Жанна Миляшкевич: “Я змалечку казала рідним, що хочу бути художником”

Володарка найдовшої коси на Волині розповіла про майстерність виготовлення художньої кераміки

Жанна Миляшкевич – надзвичайна майстриня із художньої кераміки, роботи якої сьогодні цінують не лише в Україні, а й у багатьох країнах світу. Тепло, щирість та енергетика жінки відчувалася не лише під час розмови, а й у всіх виробах. Розмову про народну творчість, енергетику та її волосся, яке є найдовшим серед волинянок – читайте у матеріалі.

«Біля роботи із глиною навіть депутати стають малими дітьми»

– Як до вас прийшло натхнення, і яким чином до ваших рук потрапила глина?

– Я змалечку казала рідним, що хочу бути художником. Мама моя на це казала, що у сім’ї виросте великий скульптор. Змалку щось любила ліпити: чи то з земельки, чи то з глини. В той час це була звичайна глина, яку будь-хто міг накопати. Навчилася ліпити із професійної глини уже після того, як приїхала в Луцьк і пішла у художню школу. Тоді з’явилися мої перші так звані «серйозні» і професійні роботи. Спершу ліпила тварин і людей. Перший виріб – україночка із довгою косою, а потім ще й котика навчилась робити.

– Чи збереглися ці ваші перші професійні доробки до сьогодні?

– На жаль, не збереглися. Через постійні переїзди із майстерні у майстерню деякі вироби втрачаються. Хоча, нещодавно десь я таки бачила цього свого котика (посміхається )

– Скільки часу займаєтеся улюбленою справою?

– У п’ятнадцятирічному віці я зробила свій перший серйозний виріб, який вдалося продати. На той час ціна цього виробу було більшою за мою стипендію. Тоді зрозуміла, що займатися насправді «своєю» справою не тільки приємно, а й прибутково. Я у кераміці вже близько 28-ми років. Завдяки тому, що посприяли у Луцькому управлінні культури, минулого року вдалося організувати власну авторську виставку.

– Натхнення зазвичай звідки черпаєте?

Загалом усі роботи барвисті і яскраві, як ви вже побачили. У них уся краса України. Завжди ж хочеться цього добра та позитиву, які є в національному колориті. Натхнення черпаю із українських пісень, під які і роблю свої вироби.

Яку музику полюбляєте?

Із найулюбленіших: Ніна та Тоня Матвієнко. Коли роблю дещо неординарне та енергійне – то слухаю пісні Руслани. Слухаю українські мелодії, коли малюю трипільські або старослов’янські знаки.

– У Вас є улюблений візерунок у художній кераміці?

Дуже люблю стародавні трипільські знаки. Вони мають сильну енергетику. Подобається їх і малювати, і ліпити. Коли люди дивляться, чи купують такі вироби, то по них можна багато чого дізнатися про саму людину. Це – як

оберіг. Кожен із знаків несе у собі якийсь певний зміст. Також цікаво робити і старослов’янські знаки. Також обожнюю робити різні квіти, як-от: маки, соняшники, адже у нас на Україні кожна квітка має своє значення. Свій зміст має кожен елемент будь-якого орнаменту. У цьому вся душа України. Моя душа – вся у кераміці. Щоправда, шкода, що у Луцьку немає такої світлиці, у якій були б зібрані творчі доробки художніх майстрів. Було б чудово, якби кожен міг прийти туди і подивитися на красу української творчості.

Як ви вважаєте, чи кожен бажаючий може займатись ліпленням із глини, чи це – дар Господа?

Головне – бажання. У кожної людини є талант, подарований Богом. Його треба побачити і розвивати. Я змалечку хотіла займатися улюбленою справою, і , слава Богу, мама підтримала у цьому. Сказала мені: «Йди, вчися». Хоч і на той час це заняття було не одним із найпрестижніших. Однак, мама завжди казала – якщо хоче дитина, нехай малює, чи ліпить. Головне побачити ту іскру з самого початку. У нас взагалі сім’я творча:  сестра – уміла вишивальниця, а мій дідусь був майстром плетіння із лози.

Що неймовірного є у самій глині?

