На Любомльщині святкували Івана Купала

Свято Купала – це найколоритніше та найцікавіше свято, зокрема для молоді, адже воно оповите обрядами та давніми традиціями, які шануються й нині. За легендою, в Купальську ніч у глухому та дрімучому лісі розквітає цвіт папороті, той, хто його знайде – відшукає своє щастя та кохання на все життя.

Святкували Івана Купала в Згоранах, де зібралося багато сотень людей. Заспівати на березі славетного озера народних купальських пісень завітали фольклорні колективи та вокальні ансамблі з смт Головне, сіл Сильне та Гупали а також місцевий згоранський колектив. Співали також зовсім юні, але талановиті тутешні виконавці. Молоді дівчата розігрували купальські вистави, де шукали свого судженого.

Опісля творчої програми з озера випливли русалки, які, за традицією, обливали всіх присутніх водою, адже в стародавніх віруваннях це означало очищення, тому що вся нечисть змивалася водою. Коли сонце спустилося за обрій та стало сутеніти, дівчата понесли до озера власноруч сплетені вінки й спускали їх на воду зі свічками – цієї традиції молоді панянки дотримуються й досі, сподіваючись знайти свого судженого та кохання на все життя.

Справжнім дійством, на яке чекали чи не всі на святі, стало запалювання купальського вогню, який символізує сонце-зародок у материнській утробі. Відразу ж навколо вогнища молодь та діти стали водити хороводи та співати купальських пісень. Пізніше, коли вогнище стало менше, молодь стрибала через нього. Щодо стрибків через багаття, є певні прикмети, пов’язані з цим: якщо парубок найвище стрибнув — буде гарний урожай у його родини, вскочить у полум’я — чекай біди. Коли ж вдало перестрибнуть багаття юнак з дівчиною — вони неодмінно одружаться і проживуть у злагоді все життя. Тому через купальське вогнище не стрибали будь із ким, а тільки із судженими.