У селі Верхнів Іваничівського району громада просить зберегти школу

Реформування освіти чиновники називають «оптимізацією». Але на практиці це означає або закриття малокомплектних шкіл, або переведення здорових діток на індивідуальну форму навчання (учитель приходить додому). По суті, в учнів 1-4 класів урядовці сьогодні відбирають одне з найголовніших конституційних прав – право на якісну та доступну освіту. І сьогодні державі байдуже, як і за які кошти створювали сільські школи, як там навчаються. Бо в неї є план. План оптимізації. І цей план – ніщо інше, як економія на дітях. Наших із вами. Очевидно, скоротити витрати держбюджету не знайшлося звідки. А може, просто не шукали? Про це йдеться у матеріалі тижневикаВолинські Новини №27 від 4 серпня 2016 року.

Навчальний заклад у селі Верхневі – єдиний центр громади

На перший погляд, школа у селі Верхневі Іваничівського району нагадує доглянуту садибу. Тут навчаються не лише учні. У цьому приміщенні також діє дошкільний навчальний заклад короткотривалої групи (дитсадок працює до 13:00) та фельдшерсько-акушерський пункт.

У приміщенні школи села Верхнева вміщається і дитсадок, і ФАП

За будівлею доглядає громада. Батьки дітей самотужки постійно покращують умови для своїх діток, закуповують спортінвентар, роблять ремонти. Школа працює вже 22 роки. Але сьогодні її хочуть закрити, мовляв, у рамках реформи освіти.

Голова батьківського комітету, мама п’ятьох дітей Надія Кирчук розповідає, що школу обіцяли не зачіпати, якщо в ній облаштують внутрішні вбиральні. Батьки знайшли можливість це зробити. Але позиція чиновників залишилася незмінною.

Голова батьківського комітету школи села Верхнева Надія Кирчук переконана, що на дому її діти не отримають якісної освіти

Не беруть органи влади до уваги й той факт, що приміщення школи – у досить непоганому стані. У двох наявних тут класах – ідеальна чистота й порядок. Меблі хоч і не дуже нові, але всі відреставровані, натерті до блиску. Своїми силами облаштували навіть невеличку світлицю. Надія Кирчук каже, що котел для обі­гріву школи старий. Тому, аби зекономити на опаленні, батьки за свої кошти придбали обігрівачі.

«Сільрада та громада проти закриття школи, – зазначає голова батьківського комітету. – Практично всі односельчани підписалися під зверненням про недопущення закриття школи. Начальник районного відділу освіти на зустрічі з нами переконувала, що на нашому боці. А потім ми дізналися, що саме вона запропонувала закрити нашу школу».

Учнів пропонують перевести на індивідуальну форму навчання або влаштовувати у найближчі освітні заклади. До слова, раніше на індивідуальній формі навчалися діти з особ­ливими потребами. Упродовж останніх років громадські організації, які допомагають сім’ям, де є люди з інвалідністю, почали піднімати питання про впровадження інклюзивної освіти. Це означає забезпечення можливості діткам з особливими потребами навчатися у звичайних класах. Інтеграція у колектив – це становлення дитини як особистості, можливість навчитися жити у соціумі, висловлювати свою думку й розвиватися.

Чиновники ж натомість пропонують на індивідуальній формі навчання виділяти на одну здорову дитину по п’ять годин занять на тиждень. Тобто на день – це тільки одна година.

Багатодітна мама Надія Кирчук пояснює, що часто відвести тихе місце для вчителя та дитини удома немає де. І в такій ситуації не лише вона.

Найближчі до Верхнева школи – у Бужанці та Нововолинську.

У Бужанку їздить шкільний автобус, який забирає старших дітей о восьмій ранку.

«Буває, мій син-п’ятикласник у школу їде автобусом, а назад іде пішки. Є такі дні, коли в них по п’ять уроків, а автобус повертається тільки після семи. Тобто дитина дві години невідомо де, ні під чиїм наглядом. Окрім того, до Бужанки дороги фактично нема, і дітей часто захитує», – зауважує Надія Кирчук.

