“Без праці над собою нічого не досягнеш”, – заслужений тренер України з вільної боротьби Іван Палій

Іван Богданович Палій працює в Іваничівській дитячо-юнацькій спортивній школі уже двадцять п’ять років. У 2008 році отримав Заслуженого тренера України з вільної боротьби.

Заслуженого тренера України так просто не дають. Що за подія відбулася у Вашому житті, що Ви отримали таку нагороду?

Моя вихованка Оксана Ващук стала чемпіонкою Європи і їхала на Олімпійські ігри до Пекіна. Це був 2008 рік. Зайняла 12-е місце. До-речі, вона багаторазова чемпіонка Європи, була призером Кубку Світу. Так, за те, що Оксана Ващук стала чемпіонкою Європи, я отримав Заслуженого тренера України з вільної боротьби.

У Вас є ще одна вихованка такої величини.

Ще одна Оксана. Гергель. Вона призерка і чемпіонка Європи разів до 10-и, чемпіонка світу з вільної боротьби. Ще хочу сказати, що за всю історію Волинської області, на Волині є лише два чемпіони світу з усіх видів спорту, дві борчині, Оля Ткач з Ковеля і Оксана Гергель з Іванич.

Чим вони особливі з поміж інших ваші дві Оксани?

Вони наполегливі. А ще вони- щирі і добрі. Так, від тренера багато залежить. Але, якщо дитина хоче чогось досягти, то тренер себе віддасть сповна. Вони були якраз тими дітьми, які роблять все, що показує і вимагає тренер. А ще вони розуміли, щось треба підправити, щось з’ясувати, підходять, питають, відпрацьовують.

Мабуть треба мати ще задатки?

Звичайно. І треба мати ціль. Але без праці над собою, нічого не досягнеш.

Для того, щоб побачити цю ціль, треба її показати?

Так, я багато разів возив дітей на змагання в Польщу, Німеччину, Угорщину. Діти поїдуть, свої можливості відчують, побачать, як інші працюють. Тоді вони впевненіше почувають себе.

Багато у Вас дітей, які мають досягнення у вільній боротьбі?

Багато хороших дітей. Серед них багато призерів України. Це Даніела Ткачук, Ольга Масловська, Анастасія Алпєєва, Дарина Ріжко, Діана Лайф. Багаторазова чемпіонка України та призерка світу серед кадетів Вікторія Лукінська, чемпіонки України, майстри спорту Тетяна Джерж, Катерина Жидачевська, Анастасія та Ірина Остапук.

Скільки зараз маєте дітей і з якого віку?

Маю три групи: 10, 12 і 8 дітей відповідно у групі. В основному набираємо дітей з 9-и років. Але є й менші. Батьки приводять, щоб діти освоювалися, мали уявлення про спорт, заняття, відчували навантаження. Бо якщо порівняти тих, дітей, які приходили на заняття, коли я тільки починав працювати і теперішніх, вони відрізняються. Зараз діти слабші. Я думаю, що комп’ютери,  займають у них зараз багато часу. Менше стали рухатись. І менше дітей стало приходити в спортзал. Двадцять років назад у спортзалі був кожен другий учень. Не мало випадків, коли діти жаліються, що важко, стомився. Перевантажувати не добре. Прислухаюсь.

Багато Ваших вихованців вчилися і вчаться у спортивних інтернатах. Чому вони туди ідуть, адже Ви маєте достатній досвід, щоб вдома «робити» чемпіонів?

Три роки тому 12 моїх вихованців вчилося у Львівському спортивному інтернаті. Мені тоді пропонували, що ми будемо Вам платити зарплату і Ви на місці з ними працюйте.  Але, я знаю, що діти, які хочуть присвятити себе спорту, мають серйозно займатися. Вдома часто батьки залучають дітей до домашнього господарства, тому вони пропускають заняття. У старших класах іде репетиторство, підготовка до вступу. А у спортивному інтернаті вони мають час і можливість більше уваги приділяти спорту. Там вони здобувають освіту і мають можливість ще три роки там навчатися, після чого їх зараховують на третій курс університету на факультет фізкультури.

Ваші вихованці виступають у змаганнях за Україну?

Переважно так. Але є пропозиції за кордон. Наприклад, Катерина Жидачевська, неодноразова чемпіонка України, сьогодні виступає за збірну Румунії. Двоє моїх вихованців виїхали до Польщі, беруть участь у чемпіонатах Європи. Це Максим Кошелевич і Максим П’ясецький.

Іване Богдановичу, а Ви як стали тренером?

У нас в Іваничах секцію вільної боротьби відкрив тренер майстер спорту Микола Шумик у 1982 році. Я п’ять років, поки вчився в школі, ходив до нього на тренування. У 1987 році закінчив школу і поїхав вступати на фізкультурний факультет в ВДУ імені Лесі Українки у Луцьку. Подав документи на стаціонар і на заочний. Не вступив. Став працювати у Володимир-Волинському, у спортивній школі. Наступного року знову пробував вступити. Знову дві спроби: на стаціонар і заочне. І знову безуспішно. Далі була служба в армії. А після армії я вже вступив і на стаціонарну форму навчання і на заочну. Залишився на заочній і продовжував ще рік працювати у Володимир-Волинському, потім перейшов в Іваничі.

У вас два сини. Пішли по батьковій стежці?

Так. Старший Віталій закінчив Львівський спортивний інтернат. Був призером чемпіонату України. Закінчив Київський національний університет фізкультури. Менший Марко зараз навчається там, де старший, на першому курсі.

У Вас є ще одне визнання.

Так, у 2015 році одержав визнання “Почесний громадянин Іваничівського району”

Коли найближчі змагання ваших вихованців?

7-9 лютого буде чемпіонат України у місті Хмельницькому, де виступатимуть  учасники віком до 23 років. Везу трьох борчинь: Оксану Гергель та дві сестри Ірину та Оксану Остапук.

Вік у спорті короткий. Які плани у Ваших вихованок?

Є приємна новина. Оксана Ващук виходить заміж. Її обранець  як і вона займається вільною боротьбою. Звати Джед. Індус. Живе в Англії. 14 лютого, на День Святого Валентина, весілля. Ідемо усією сім’єю. Спортивна кар’єра Оксани закінчується. Почнеться інша.

Які плани у спорті на цей рік?

На всі спортивні заходи виділили лише 10 тисяч гривень. Це дуже мало. сподіваємось, що додадуть. А так налаштовані на нові спортивні перемоги.