Біля роботи із глиною навіть депутати стають малими дітьми. Таке неодноразово помічала на різних фестивалях під час проведення майстер-класів для бажаючих. Взагалі, лише в глини і у людини – одна спільна клітина. Знаєте, кажуть, що у метелика тріпочуть крильця, як серце. Ось із

ліплення, мабуть, така ж ситуація. Людина стає самою собою.

Вам хтось допомагає у роботі?

Моя донька Яна також займається ліпленням із глини. Хоч вона грає на бандурі, але також згодом учитиме діток цього прикладного мистецтва, адже навчається у педагогічному коледжі. Допомагає донька і під час проведення майстер-класів, адже важко для 30-ти учнів відразу показати усю красу і тонкощі ліплення.

Вартість глиняних сувенірів –  від 15-ти до 1200 гривень

Де можна знайти Ваші вироби для того, аби придбати для себе чи рідних такий яскравий та неординарний подарунок?

У Луцьку це магазини «Писанка» та «Вінок волошковий». Також у нас на проспекті Волі є мистецька крамниця, яка теж підтримує творчих людей. Продукцію також можна знайти і в Одесі, Івано-Франківську, Рівному та Тернополі. У цих містах є спеціальні салони, які постійно замовляють мою продукцію для продажу.

Ціна на вироби доступна для пересічного лучанина?

Так, є різні сувеніри і від 15-ти гривень до 1000-1200 грн. Сума залежить

від величини і складності виконання роботи. Також, важливу роль відіграє у вартість інструментів, які сьогодні є досить дорого вартісними. Фарби, до прикладу, замовляю у Італії та Чехії, адже вони – високої якості, а я працюю лише із такими. Хоча під час своїх майстер-класі дітям кажу, що можна користуватися і нашими українськими акриловими фарбами, або ж гуашшю із клеєм ПВА.

«Дитячі роботи із глини – це шедеври»

– Ви – керівник студії художньої кераміки «Горнятко». Який вік ваших вихованців, і чи багато їх у Вас?

– У студії займаються діти різного віку. Їх більше тридцяти. Для мене особисто вони усі рівні. Завжди повторюю своїм вихованцям, що ми – одна сім’я, і повинні допомагати, а також підтримувати одне одного. Діти беруть участь у фестивалях. Дитячі роботи із глини – це справжні шедеври. Незабаром, 7-го квітня ми проведемо творчий звіт нашої школи. Взагалі, «Горнятко» – це перша у Луцьку школа із художньої кераміки. Мої вихованці є переможцями на міських, обласних та всеукраїнських конкурсах із художньої кераміки.

– Скільки років найстаршому вихованцю студії?

– Зараз це – шістнадцятирічна учениця, яка відвідує майстерню стільки ж, як існує наша студія. Цього року творчій школі виповниться 6 років.

– Чи є у Вас певна методика викладання у художній майстерні?

Моя основна мета – навчити діток чогось нового, і при цьому не змушувати їх робити те, що їм не подобається. У цьому – уся творча людина. Якщо не подобається працювати з керамікою, то хоч принаймні діти матимуть таке собі хобі. Адже, як кажуть: «Що руками умієш робити, те за плечима не носити».

Проводите свої власні майстер-класи?

– Замовляють майстер-класи у різних Луцьких школах. Добре, що вчителі популяризують це мистецтво. Проводжу такі уроки навіть у дитячих садочках. Зазвичай, для менших діток необхідно 2-годинне заняття. Із ними вчимося ліпити нескладні вироби: свищик чи янголятко. Для старших такі навчальні години збільшую вдвічі, адже складність виготовлення виробу, звичайно, більша. Скоро відбудуться вже передсвяткові пасхальні майстер-класи.

– Із якою тематикою працюють вихованці школи «Горнятко»?

– У мене немає таких тем, як на звичайних уроках. У творчій майстерні існує

розмежування ідей, і дітки самі обирають те, що вони будуть робити. До прикладу, кажу своїм вихованцям, що сьогодні будемо робити щось по темі «Україна», яка включає у себе усю велич і красу нашої природи і символіки. Україна – це душа: що хочуть діти, те й ліплять. Ідеї взагалі можуть виникати під час самого ліплення.

