Зоя Жук: «За роки пошуків я знайшла 16 хлопців з іменем Сергій Жук»

16:58 | 9.02.2018 / Рубрика: Інтерв'ю / Прокоментуй!

Мама безвісти зниклого кулеметника 51-ї бригади Сергія Жука з міста гірників, яка вже більше трьох з половиною років розшукує сина, не погоджуючись з версією про його смерть. 

Каже, часто набирає номери свого Сергійка і вірить, що колись він таки візьме трубку, пише Місто вечірнє.

Нагадаємо, Сергій Жук 1989 року народження служив у 51-й бригаді, 3-му батальйоні. Останній раз виходив на зв’язок з Іловайського котла 28 серпня 2014 року. Зоя Олександрівна все чекає, що син повернеться, але поки він приходить тільки в снах.

-Мій Сергійко в дитинстві, на відміну від старшого брата Сашка, на якого не раз треба було й нагримати, ріс дуже спокійним і лагідним хлопчиком. Ми з чоловіком ніколи не мали з ним жодних проблем ні вдома, ні в дитсадку, ні згодом у школі, – згадує пані Зоя. – Закінчивши 9 класів у ЗОШ №2, він вступив до електромеханічного технікуму на спеціальність «Електротехніка та монтаж серійних споруд і обладнання». Потім став студентом Луцького технічного університету. Після закінчення вишу його на дев’ять місяців забрали в армію, а коли повернувся, я допомогла йому влаштуватися на роботу за спеціальністю на «БРВ».

Я вже на пенсії, але працюю у три зміни кранівницею на ливарному заводі. Чоловік, який був майстром на всі руки, 10 років тому загинув у шахті. Свою майстерність він передав і обом синам. Немає такої роботи, з якою не міг би впоратися Сергій. Різьблена альтанка, мангал, клумби, потічок, смітник та все інше біля нашого дому – це справа його рук, – жінка веде на подвір’я і показує все, що зробив менший син.

– На початку квітня 2014-го року, повернувшись із роботи, я знайшла в поштовій скриньці повістку з військкомату. За неї ніхто не підписувався, і Сергій міг би й не піти, але він надто вже правильний. Наступного ранку сів у машину й поїхав. Потім зателефонував і попросив принести йому ранець, зубну щітку, пасту і палку копченої ковбаси на дорогу.

Приготувавши все, що він просив, я сіла на велосипед і поїхала до військкомату, але хлопців уже повезли у Володимир. Тож довелося їхати туди. На той час Сергієві виповнилося 24 роки, у нього в Білорусії вже була кохана дівчина, і на великодні свята мали відбутися їхні заручини. Та проклята війна зруйнувала все. З Володимира Сергій разом з іншими мобілізованими потрапив на Рівненський полігон, а потім під Волноваху, де на 10 бійців був один бронежилет.

У день волноваської трагедії він був за п’ять кілометрів на сусідньому блокпосту. Звідти їх обіцяли відпустити додому, але відправили під Миколаїв на полігон Широкий лан. Тоді ми купили й передали йому бронежилет. Син в армії служив у підрозділі зв’язку, часто супроводжував засуджених в колонії, навіть не відкриваючи кобури з пістолетом, а тут йому видали кулемет, який разом із бронежилетом важив майже стільки, як він сам, трохи підучили, посадили на БМП і відправили на Луганщину.

Вони пройшли Новоайдар, Нову Астрахань, Щастя, Сєвєродонецьк, Луганськ, а потім їх перекинули під Іловайськ на Донеччину, де він стояв на блокпосту №3196. Хлопці, з якими служив, приходили у відпустки, а коли я запитала, чому його не відпускають, він відповів: «Мамо, у них є діти, а я не одружений. Якщо всі підуть, то хто ж захищатиме блокпост?».

«Синку, тоді ти хоч телефонуй мені. Скажи всього лише два слова, що ти живий», – просила я. Прийшовши не раз із третьої зміни, не лягала спати, поки в трубці не почую його голос.

«За роки пошуків я знайшла 16 хлопців з іменем Сергій Жук»

\

-Син ніколи не скаржився, завжди казав, що все добре, щоб я не хвилювалася. Мовляв, стріляють десь далеко, а там, де він, спокійно.

