Зоя Жук: «За роки пошуків я знайшла 16 хлопців з іменем Сергій Жук»

16:58 | 9.02.2018 / Рубрика: Інтерв'ю / Прокоментуй!

Мама безвісти зниклого кулеметника 51-ї бригади Сергія Жука з міста гірників, яка вже більше трьох з половиною років розшукує сина, не погоджуючись з версією про його смерть. 

Каже, часто набирає номери свого Сергійка і вірить, що колись він таки візьме трубку, пише Місто вечірнє.

Нагадаємо, Сергій Жук 1989 року народження служив у 51-й бригаді, 3-му батальйоні. Останній раз виходив на зв’язок з Іловайського котла 28 серпня 2014 року. Зоя Олександрівна все чекає, що син повернеться, але поки він приходить тільки в снах.

-Мій Сергійко в дитинстві, на відміну від старшого брата Сашка, на якого не раз треба було й нагримати, ріс дуже спокійним і лагідним хлопчиком. Ми з чоловіком ніколи не мали з ним жодних проблем ні вдома, ні в дитсадку, ні згодом у школі, – згадує пані Зоя. – Закінчивши 9 класів у ЗОШ №2, він вступив до електромеханічного технікуму на спеціальність «Електротехніка та монтаж серійних споруд і обладнання». Потім став студентом Луцького технічного університету. Після закінчення вишу його на дев’ять місяців забрали в армію, а коли повернувся, я допомогла йому влаштуватися на роботу за спеціальністю на «БРВ».

Я вже на пенсії, але працюю у три зміни кранівницею на ливарному заводі. Чоловік, який був майстром на всі руки, 10 років тому загинув у шахті. Свою майстерність він передав і обом синам. Немає такої роботи, з якою не міг би впоратися Сергій. Різьблена альтанка, мангал, клумби, потічок, смітник та все інше біля нашого дому – це справа його рук, – жінка веде на подвір’я і показує все, що зробив менший син.

– На початку квітня 2014-го року, повернувшись із роботи, я знайшла в поштовій скриньці повістку з військкомату. За неї ніхто не підписувався, і Сергій міг би й не піти, але він надто вже правильний. Наступного ранку сів у машину й поїхав. Потім зателефонував і попросив принести йому ранець, зубну щітку, пасту і палку копченої ковбаси на дорогу.

Приготувавши все, що він просив, я сіла на велосипед і поїхала до військкомату, але хлопців уже повезли у Володимир. Тож довелося їхати туди. На той час Сергієві виповнилося 24 роки, у нього в Білорусії вже була кохана дівчина, і на великодні свята мали відбутися їхні заручини. Та проклята війна зруйнувала все. З Володимира Сергій разом з іншими мобілізованими потрапив на Рівненський полігон, а потім під Волноваху, де на 10 бійців був один бронежилет.

У день волноваської трагедії він був за п’ять кілометрів на сусідньому блокпосту. Звідти їх обіцяли відпустити додому, але відправили під Миколаїв на полігон Широкий лан. Тоді ми купили й передали йому бронежилет. Син в армії служив у підрозділі зв’язку, часто супроводжував засуджених в колонії, навіть не відкриваючи кобури з пістолетом, а тут йому видали кулемет, який разом із бронежилетом важив майже стільки, як він сам, трохи підучили, посадили на БМП і відправили на Луганщину.

Вони пройшли Новоайдар, Нову Астрахань, Щастя, Сєвєродонецьк, Луганськ, а потім їх перекинули під Іловайськ на Донеччину, де він стояв на блокпосту №3196. Хлопці, з якими служив, приходили у відпустки, а коли я запитала, чому його не відпускають, він відповів: «Мамо, у них є діти, а я не одружений. Якщо всі підуть, то хто ж захищатиме блокпост?».

«Синку, тоді ти хоч телефонуй мені. Скажи всього лише два слова, що ти живий», – просила я. Прийшовши не раз із третьої зміни, не лягала спати, поки в трубці не почую його голос.

«За роки пошуків я знайшла 16 хлопців з іменем Сергій Жук»

\

-Син ніколи не скаржився, завжди казав, що все добре, щоб я не хвилювалася. Мовляв, стріляють десь далеко, а там, де він, спокійно.