– Чи не задумувалися над тим, щоб написати свою книгу, у якій йшлося б про те, як навчитися майстерності ліплення із глини?

– Цього року, до речі, задумалась над тим, щоб написати таку навчальну методичку. Коли я навчалася у Мирогородському технікумі, то тільки тоді дізналася про те, що таке шлікер, муфельна піч, при якій температурі потрібно випалювати виріб. Це була одна із найсильніших шкіл за радянських часів. Викладачі Ковган Сергій Володимирович та Кириченко

Володимир Олександрович – професіонали своєї справи, які змогли навчити робити унікальні вироби під час навчання. Досі вдячна їм за таку нелегку працю. Вони ніколи нас не обмежували творчими рамками. Тому, варто написати методичку, за якою могли б навчати дітей робити вироби правильно, і головне – так, як бажає їх душа. Я вже знаю, що потрібно пояснювати діткам різних вікових категорій. Тому, думаю, потрібно таки розпочати писати.

«Додаю «секретні» матеріали і випалюю при 1200 градусів у пічці»

– Ви берете участь не тільки у регіональних та всеукраїнських фестивалях, а й відвідуєте зарубіжні конкурси. Яку країну відвідали із своїми доробками вперше?

– Якщо не помиляюсь, вперше – це була Польща, адже вона до нас найближче. Це були не завжди тільки фестивалі та конкури. Ми також відвідуємо і міжнародні ярмарки, на яких можемо показати усю красу українського  мистецтва.

– У яких країнах сьогодні є Ваші творчі доробки?

– Мої роботи сьогодні є у різних куточках світу. Це і Німеччина, Португалія, Іспанія, Італія. Також є у Австралії та Японії. Громадянин Японії сам особисто при ходив до мене і купував мій вибір, який забрав до себе на Батьківщину. Часто купують мої вироби українці, які виїжджають, чи вже виїхали за кордон. Так, до прикладу, як сувеніри із рідної землі, мої вироби потрапили і у Швейцарію. Також закупляли українську кераміку у мене для українського ресторану в Америці.

– Ці вироби нормально доїжджають на зарубіжжя?

– Дуже багато робіт перевозять за кордон, тому підготовка глини – одне із моїх головних завдань. Для того, аби виріб залишався у тому ж вигляді, як після ліпки – додаю «секретні» матеріали, і обов’язково випалюю їх при 1200 градусів у пічці. Мої вироби – це моє обличчя, тому вони повинні бути не тільки міцні, а й ексклюзивні. Завдяки тому, що кераміка потрапляє за кордон, є можливість розповісти про Україну, та і зокрема про Луцьк.

Рости, косо, до пояса

– Як власниця найдовшої коси на Волині, що порадите по догляду за волоссям?

Своє волосся треба любити, адже у ньому уся наша енергетика. Головне – нормально харчуватися і, звичайно, не забувати про «бабусині» поради по догляду за косою. Окрім сучасних масок варто використовувати і звичайні інгредієнти: яєчні жовтки, кефір, різні трав’яні настої. Мені особисто для догляду за своїм волоссям, яке зараз завдовжки 1,66 метра, потрібно багато часу.

Зазвичай це скільки?

На маски, бальзами тощо йде близько трьох-чотирьох годин. Сохнуть мої коси цілу добу.

«Усе йде від щирої душі»

Коли чекати вашої наступної авторської виставки?

Є задум зробити виставку «Вежі і замки України», які були б представлені у формі дзвонів. Підтримує мене у цій ініціативі і колега Галина, яка займається дзвонар ним мистецтвом. Серед моїх творчих здобутків є Луцький замок у формі дзвона. Зараз працюю над замком, що знаходиться у Тернополі. Ідея є, головне – її втілити.

Після усього почутого та побаченого цікаво, звідки виникають усі Ваші ідеї? Адже неординарність кожного окремого виробу вражає!

Інколи буває, що сняться нові вироби, чи навіть – моя нова авторська виставка із цікавими візерунками та формами. Так дає Господь: беру у руки глину, починаю робити одне, а завершую робити зовсім інший виріб. Усе йде від щирої душі, а вона найкраще знає – що повинно вийти у кінцевому результаті.

Розмовляла Вікторія Махновська