Техпрацівник школи та садочка Тетяна Ярощук каже, що її два сини навчаються у нововолинській школі. Через поле до шахтарського міста – трохи більш як кілометр. Але у негоду протоптаною дорогою ані пройти, ані проїхати.

У Верхнівській початковій школі – шість учнів. Тут працює один вчитель та на півставки техпрацівниця.

«Зараз нам кажуть, що школу можуть закрити вже з 1 вересня. Хоча відділ освіти пояснює: бюджет навчального закладу закладено до нового року, – каже голова батьківського комітету. – А що після нового року?».

Депутат Іваничівської районної ради (фракція політичної партії «Українське Об’єдання Патріотів – УКРОП»), заступник голови освітньої депутатської комісії Роман Франчук каже, що питання щодо закриття Верхнівської початкової школи під час жодної сесії не розглядали.

«Було лише питання щодо Старолішнянської школи, де дуже мало діток, і ми розглядали можливість її переформатування з одинадцятирічки у дев’ятирічку. Проте всі депутати проголосували проти. Наша фракція одностайно проти закриття шкіл. Але на одній із нарад голова облдержадміністрації Гунчик сказав: «Не хочете закривати школи – то самі їх утримуйте». Тому, на жаль, в Іваничівському районі на межі закриття опинилася не лише ця школа», – пояснює Роман Франчук.

«Окрім школи, в нас нема нічого»

У селі Орищі – аналогічна ситуація. На подвір’ї невеличкої сільської школи – море з різнобарвних квітів. За будівлею – невеличкий стадіон. Нехай він і не сучасний, але вже двадцять років тут бавляться та тренуються діти.

Саме приміщення цієї початкової школи досить пристойне. За ним доглядають батьки та двоє вчителів, які тут викладають.

Батьки учнів школи у селі Орищі кажуть, що не дозволять відібрати цей заклад у їхніх дітей
Сьогодні ж місцеві чиновники ніби заспокоюють – школу не закриють, вона буде філією, але… Павлівської школи. Чому саме так, громаді теж незрозуміло. Адже після завершення навчання в Орищівській школі в п’ятий клас діти йдуть у Луковичі.

Бабуся Валентина Єрмакова прийшла на зустріч із нами з іще зовсім маленькою онукою.

«Де будуть вчитися наші діти? – ставить наразі риторичне запитання Валентина Єрмакова. – Куди мають іти маленькі учні? З Луковичів їх не привезуть у 12 годин назад. Чим діти до 16-ї години мають харчуватися? Сухим пайком? Якщо в нас є файне приміщення, файні вчителі – хай моя дитина ходить у мою школу. Вчитель додому приходити теж не буде. У нас нема доріг. Болото у негоду – по коліна. Хто буде її удома вчити? Ніхто! А в школу я її приведу чи привезу на санчатах».

Двоє старших дітей Наталії Хрипушиної у початковій школі навчалися в її рідному селі. Тепер їздять у Луковичівську школу.

«Я могла б меншу доньку разом зі старшими пустити у Луковичі, але менші вчаться до 12-ї години, а у старших уроки закінчуються значно пізніше. А малим дітям куди подітися до 17-ї? Хочу, аби моя донька тут довчилася. Ми з батьками, вчителями старалися, робили тут ремонт упродовж багатьох років. Наша школа має дуже гарний вигляд. А що з нею буде, як закрити? Її не стане», – бідкається жінка.

Нині пенсіонерка, а колись вчителька Орищівської школи Катерина Герасимюк відпрацювала тут два десятки років.

«Для мене шок дізнатися, що школу хочуть закрити, – каже вона. – Навчання на дому дитина сприймає зовсім по-іншому. Коли ж вона в колективі, то розвивається набагато швидше, вона чує думки інших дітей, може порівняти, підняти руку, доповнити, заперечити або схвалити».

