<

На війну — попри мамині сльози

Цей запис опубліковано більш як рік тому
15:10 | 8.02.2015 / Новини / /
Перегляди
9
/ Коментарі відсутні

«Повертайся живим!» – лунало із вуст заплаканої матері, розчулених сусідів і небайдужих односельчан услід Олександрові Касянчуку з села Самари, який кілька днів тому відбув із відпустки на війну на Сході.

Командир відділення, молодший сержант вісімдесятої аеромобільної бригади, – один із небагатьох самарівців, які стали героями і змінили усвідомлення про мир і війну, – пише Слово Волині

Після закінчення школи і служби в армії у внутрішніх військах хлопець вирішив, що продовжить службу за контрактом. Після того, як пройшов належну підготовку, 25 вересня 2014 року його відправили на Схід – боронити рідну землю від агресора.

Говоримо…  Як і колись (він мій сусід дитинства) говіркий хлопець, трохи сором’язливий, але дуже добрий. Розпитую, де побував, що довелося побачити. А він відповідає, що Луганська область була для нього бойовим хрещенням. Випробування під Щастям, у Лисичанську, в Кримському, безпосередньо в Луганську і ще багатьох невеличких селах, назви яких навіть не запам’ятав. І, здавалося б, переді мною та ж людина. Проте — вже інша. Сашко зовсім не такий, яким був до війни. Зовсім інші плани, і навіть манера говорити. І попри все – це людина-позитив. Спілкуючись із ним мимоволі розумієш, що все в наших руках, що багато чого залежить від настрою, від того, як ставитися до проблеми. Побачивши жахіття кровопролить, Саша не зламався, не здався. Він твердо впевнений, що його місце там, з бойовими побратимами, і хай навіть на волосину від смерті, але усе це – заради благополуччя і спокою в рідній країні. Удома він пробув лишень декілька днів. Батьки сповна й не натішилися дитиною, а Сашко впевнено констатував: «Мені треба в АТО, я тут не можу бути»!

На очі навертаються сльози, коли не з екранів телевізорів, не з газет і радіо чуєш від бійця про те, що довелося пережити. Як щодня приймали «подаруночки» від сепаратистів. Як крок за кроком відвойовували свою землю у загарбника. Як крізь сон вслухалися у свист ворожих снарядів. Як тримали оборону у тридцятиградусний мороз і спали просто неба у спальних мішках. А коли Саша з захопленням розповідає, що зараз їх бригада живе в приміщенні і має найнеобхідніше, мурашки йдуть по тілу, бо на фото це «найнеобхідніше» виглядає далеко не як царські палати з усіма зручностями.

Не з розповідей знаю, як хвилювалися рідні Сашка, коли дізналися, що сина відправляють на Схід. Усім миром збиралися на обмундирування солдатові. Мама слізно дякувала односельчанам за небайдужість і підтримку. Та навіть зараз, коли звиклися з думкою, що їх Саша в зоні бойових дій, материнське серце щемить, болить і плаче. Коли Олександра проводжали із відпустки, разом з матір’ю плакали сусіди. А він на позитивній ноті посміхався і запевняв усіх, що все буде добре. Мені ж сказав: «Я маю служити попри мамині сльози! Я мушу захищати Україну!»

Останній день перебування Саші в Самарах став пам’ятним не лише для нього. Вчитель англійської мови і класний керівник 11-А класу Олексій Лях організував зустріч дітей із солдатом у межах класної години. Тут Олександр розповідав про службу, відповідав на численні запитання одинадцятикласників, коментував свої фото із зони бойових дій у соціальній мережі, наочно показував, як користуватися бронежилетом, оскільки дівчат зацікавило, чи важкий він і чи складний у користуванні. На знак вдячності односельцю діти заспівали пісні «Білий птах» і «Повертайся додому, солдате», подарували букети квітів і срібну іконку Георгія Побідоносця. Зніяковілий боєць потім зізнався, що вперше в житті йому дарували квіти. Зробивши фото на згадку в стінах рідної школи, він уже збирався йти, коли його приємною несподіванкою здивували вихованці дитячого садка. Маленькі дітлахи один перед одним бігли до солдата, щоб подарувати йому малюнок. Він пообіцяв, що все забере із собою, адже в кожному простому елементі, намальованому на аркуші паперу, часточка душі маленького українця, який щиро бажає, щоб нарешті запанував мир.

Мені ж залишається  лише подякувати Олександрові Касянчуку за його відвагу, неймовірний позитивний настрій, мужність, безстрашність, готовність виконувати громадянський обов’язок до кінця і побажати: «Повертайся з перемогою, Сашку!»




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

28 Березня, Четвер