Локдаун у стилі XVII століття: як Папа Олександр VII врятував Рим від чуми
Коли доктор філософії, теології та права Фабіо Кіджі став Папою Олександром VII, то зіткнувся з епідемією, про яку в наукових книгах нічого не писали. Однак в критичний момент глава католицької церкви не розгубився, і коли чума дісталась Риму, оголосив суворий карантин.
Як пишуть в BBC News, сучасні дослідники вважають, що його дії в XVII столітті могли врятувати тисячі людей, оскільки число загиблих в місті було значно нижче у порівнянні з іншими постраждалими районами.
Чума, смерть та перші обмеження
Фабіо Кіджі народився у 1599 році, а помер у 1667-му. В ті часи людство нічого не знало про бактерію, що викликає чуму (Александр Єрсен зробив своє революційне відкриття тільки у 1894 році).
Чума вразила не лише територію сучасної Італії – за оцінками науковців, після кількох хвиль епідемія знищила близько половини населення Європи.
Коли новини про чуму в Неаполітанському королівстві досягли Риму, Олександр VII вже рік як був понтифіком.
Спалах тривав з травня 1656-го по серпень 1657 року, і Папа запровадив низку заходів, що дуже нагадують сучасні обмеження під час пандемії коронавірусу.
У ті часи Папа Римський був не просто провідником католицької віри. Окрім крихітного міста-держави Ватикан, йому підпорядковувалась так звана Папська держава, до складу якої входив Рим, його околиці та значна частина того, що сьогодні є центральною Італією.
Оскільки ситуація в сусідніх регіонах постійно погіршувалася, Олександр VII поступово запроваджував у Римі обмеження, які незабаром перетворилися на повну ізоляцію.
20 травня усю торгівлю з Неаполітанським королівством припинили. А вже за тиждень жоден подорожній з Неаполя не міг в’їхати в Рим.
29 травня у Чивітавекк’ї, місті у Папській державі, зареєстрували перший випадок чуми, після чого негайно запровадили карантин.
“У наступні дні й місяці багато інших населених пунктів на цій території були на ізоляції”, – каже історик Топі.
Майже всі ворота в Рим були зачинені. Відкритими залишили тільки вісім, але їх цілодобово охороняли солдати під наглядом “дворянина і кардинала”. Будь-який в’їзд у місто фіксувався і потребував обґрунтування.
15 червня у Римі зафіксували перший випадок чуми: це був неаполітанський солдат, який помер у лікарні. Жорсткі заходи не змусили себе чекати.
З 20 червня громадян зобов’язали повідомляти про всі відомі випадки “Чорної смерті”, священники відвідували хворих кожні три дні, усіх парафіян, що підчепили чуму, фіксували в офіційному реєстрі.
Середньовічний локдаун
“Коли епідемія почала прогресувати, Папа впровадив інші обмеження: видав наказ про соціальне дистанціювання, заборонив зустрічі, релігійні заходи та будь-які інші зібрання, – розповів студент богослов’я Папського католицького університету у Сан-Паулу (Бразилія). – Дипломатичні візити скасували, дороги контролювалися”.
“Вуличні ринки не працювали, всіх безхатченків з міста вигнали. Вночі переходити річку Тибр було заборонено”, – додає Густаво Катанія, семінарист з Сан-Паулу.
Папа також заборонив поститися – щоб на випадок хвороби населення було ситим і сильним. Якщо у будинку був хворий, на ізоляції лишалися всі, хто був з ним у контакті.
Для тих, хто на карантині створили мережу підтримки.
“Сім’ям, які не могли вийти з дому, допомагали фінансово, а їжу передавали через вікно”, – каже Катанія.
Скептики і фейки
Але не всі з розумінням поставилися до ситуації. Деякі нехтували правилами і навіть поширювали фейки.
“Одні звинувачували Папу в створенні епідемії заради популярності, інші виступали проти жорстких заходів, щоб не сіяти паніку серед населення “, – каже Міртічелі Медейрос, дослідник з Папського григоріанського університету в Римі.
Навіть найближчі союзники Папи, за словами Медейроса, побоювалися: якщо розкриються справжні масштаби хвороби, то обвалиться економіка.
Скептики XVII століття нічим не відрізнялися від нинішніх, вважає Араужо: “Були купці, які переконували Папу відмовитись від додаткових обмежень та приховати ситуацію, щоб паніка не росла, а бізнес працював”.
Збереглися архівні записи про лікаря, який поширював фейки і стверджував, що “рішення папи були політично мотивованими”, – каже історик Віктор Міссіато, професор пресвітеріанського коледжу Маккензі в Бразилії.
“Лікаря звинуватили у наклепі та засудили до роботи у чумній лікарні”, – додає Міссіато.
Але загалом запобіжні заходи діяли і допомогли стримати поширення чуми.
Кінець спалаху чуми 1657 року відсвяткували пишно. Олександр VII хотів відзначити “переродження” церкви будівництвом нових будівель і пам’яток.
Найефектнішим з них була чудова колонада у стилі бароко на площі Святого Петра, створена скульптором та архітектором Лоренцо Берніні.
“Олександр VII був палким поціновувачем мистецтва і дружив з Берніні, – додає науковець. – Його раннє папство затьмарила чума, і масштабне будівництво ознаменувало кінець того похмурого періоду: колонада у соборі Святого Петра символізує розкриті обійми церкви”.
Не єдиний приклад
Але це не єдиний приклад карантину з боку католицької церкви. За словами Медейроса, навіть месу проводили з дотриманням соціальної дистанції: “Священник стояв на розі вулиці й правив службу, а віряни молилися зі своїх вікон”.
Віра, сила і наука
400 років тому наука не цінувалася так високо, як сьогодні.
“У XVII столітті абсолютизм (коли монарх має абсолютну владу над своїми підданими) був нормою в Європі. Політична і релігійна влада повністю переплелися”, – каже Міссіато.
“Наукова революція ще не наступила. Віра у божественне була величезною і розглядалась як єдиний шлях до порятунку”, – додає Міссіато.
Ось чому дії Олександра VII мали таке велике значення: вони демонструють гармонію між вірою і наукою.