Завідувачка початкової школи Валентина Виговська також зауважує, що не розуміє, про яку якість навчання можна говорити при індивідуальній формі. Для порівняння, у середньому в початковій школі на тиждень діти мають вчитися 21-23 години, а «на дому» – в чотири рази менше.

Зі слів завідувачки, основний ремонт у школі проводили батьки. Відділ освіти лише виділив кошти на фарбу для підлоги та відро «Сніжки».

«Ми ходили з батьками колядувати і за зароблені гроші зробили проект на газ. Батьки та громада самі ходили розбирали ферму, а з матеріалів збудували котельню. З району нам виділили кошти на підведення газу. Батьки самі копали траншею у грудні. Внутрішньо-санітарна кімната – теж робота батьків. І плитку придбали вони, і шпалери клеїли, і зовні будівлю фарбували».

«Ми готові й надалі вкладати кошти та відстоювати свою школу», – зазначає тато третьокласника Сергій Балик.

Ще одна вчителька цього навчального закладу Марія Піньога упевнена: якщо закриють школу – помре село.

«Мабуть, слід організувати вчительський майдан – тоді, може, нас почують, – каже вона. – Треба було опитати діток, мам, приїхати подивитися наші дороги в різні пори року. Я не переживаю за свої години, а думаю за дітей».

Для села Орищів ця школа – більше, аніж просто навчальний заклад їхніх дітей. Вона давно стала для них другим рідним домом. Батьки тут не лише господарі, а й Діди Морози та Снігуроньки…

Насамкінець

Голова Іваничівської районної організації політичної партії «Українське Об’єднання Патріотів – УКРОП», голова фракції «УКРОП» в Іваничівській райраді Сергій Недбайло разом з укропівцем, депутатом райради Романом Мельничуком одними з перших приїхали на зустріч із громадою у село Орищі, аби не допустити закриття школи.

Сергій Недбайло каже, що у подібній ситуації також опинилися школи сіл Грушева та Щенятина. Із цих населених пунктів до нього також звернулися батьки.

«Наші депутати категорично проти індивідуального навчання, – наголошує Сергій Федотович. – Також ми проти закриття шкіл. Міністр освіти, говорячи про оптимізацію навчальних закладів, обіцяла зберегти початкові школи. Натомість сьогодні ми маємо зовсім іншу ситуацію. Як депутат районної ради з відповідними зверненнями з приводу цих питань звернувся у районний відділ освіти, управління освіти облдержадміністрації та прокуратуру. Ми докладемо максимум зусиль, аби відстояти права дітей на належну освіту».

Згідно із відповіддю управління освіти, науки та молоді Волинської обласної державної адміністрації від 12.07.2016 року №2299/11/216, «підставою для організації індивідуальної форми навчання є заява одного з батьків або їхніх законних представників (для повнолітніх – особиста заява) про зарахування на індивідуальну форму навчання».

У своїй відповіді обласне управління посилається на «Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах», затверджене наказом Міністерства освіти і науки України від 12 січня 2016 року №8. У цьому документі й зазначається, що індивідуальна форма навчання може запроваджуватися для осіб, які проживають у селах та селищах (коли кількість учнів у класі становить менш як п’ять осіб).

У відповіді облдержадміністрації зазначено: «Учні шкіл, де в класах налічується менш як п’ять осіб, можуть здобувати освіту за груповою формою в загальноосвітніх школах, що розташовані на відповідній території обслуговування (ст. 13 Закону України «Про загальну середню освіту»). Підвезення учнів до місця навчання та додому буде забезпечуватися шкільними автобусами».

По завершенню зустрічі батьки проводжали нас тільки з одним проханням – допомогти зберегти школу. Та чи почують голос громад маленьких сіл ті, хто ухвалює остаточне рішення про закриття навчальних закладів, про нищення і українського села, яке й без того ледве животіє?..

Ольга Максим’як, Іваничівський район