24 серпня, в День Незалежності, він телефонував тричі. Я тоді дуже переживала, адже по телевізору почула про посилений обстріл Дачного і Дзеркального. Останній раз син зателефонував увечері 28 серпня. Ми говорили майже годину. Я плакала, казала йому, щоб вони всі втікали звідти.

А він: «Мамо, ми у потрійному кільці. Нема куди тікати». А 29 серпня на мої дзвінки вже ніхто не відповідав. Згодом хлопці розповідали, що коли відкрили той страшний «зелений коридор», то п’ятеро бійців, серед яких був і Сергій Жук, виходили на БМП. Під час обстрілу троє хлопців загинуло, дехто потрапив у полон. Тому свідків того, що сталося з Сергієм, немає. Зв’язку з сином не було два тижні. Я їздила у Володимир, просила Яцківа знайти мою дитину. Він подивився в комп’ютер і сказав, що Сергій Жук є серед живих. Я просиділа там півдня, поки привезли 16 хлопців, яким удалося вийти з-під Іловайська. Коли вони прибули, побігла до буса, а там був Сергій Жук, але не мій. Через два тижні ми зі старшим сином поїхали в Запоріжжя, де я здала кров на аналіз ДНК, а потім обійшли всі госпіталі та лікарні, всюди брали номери телефонів. Після цього поїхали в Дніпропетровськ, у госпіталь Мечникова. Там у морзі лежало 57 тіл загиблих бійців, упізнати з яких можна було за ланцюжками, хрестиками чи татуюванням хіба що десятьох, інші – понівечені: без ніг, без рук і страшенно роздуті. Я старалася тримати себе в руках, а от Саша, надивившись на це жахіття, втратив свідомість, – згадує жінка.

– Став пити. Правда, вже рік, як покинув. У нього донечка народилася – Аня. Тож тепер і в мене є якась радість, а то всі ці роки рятувалася роботою, працювала по дві зміни. Повернувшись додому, вишивала, в’язала, шила, щоб тільки не думати і не плакати.

За три з половиною роки жінка ще кілька разів здавала кров на ДНК, але безрезультатно. За її словами, пошуками Сергія займався військкомат, поліція, потім ГУНП. Нещасна мати просила допомоги у прокуратурі, в СБУ, але, втративши надію на офіційні канали, продовжувала пошуки самостійно. Серед військових вона знайшла 16 хлопців з іменем Сергій Жук. Та її сина серед них не було. А через півроку після трагедії під Іловайськом в Інтернеті з’явилося відео з полоненими українськими солдатами у Луганську.

-Сусідка побачила на ньому хлопця, схожого на Сергія, і сказала мені. Але ми це відео аж через рік побачили. На ньому і справді геть мій Сергій. І очі його, і пальці тонкі, як у піаніста. Я відразу поїхала до Володимира, потім – у поліцію, в прокуратуру, до слідчого, до Києва, але без толку, – скрушно хитає головою пані Зоя.

Лише минулого року жінка п’ять разів побувала в столиці. Вона постійно спілкується з бійцями, які повернулися з полону, відвідує круглі столи, буває на різноманітних зустрічах з представниками влади і силових структур, спілкується з рідними інших зниклих безвісти. Під час тих поїздок її оселю двічі обікрали.

«Командуванню вигідно визнати сина мертвим, тоді його й шукати не треба»

-По приїзді у столицю спершу йду в Миколаївський собор, аби помолитися і поставити свічку за здоров’я Сергія та рідних. Щонеділі буваю на першій службі і в Низкиницькому монастирі. Багато разів була у різних ворожок та екстрасенсів, і всі вони кажуть, що син мій живий. Я часто набираю його номери і вірю, що колись він візьме трубку. Якось Червоний Хрест влаштував зустріч рідних безвісти зниклих бійців із представниками влади, ОБСЄ, СБУ та армійським начальством. Говорили про зниклих бійців, але так, у загальному, без жодної конкретики. А мені там «айдарівці» навіть медаль «За незламність духу» дали. Мабуть, за те, що ще не вмерла за ці роки, – каже жінка.

За час пошуків знайшлося багато охочих нажитися на горі матері. До неї постійно телефонують якісь негідники, представляючись працівниками СБУ і ще невідомо ким, кажуть, що її син у них. І він повернеться, якщо мати заплатить викуп. Дехто пропонував свої послуги в пошуках, якщо вона, звичайно, заплатить «невеликий аванс».