24 серпня, в День Незалежності, він телефонував тричі. Я тоді дуже переживала, адже по телевізору почула про посилений обстріл Дачного і Дзеркального. Останній раз син зателефонував увечері 28 серпня. Ми говорили майже годину. Я плакала, казала йому, щоб вони всі втікали звідти.

А він: «Мамо, ми у потрійному кільці. Нема куди тікати». А 29 серпня на мої дзвінки вже ніхто не відповідав. Згодом хлопці розповідали, що коли відкрили той страшний «зелений коридор», то п’ятеро бійців, серед яких був і Сергій Жук, виходили на БМП. Під час обстрілу троє хлопців загинуло, дехто потрапив у полон. Тому свідків того, що сталося з Сергієм, немає. Зв’язку з сином не було два тижні. Я їздила у Володимир, просила Яцківа знайти мою дитину. Він подивився в комп’ютер і сказав, що Сергій Жук є серед живих. Я просиділа там півдня, поки привезли 16 хлопців, яким удалося вийти з-під Іловайська. Коли вони прибули, побігла до буса, а там був Сергій Жук, але не мій. Через два тижні ми зі старшим сином поїхали в Запоріжжя, де я здала кров на аналіз ДНК, а потім обійшли всі госпіталі та лікарні, всюди брали номери телефонів. Після цього поїхали в Дніпропетровськ, у госпіталь Мечникова. Там у морзі лежало 57 тіл загиблих бійців, упізнати з яких можна було за ланцюжками, хрестиками чи татуюванням хіба що десятьох, інші – понівечені: без ніг, без рук і страшенно роздуті. Я старалася тримати себе в руках, а от Саша, надивившись на це жахіття, втратив свідомість, – згадує жінка.

– Став пити. Правда, вже рік, як покинув. У нього донечка народилася – Аня. Тож тепер і в мене є якась радість, а то всі ці роки рятувалася роботою, працювала по дві зміни. Повернувшись додому, вишивала, в’язала, шила, щоб тільки не думати і не плакати.

За три з половиною роки жінка ще кілька разів здавала кров на ДНК, але безрезультатно. За її словами, пошуками Сергія займався військкомат, поліція, потім ГУНП. Нещасна мати просила допомоги у прокуратурі, в СБУ, але, втративши надію на офіційні канали, продовжувала пошуки самостійно. Серед військових вона знайшла 16 хлопців з іменем Сергій Жук. Та її сина серед них не було. А через півроку після трагедії під Іловайськом в Інтернеті з’явилося відео з полоненими українськими солдатами у Луганську.

-Сусідка побачила на ньому хлопця, схожого на Сергія, і сказала мені. Але ми це відео аж через рік побачили. На ньому і справді геть мій Сергій. І очі його, і пальці тонкі, як у піаніста. Я відразу поїхала до Володимира, потім – у поліцію, в прокуратуру, до слідчого, до Києва, але без толку, – скрушно хитає головою пані Зоя.

Лише минулого року жінка п’ять разів побувала в столиці. Вона постійно спілкується з бійцями, які повернулися з полону, відвідує круглі столи, буває на різноманітних зустрічах з представниками влади і силових структур, спілкується з рідними інших зниклих безвісти. Під час тих поїздок її оселю двічі обікрали.

«Командуванню вигідно визнати сина мертвим, тоді його й шукати не треба»

-По приїзді у столицю спершу йду в Миколаївський собор, аби помолитися і поставити свічку за здоров’я Сергія та рідних. Щонеділі буваю на першій службі і в Низкиницькому монастирі. Багато разів була у різних ворожок та екстрасенсів, і всі вони кажуть, що син мій живий. Я часто набираю його номери і вірю, що колись він візьме трубку. Якось Червоний Хрест влаштував зустріч рідних безвісти зниклих бійців із представниками влади, ОБСЄ, СБУ та армійським начальством. Говорили про зниклих бійців, але так, у загальному, без жодної конкретики. А мені там «айдарівці» навіть медаль «За незламність духу» дали. Мабуть, за те, що ще не вмерла за ці роки, – каже жінка.

За час пошуків знайшлося багато охочих нажитися на горі матері. До неї постійно телефонують якісь негідники, представляючись працівниками СБУ і ще невідомо ким, кажуть, що її син у них. І він повернеться, якщо мати заплатить викуп. Дехто пропонував свої послуги в пошуках, якщо вона, звичайно, заплатить «невеликий аванс».

