Обласні збори волонтерів у Любомлі. Обговорення проблем
9 грудня у Любомлі відбулися збори волонтерів, участь у яких взяли представники із Волинської області, а також поділитися досвідом і перейняти щось корисне приїхала психолог із Харкова, яка працює з бійцями в АТО.
Про мету заходу розповідає ініціатор, керівник районної громадської організації «Християн волонтерів» Андрій Демянчук: «Збори вирішили організувати для популяризації волонтерського руху, для того, щоб познайомитися, розповісти та послухати про роботу інших, щоб об’єднатися, ще більше активізуватися, обмінятися думками, пропозиціями, контактами, аби зв’язуватись і домовлятися, наприклад, про відправку вантажу, щоб не йшов в одне місце. Щодо нашої діяльності можу навести кілька буквально вчорашніх прикладів. Я дуже здивований приємно останнім часом, як прості жителі схвильовано телефонують, питають, яку можуть надати користь і навіть вимагають прийняти від них допомогу. Ось, зокрема, подзвонила 83-річна одинока бабуся, жителька міста і попросила, щоб ми під’їхали, бо у неї хворі ноги, а поруч ще є така ж сусідка і вони мають що передати солдатам. Це були теплі речі, закрутки, вітамінні варення, навіть із пенсії грошей навідкладали. А ще просили дати їм імена загиблих, тих, як пропали безвісти, тих, що у полоні, поранених, щоб за них подавати записки на молитви до храму, у який ходять. Активно долучаються і села, організовуючи цілі акції. Приїжджаємо у певний день, де напоготові нас чекає величезна матеріальна підтримка».
У програмі зборів були важливі і надактуальні питання волонтерської роботи: про оподаткування та законодавство, про проекти та волонтерську етику, про створення всеукраїнської бази даних для спрощення роботи волонтерів, які переконливо і гаряче викладала Наталія Соколова (Ковельський центр допомоги); про переформування 51-шої бригади у 14-ту, про медичну страховку волонтерів і оперативні завдання на день сьогоднішній інформував волонтер із Володимир-Волинського Костянтин Зінкевич; про психологічну і моральну підтримку бійців, попередження пост воєнного синдрому ділились волонтери Ольга Савош з Любомля і Анна Лисакова з Ковеля, про допомогу дітям, переселенцям – Анна Півень, про зниклих безвісти – Анна Коршунова, турботу про сім’ї загиблих – Катерина Кухаренко, про психологічну роботу підготовки в зону бойових дій і безпосередньо в АТО – Лєна Григор’єва, психолог з Харкова, до якої, до речі, було чимало практичних питань.
Думками і спостереженнями, зокрема, ділився з журналістами волонтер-перевізник із Любомля Олександр: «Останній раз їздили в Донецький аеропорт, привезли хлопцям усе, що передавали. На сьогодні там дуже потребують дизельне паливо… Усі там, і вони, і ми, дуже насторожені, адже ніхто нікому не довіряє. Не секрет, що місцеві не дружелюбні, здають наших за гроші. Але нас бійці зустрічають радісно, бо ми привозимо частинку атмосфери із рідного краю, вісточку із дому, листи і малюнки від дітей. Хоча їздимо не тільки до волинських бійців, недавно відвідували хлопців з Одеси. Вони діляться з нами своїми збунтованими думками, чекають нас завжди із нетерпінням…»
Любомльчанка Ольга Савош – сестра загиблого в Іловайську героя Анатолія Федчишина, від самого початку воєнних дій усіляко допомагає у підтримує бійців, як своїх рідних. Її робота, разом із 8 дівчатами, дуже нелегка – це моральна та психологічна поміч. Ось що розповідає: «Окрім того, що ми телефонуємо хлопцям, які воюють і таким чином стараємося відволікти їх від напруги, тим бійцям, які повертаються додому, також необхідна наша підтримка. Ми нікого не залишаємо один на один із проблемами, допомагаємо пережити важкий період, призвичаїтися до нової обстановки, що дуже важко, адже вчора там у них була війна, сьогодні тут – мирний час. Для таких дуже важливо мати розуміючого слухача, співрозмовника, який сприйме і розділить його душевний стан. Часто до нас звертаються матері, які зі сльозами розповідають про замкнутість сина, просять допомогти…»
Катерина Кухаренко із Ковельського центру допомоги поділилася, що приїхавши в Любомль відвідали водночас дві молоденькі вдови Галину Федчишину і дві її донечки та Юлію Кушнір і маленьку 2,5 рочки Діаночку, привезли їм дарунки від діаспори, поділилась як піклується про 5 сімей, організовує зустрічі, на яких згорьовані жінки єднаються, набираються сил, сповнюються довір’ям і силами для нового життя.
Опинившись серед таких небайдужих людей, котрі єднаються у цей неспокійний в Україні час, присвячують себе нелегкій праці в суспільстві, працюють на його благо добровільно і самовіддано, розумієш, – світ таки не без добрих людей. Вони твердо вірять, підтримують, піклуються, ще й громадян переконують у необхідності того, «якщо не ми, то хто» і не чекають за це винагороди навіть подяки. Натомість віддача їм за жертовний труд у щирих поглядах і простих від душі словах самих бійців: добре, що ви є, і ви з нами, бо що б ми без вас, ненаглядні і дорогі наші ВОЛОНТЕРИ. Отже, сподіваюсь зуміли вас переконати, що велика рада волинських волонтерів досягла мети: вони працюють один на одного, роблять спільну благородну справу.
