<

Командира полку «Азов» вивезли до Росії, – розповіла дружина азовця Дениса Прокопенка

18:36 | 14.08.2022 / Новини / /
Перегляди
676
/ Коментарі відсутні

21 травня з «Азовсталі» вийшли останні захисники і з того часу дружина командира полку «Азов» Катерина Прокопенко з рештою сімей азовців робить усе, щоб відбувся обмін полоненими.

Про роботу з міжнародними та українськими організаціями, візит до Папи Римського та розмову з чоловіком перед його виходом з «Азовсталі» розповіли у матеріалі Суспільного.

Як зараз живе Катерина Прокопенко

Після подій в Оленівці ти не знаєш як будувати життя, розумієш, що потрібно далі боротись, робити усе можливо, щоб врятувати чоловіка і хлопців, але – безвихідність. Зранку прокинувся, дві години в месенджерах, розбір листів жінок з чатів, десь якась новина, якісь секрети, якісь загадки, десь щось відбувається, хтось десь щось почув, якісь чутки з Оленівки й ти сидиш, аналізуєш: може, щось важливе буде. Потім п’єш каву, не снідаєш, біжиш або до податкової через фонд, або зустріч в офісі з дівчатами з асоціації, або журналісти, або зустрічі з представниками ГУР, або з омбудсменом Дмитром Лубінцем, або ще дрібниці, але начебто важливі.

“Я знаю лише, що він вивезений в Росію і взагалі це ще не підтверджено”

До цього я працювала ілюстратором. Почалася війна і я перемкнулась на волонтерство. Збирала волонтерку для Маріуполя, яка якраз відправлялась гелікоптерами. І цей гелікоптер я намалювала після евакуації з “Азовсталі”. Зрозуміло, що я не можу малювати щось поза війною, щось для маркетингу, для магазинів — душевний стан не дозволяє. Я зробила собі челендж: майже кожен деньбігаю по 5 кілометрів, хочу збільшувати кілометраж і придумала собі, що, чим швидше буду бігати, тим швидше повернеться він і його солдати. Я начебто себе наближаю до цієї цілі й намагаюсь швидше бігати з розумінням, що метафізично, можливо, це допоможе.

“У спілкуванні з військовополоненими, яких обміняли, у кого не спитай, ніхто ні разу не бачив Червоний Хрест, лише на виході із «Азовсталі» “

Я не п’ю заспокійливі й не ходжу до психолога. Рідко, щось сниться, але загалом, як я його рятую, дістаю із «Азовсталі» якимись манівцями і якась спецоперація із порятунку його з Москви теж сниться.

Про місце перебування Дениса Прокопенка

Я знаю лише, що він вивезений в Росію і взагалі це ще не підтверджено. Щодо місця перебування Дениса я дізналась через російські ЗМІ. Держструктури мені остаточно не підтверджують, тому що тут важко щось підтвердити. Я розумію, Росія зараз командний склад сховала, інших солдат і офіцерів ховає та не розголошує, де вони перебувають. Чекаємо, що буде далі.

Це по суті робота Червоного Хреста — відповідати мені, але я дотепер не знаю, де мій чоловік.  Навіть, якщо він в Росії, тож існує, в принципі, комунікація з московським філіалом Червоного Хреста. Але її немає. Це означає, що є, можливо, певний договірняк з тією ж владою в Росії, щоб не видавати інформацію про місцеперебування і т.д.

Я не скажу, що Червоний Хрест взагалі ігнорував комунікацію з родинами — деяким дівчатам були дзвінки. Були випадки, коли Червоний Хрест дзвонив рідним, повідомляв, що ваш син перебуває в Оленівці чи Новоазовську, але ці кейси дуже малі. Більшість випадків повідомлення про місцезнаходження. Але питання здоров’я, харчування, їжі, умов, тортур, медобслуговування — на це вони не мають відповідей, хоча вони мали б їх надати.

Як ми вже побачили з кейса по трагедії в Оленівці, Червоний Хрест не залучений взагалі. Я не розумію, що він робить і чому він існує. Я була б рада, якщо була б реформація системи міжнародних організацій, які начебто за безпеку, за права людей, за життя людей, але в цілому в війні в Україні ці міжнародні організації нічого не вартують.

Чому в Оленівці не було представників, які б побачили, що по списках у бараках відсутні ці люди, які переміщені у той страшенний барак? Чому вони не слідкували, що там на окраїні Оленівки викопують ями під могили? Щоб перевірити списки загиблих та поранених в Оленівці, які надала Росія, необхідно, щоб приїхала якась незалежна експертна сторона, якої немає. Як ми думали, вона повинна виходити з Червоного Хреста або ООН, але її немає, тому значить немає віри у ці списки. У спілкуванні з військовополоненими, яких обміняли, у кого не спитай, ніхто ні разу не бачив Червоний Хрест, лише на виході із «Азовсталі».

Про роботу з української владою

Щойно зі зустрічі з Михайлом Подоляком. На контакт йде, ідеї сприймає різні, тому що вже креатив несеться, як їх врятувати, бо я сама по професії політолог-міжнародник. Є інколи якісь свої ідеї кризові, як ще можна впливати — та ж сама екстракція, зараз її можна розморозити. Із Зеленським зустрічі не було, не розумію чому, але можливо усе це ще в процесі. Звичайно, мені не розповідають деталі майбутніх обмінів. Питання більше до Росії, тому що вона затягує обміни й трагедія в Оленівці, як я бачу, навіть взагалі призупинила усі ці перемовини.

Про «Азовсталі»

Я побачила відео (звернення Дениса Прокопенка перед виходом з Азовсталі — ред), зрозуміла, що вони будуть виходити й одразу зателефонувала Дену. Я дуже хвилювалась за безпеку його та бійців. Кажу, ви ж розумієте, що тепер під прицілом, беззахисні, беззбройні. Хто буде слідкувати за тим, щоб виконувалась та ж Женевська конвенція і взагалі, щоб ви були живі, здорові й все у вас було?  Він розповів, що є третя сторона-гарант, ООН, Червоний Хрест і їх представники повинні раз на тиждень чи два приїжджати та перевіряти списки, дивитись за харчуванням, за фізичним станом, чи є там побої. Було розуміння, що ці домовленості можуть бути порушеними й Оленівка, приклад того, що так і сталося.

Що допоможе звільнити хлопців

Ми їздили до Папи Римського, тому що було відчуття, що це може врятувати хлопців, що буде релігійна місія на Запоріжжя або Маріуполь. Але російська сторона усі ці ідеї заблокувала. Які б перемовини тоді не були, все це не мало сенсу, на жаль.

Наразі, що може врятувати — сильні перемовини та ультиматуми, праця на міжнародній арені, українська спільнота, яка може тримати цю тему на плаву, показувати світові, що ці воїни з «Азовсталі» нам важливі. Щоб українська діаспора проводила роботу у своїх країнах, щоб ходили до представників влади: “Що ви можете зробити для того, щоб врятувати цих бійців, які нам важливі?”. Щоб ходили, питали: “Як ви можете вплинути на російську сторону? Зробіть щось! Запропонуйте щось! На обмін!”.

Зараз у дипломатії у міжнародних відносинах були різні прецеденти, коли креатив спрацьовував у різних питаннях. Я думаю, що тут теж можна щось вигадати.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *




24 Вересня, Субота
Погода у Нововолинську та Володимирі