-У мене й номери телефонів їхні є. Спочатку я боялася брати трубку, і її брав сусід (старший син з невісткою живуть окремо), а потім вже й сама навчилася з ними спілкуватися. Щоразу просила дати телефон синові, щоб поговорити з ним. Це все зеки телефонували з в’язниці. А минулого року перед Великоднем я сиділа в крані, коли задзвонив телефон. «Алло! Кто ето?» – думали, я назву своє ім’я. Далі: «Мама, мама, ето я – Сєргей. Вишлі мнє дєнєг!» – кричав хтось хриплим пропитим і прокуреним голосом. А мій Сергій не пив, не курив і ніколи не розмовляв російською. Я їм тоді сказала, що син уже вдома, щоб більше не телефонували. Через п’ять хвилин прийшло ось таке послання: «Ти больше своєго сина нє увідіш і нє услишиш», – показує жінка. – Я тоді так розхвилювалася, що й на роботу не пішла. А сусід, домовившись із знайомою в «ПриватБанку», як би вислав гроші, які й досі десь витають у повітрі.

У листопаді минулого року командування частини подало позов до Володимир-Волинського суду. Сергія Жука, який у міжвідомчому центрі при СБУ числився як «заручник у полоні», хотіли визнати спершу безвісти зниклим, а потім – померлим.

-Їм, звісно, вигідно було б визнати його померлим. Не загиблим, а померлим. Держава заплатить 630 тисяч, і все – він мертвий! Ніхто його більше не шукатиме. Та на руках у мене було те відео та ще купа різних паперів, ознайомившись з якими, суд прийняв рішення: вважати Сергія Жука живим і у полоні. І я вірю, що мій Сергійко живий, вірю, що колись він прийде додому. Хіба мало було випадків, що люди після Другої світової поверталися через 20-30 років. Зараз так само багато полонених є в Чечні, в Сибіру теж бачили хлопців, які розмовляли українською мовою, – переконана мати. – До мене й Аліна, наречена Сергія, торік приїжджала, погостювала кілька днів. А нещодавно знайомі розповідали, ніби вона заміж збирається. І я її не засуджую, адже стільки часу минуло, а вона ще зовсім молода.

Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Додати коментар


Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Погляд

20 людей стали лауреатами Премії Кабміну за досягнення молоді в розбудові країни. Один із них – я
«Якщо не я, то хто?!» Відповідь на це вічне питання: «Навіщо я роблю те, що роблю?». А тим часом я отримав премію Кабінету Міністрів за особливі досягнення молоді в розбудові ...

Новини

19 грудня, Середа
18:09
У Володимирі-Волинському «запалили» головну ялинку міста
17:36
У мережі з’явився кліп гурту «Цвях» з Нововолинська на пісню «Поки тролі сплять»
17:03
У студію інтернет-видання «БУГ» завітає Ігор Гузь 3
16:41
Корабель НАТО прибув в Україну
16:26
У Луцькому районі поліцейські оперативно розкрили розбійний напад на магазин
15:26
В Устилузі зустріли Вифлеємський вогонь
15:01
У Ковельському районі внаслідок зіткнення двох легковиків постраждало шестеро людей
14:27
У Луцьку поліція затримала квартирних злодіїв
14:18
У Володимирі-Волинському у День святого Миколая привітали дітей-сиріт
13:45
Біля Любешова п’яний водій збив бабцю на велосипеді і злетів у кювет
13:15
Україна отримала 65 місце у рейтингу дотримання гендерної рівності
12:52
За викрадення корови судили мешканця Іваничівщини
12:08
ГОВОРЯТЬ ДІТИ: У студії «БУГу» діти відповідають на запитання про Миколая та Новий рік 4
11:43
Трамп створив космічні війська
11:15
Поліція застерігає не купувати незаконно вирубані ялинки
10:34
Польща закриває один з двох пішохідних пунктів пропуску на кордоні
10:11
На Волині поліцейські допомогли водіям вибратися зі снігових пасток
09:45
Комунальники Володимира-Волинського працюють уночі
09:22
Нардепи продовжили мораторій на закриття шахт 3
09:16
Маск представив швидкісний тунель під Лос-Анджелесом
Усі новини