Юрій Мороз: “Все залежить від двох компонентів: вчителя, який хоче навчити, і здібного учня”
Юрій Костянтинович Мороз – директор ЗОШ №3, депутат міської Ради, обирається у міський парламент вдруге.
Серйозний, як і личить директору, поважний, але доступний для вчителів і учнів. У цьому пересвідчився, коли прийшов на інтерв‘ю, і побачив як проводив виховний момент із старшокласниками: без криків, по-батьківськи. Виходили з кабінету хлопчаки присоромлені, видно, що нотації директора подіяли. (Провина учнів була незначною – надто швидко бігали по коридору.) А наш нинішній співбесідник – весняний іменинник, який сьомого березня святкує свій день народження, – пише Наше місто.
– Юрію Костянтиновичу, чому вибрали такі складні науки – фізику, математику?
– У нас з сестрою були закладені такі дані, вона, як і я, закінчила фізико-математичний факультет Луцького педінституту. Пригадую, 1974 рік, конкурс при вступі був високий – 4, 5 претендента на одне місце. Але тоді діяли певні пільги для медалістів і конкурс значно зріс. Мені поталанило, вчився, на останньому курсі запропонували роботу у нововолинській школі №2, я тому на 5-му курсі вже працював. Допомагала дружина, яка готувала конспекти, я вчився, як сьогодні мовлять, дистанційно. Було дуже цікаво, впроваджували телецентр – використання телебачення в навчальному процесі, створювали радіовузол. Пам‘ятаю, привозили з Воронежа перші відеомагнітофони, все це накладали на навчальний процес, правда, техніка була недосконала і часто ламалась. Сьогодні з деяким сумом констатую, що фізика і точні предмети відсунуті на задній план, бо промисловість не розвивається, діти більше вдаються до іноземних мов, української, а інженери не в моді.
– Як директору не елітної школи вдається конкурувати по знаннях випускників з вихованцями елітних шкіл?
– Моя рідна третя школа, яку закінчив у 1974 році, дала мені хорошу, добротну освіту, де з самих початків склався вимогливий, високопрофесійний, люблячий учня педколектив і ці традиції підтримуються до сьогодні. Переступивши у 1996 році поріг 3-ої, як директор, я старався з колегами підтримувати і розвивати найкраще. Все залежить від двох компонентів: вчителя, який хоче навчити, і здібного учня. 13-14 років серед загальноосвітніх шкіл міста ми втримували першість по переможцях олімпіад, у даний час 2-3, раді за своїх колег із ЗОШ №5 і ЗОШ №2. Впевнений, невдовзі відвоюємо попередні позиції. Біля 10-ти наших випускників зараз є науковцями, одні захистили, інші захищають цьогоріч дисертації у Київському університеті імені Шевченка. Секретів нема, їх всі педагоги знають – потрібно творчо працювати.
– На уроці ви себе відчуваєте директором чи вчителем?
– Про це запитайте в оточуючих. Я ж стараюся бути два в одному: керівником на своєму місці й хорошим вчителем – щоб діти мали високий рівень знань. По-моєму, це вдається.
– Що відчували, коли переступали поріг школи як директор?
– У перші хвилини – певні незручності. Далі пішов навчальний процес, будні, свята, успіхи, невдачі. Сьогодні дякую педколективу школи №2, колишньої школи №1, нині колегіум. Валентині Петрівні Пархоменко, Раїсі Миколаївні Маргасовій, Розалії Кирилівні Бурдо, Марії Михайлівні Томашевській, Галині Романівні Мороз, які ділилися своїми педагогічними здобутками. Працюю із вчителями, які ще мене вчили, знаходимо спільну мову в багатьох питаннях.
– Проблемного у своїй кількамісячній депутатській роботі назвете чимало. А що приємного відзначите?
– Я став депутатом міської ради від блоку Петра Порошенка, скажу відверто – працюватиму для міста, особливо, для розвитку освіти, підвищення якості надання освітніх послуг. Приємно, що при всій політичній строкатості, депутати, використовуючи засідання комісій, дні депутата, дискутуючи, дебатуючи на сесіях, працюють злагоджено, продуктивно. На двох останніх сесіях, які пройшли на одному диханні, було прийнято чимало позитивних рішень. Друге – все, що обіцяв міський голова стосовно освіти, виконує, і у перспективі закладені кошти для вирішення багатьох господарських питань по закладах освіти. Не секрет, що коштів не вистачає, а вони потрібні на перекриття дахів, впровадження енергозберігаючих технологій. Я бачу, що заміна вікон, лампочок дають відчутний ефект. Якщо по школі №7 нам вдасться реалізувати всі енергозберігаючі заходи, то це буде вагомий приклад для інших. Є питання, які не в нашій компетенції: мінімальні пенсії, мінімальні зарплати, зростання комунальних тарифів – тут ми можемо впливати тільки зверненнями у вищі інстанції, акумулюванням коштів у міському бюджеті на впровадження сучасних технологій.
– А скільки фінансів потрібно директору школи в рік на господарські потреби?
– Ці проблеми, хоча б з дахами, накопичувалися роками. І тому сьогодні фігурують мільйонні суми.
– Вам доводиться першим відкривати і останнім закривати школу?
– Відкривати не часто, а закривати – так. Це вже наша директорська доля.
– Який ви є поза школою, учбовим процесом?
– Майже кожного дня доводиться їхати в село Тишковичі, де родився, де живе мама й сестра, і допомагати у веденні сільського господарства. А це чималий шмат роботи, тому на інші захоплення часу якраз і не вистачає. Горджуся дітьми – дочка працює в столиці у фінансовій сфері, син – захистив дипломну роботу по енергетиці. Вони самодостатні люди. Але звертаються за порадою і допомогою до батька, а це радує.
Ігор Лісовий.
