<

До військкомату пішли після перших вибухів: троє братів з Камінь-Каширщини служать на фронті

14:12 | 26.08.2022 / Новини / , , /
Перегляди
213
/ Коментарі відсутні

Рідні брати Іван і Сергій та їхній двоюрідний брат Дмитро Козіки — мужні воїни, котрі боронять нашу землю та успішно нищать загарбника на південному та східному напрямках.

Коли в лютому в Україні прогриміли перші вибухи, всі троє, сповнені ентузіазму, поспішили до військкомату, аби добровільно вступити до лав Збройних сил. Чоловіки служать у різних бригадах, втім підтримують зв’язок, піклуються один про одного, повідомляє газета «Полісся».

Першим спакував речі на війну тридцятишестирічний Дмитро. До широкомасштабної агресії чоловік проходив строкову службу у лавах ЗСУ у Володимир-Волинській танковій військовій частині. Тож і цього разу його досвід танкіста став корисним у складі 14 ОМБР імені князя Романа Великого.

Розпочав війну Дмитро на Житомирщині, де на старті бойових дій мали намір закріпити свої позиції вороги, втім наші хлопці вибили противників вщент. Потім танкіст з Волині виконував бойові завдання на Кіровоградщині, Миколаївщині., в районі Бахмута на Донеччині, на Харківщині. Захисник не приховує, що шлях до звитяги дається нелегко, втім зізнається, що наші бійці добре дають прочухана ординцям, і з того щиро радіє.

У мирному житті Іван Козік працював музичним керівником Грудківського дитячого садка. А ось на фронті він вправний стрілець у складі 79 окремої десантно-штурмової бригади ЗСУ. Відчути війну в повному її розумінні, зізнається земляк, довелося у перший день приїзду до навчально-тренувального центру в Львівській області.

«Масована атака на Яворівський полігон відбулася наступного дня, як ми прибули на відпрацювання. 30 ракет, яких випустили рашисти по військовій інфраструктурі безжально знищили близько 40 військовослужбовців, котрі в той час перебували у казармах. Нас врятувало те, що через брак місць ночувати ми залишились в автобусах», — згадує боєць.

Сильний духом, але вже пропахлий порохом, Іван долає нові виклики війни. За 5 місяців перебування на захисті держави пізнав смак зради від окремих українців у тилу. Воїн захищає разом з усіма і тих представників населення, які, на його думку, досить часто є невдячними ЗСУ.

«Нерідко мали місце випадки отруєння колабораціоністами наших солдатів, тож тримати ніс за вітром треба по обидва боки барикад», — із розчаруванням підсумовує розмову Іван Андрійович.

На Сході України, де загарбники сконцентрували чи не найбільшу кількість військової сили, у зоні підвищеного ризику перебуває сорокадворічний Сергій Козік.

До моменту передислокації на Донеччину його батальйон тримав оборону в межах Кіровоградської області, проте на пропозицію командування підсилити лінію фронту в Слов’янську вояки зголосилися усім підрозділом.

У зоні активних бойових дій часто відсутній зв’язок, а відтак рідні Сергія тішаться тим, що чують голос свого захисника хоча б раз на тиждень. Донька Сергія Андрійовича, Даниїла, інформує родину про найсвіжіші події з життя тата. Каже, що завжди подивована його спокійним врівноваженим голосом, а на запитання «Як справи»? він однаково лаконічно відповідає «Все добре…».

«Тато намагається знайти позитив навіть перебуваючи у пеклі війни. Зазвичай упродовж п’яти днів підрозділ виконує бойові завдання на «нулі», натомість наступної п’ятиденки воїни відновлюють сили у більш спокійному місці, готуються до наступної фази. Під гуркіт снарядів вони засинають. І прокидаються під цю ж саму тривожну мелодію.

Але попри складність обставин він з позитивом дивиться у майбутнє, закликає нас зберігати спокій у тилу та підтримувати один одного. Тато вірить, що чекати залишилось зовсім трохи, коли відважні українці здолають темні часи і світло перемоги настане для усіх нас», — розповідає донька захисника.


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *




4 Лютого, Субота
Погода у Нововолинську та Володимирі