тому навіть багато їхніх військових не хочуть повертатися назад», – каже Раїса Клименко.

Тому на сьогодні єдиний посередник – це Червоний Хрест.

«Можливо, люди не бачать їх роботи, бо вона робиться тихо. Пошукові групи, які шукають тіла загиблих, які обмінюють тіла загиблих, – вони працюють тихо. Про це не можна писати в газетах чи соцмережах, тому що це – війна. А, за Женевською конвенцією, всіх на всіх зможемо поміняти лише тоді, коли війна закінчиться, як це було після Другої світової», – пояснює жінка.

Публікації в соцмережах – це зло

Особливо Раїса Клименко наголошує на тому, щоб родичі зниклих безвісти військових не публікували інформацію про них у мережі інтернет: не розміщували фото зниклої безвісти особи у військовій формі, не зазначали її звання, військову частину.

Каже, що росіяни мають спеціальну групу людей, що відстежують інформацію, яку розміщують родини в інтернеті.

«Наприклад, військовий у полоні на допиті вигадує якусь свою історію, мовляв, він звичайний тракторист, а мама розмістила, що він учасник АТО чи сержант. Для росіян АТО – це найбільше зло. Як ви думаєте, що зроблять із цією людиною? Або створюють групи в телеграмі чи фейсбуці з пошуку зниклих безвісти – для чого ви це робите? Це шкодить усім тим, хто там. Через соцмережі ніхто ніколи нікого не шукає. Ми завжди кажемо родичам: не поширюйте інформацію, бо таких людей не міняють», – ділиться фахівчиня.

А ще такою інформацією, яка знаходиться у відкритому доступі, можуть скористатися шахраї.

«Кажуть, скиньте 1000-5000 гривень, і ми вам допоможемо його повернути. У мене були такі сім’ї, в яких познімали взагалі всі гроші з карток, бо вони скинули код до своєї картки. Розумієте, люди в стресі – вони не завжди адекватно реагують. Але потрібно звертатися лише в державні структури, довіряти своїй державі, бо сьогодні держава, як ніхто, дбає за своїх людей», – розповідає координаторка.

Це дуже тиха робота

За словами Раїси Клименко, всі державні органи, які займаються пошуком і обмінами полонених, не можуть голосно про це говорити.

«Це дуже тиха робота. І в цій тиші працюють тисячі людей, 24 на 7. Ми приймаємо за місяць понад 1000 дзвінків. Кожного тижня у нас онлайн-зустрічі з міністеркою Іриною Верещук, всі нагальні питання, які виникають за тиждень, виносимо і розбираємо за круглим столом. Наша робота робиться тихенько, але, повірте, державна машина працює на повну», – каже пані Раїса.

Найважче в її роботі – що і в який момент сказати рідним.

«Важко слухати мам, дружин, їх біль пропускаємо через себе. Звичайно, родичі постійно запитують – а коли? Але, на жаль, це від нас не залежить. Запитують: «А якщо він загинув, що я буду робити?». Жити. Що би він хотів, щоб ви робили? Жити», – відповідає Раїса Клименко.

Звернутись до регіонального координатора Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Раїси Клименко можна за номерами телефонів: +38(050) 675-34-17 та +38(096) 933-92-63.




один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

1 Грудня, П’ятниця