-У мене й номери телефонів їхні є. Спочатку я боялася брати трубку, і її брав сусід (старший син з невісткою живуть окремо), а потім вже й сама навчилася з ними спілкуватися. Щоразу просила дати телефон синові, щоб поговорити з ним. Це все зеки телефонували з в’язниці. А минулого року перед Великоднем я сиділа в крані, коли задзвонив телефон. «Алло! Кто ето?» – думали, я назву своє ім’я. Далі: «Мама, мама, ето я – Сєргей. Вишлі мнє дєнєг!» – кричав хтось хриплим пропитим і прокуреним голосом. А мій Сергій не пив, не курив і ніколи не розмовляв російською. Я їм тоді сказала, що син уже вдома, щоб більше не телефонували. Через п’ять хвилин прийшло ось таке послання: «Ти больше своєго сина нє увідіш і нє услишиш», – показує жінка. – Я тоді так розхвилювалася, що й на роботу не пішла. А сусід, домовившись із знайомою в «ПриватБанку», як би вислав гроші, які й досі десь витають у повітрі.

У листопаді минулого року командування частини подало позов до Володимир-Волинського суду. Сергія Жука, який у міжвідомчому центрі при СБУ числився як «заручник у полоні», хотіли визнати спершу безвісти зниклим, а потім – померлим.

-Їм, звісно, вигідно було б визнати його померлим. Не загиблим, а померлим. Держава заплатить 630 тисяч, і все – він мертвий! Ніхто його більше не шукатиме. Та на руках у мене було те відео та ще купа різних паперів, ознайомившись з якими, суд прийняв рішення: вважати Сергія Жука живим і у полоні. І я вірю, що мій Сергійко живий, вірю, що колись він прийде додому. Хіба мало було випадків, що люди після Другої світової поверталися через 20-30 років. Зараз так само багато полонених є в Чечні, в Сибіру теж бачили хлопців, які розмовляли українською мовою, – переконана мати. – До мене й Аліна, наречена Сергія, торік приїжджала, погостювала кілька днів. А нещодавно знайомі розповідали, ніби вона заміж збирається. І я її не засуджую, адже стільки часу минуло, а вона ще зовсім молода.

Валентина Савчук, м. Нововолинськ

Додати коментар


Погляд

І тут сестра ,смачно поїдаючи “сємочкі”, починає мене інструктувати, як аналізи я маю розливати по пробірках
Вчора дитині стало погано,біль в животі…викликали швидку. Приїхала коретка, совєтскіх часів..на яких вже навіть поліція не їздить,а дітям не зашкодить. Забрали на ...

Новини

23 лютого, П’ятниця
16:09
Знайшлися “зниклі” матір та донька з Іваничівщини, яких розшукувала поліція
15:09
У Польщі група грузинів і українців напали на поліцію, є четверо поранених
14:36
В Україні подешевшав бензин: які українські АЗС знизили вартість палива?
14:17
Якими будуть напрямки для нового набору проектів на бюджет участі у Володимирі-Волинському?
14:04
Відбудеться чергова сесія Нововолинської міської ради
13:33
Баскетбольні щити з кільцями встановили у Володимир-Волинському спорткомплексі
13:06
«Волинські шахти нікому не потрібні», – нардеп Ігор Гузь
12:39
“Мінімалка” в Україні може зрости до 4100 гривень
12:39
Центр надання соціальних послуг відкрили у Льотничому
12:28
Понад 20 тисяч боржників з аліментів уже позбавлені права на керування авто, – міністр юстиції
12:05
Проголосували за план благоустрою Володимира-Волинського на 2018 рік
11:57
Назвав Уляну Супрун “ї*анутою”. Через нецензурні висловлювання хочуть покарати главу Закарпаття 18+ 1
11:34
З’явилося відео першого повітряного випробування літаючого таксі Airbus Vahana
11:17
У Волинській області “валютник” пропонував 10 тисяч гривень хабаря працівнику поліції
10:40
Волинянин убив родича сковорідкою, а труп спалив разом з хатою
10:34
У 2017 році Україна виконала лише 41% завдань за Угодою про асоціацію з ЄС
09:48
За перший місяць 2018 року волиняни заплатили майже 18 мільйонів гривень військового збору
08:22
Бійці АТО з одного пострілу знищили БМП ворога
07:39
Українців попереджають про новий вид кредитного шахрайства
07:25
В Україні визначилися із способом блокування російських сайтів
Усі новини