ІНФОРМАЦІЙНИЙ САЙТ ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ!
Пятниця, 20 жовтня 2017, 20:55

“Я залишилась би в Україні, якби тут була моя сім’я”,- волонтерка Сальма із Єгипту в Іваничах

0


У іваничівській школі де діє англомовний пришкільний табір найбільшою сенсацією стало те, що з дітьми працює волонтер з Єгипту – Сальма Ельзауед.

Школа взяла участь у проекті GO Global, який підтримується Британською Радою. Основна його мета це – обмін культурами, вивчення іноземних мов. Сальма теж взяла участь у цьому проекті. Це їй потрібно для того, щоб будувати кар’єру. І ось вона як волонтер з далекої зарубіжної країни, як за мовою так і культурою,- Єгипту у наших маленьких Іваничах. До речі, приїхала сюди за власні зароблені кошти.  Сальма, окрім рідної арабської, добре володіє англійською. Завдяки цьому дівчина отримала роботу перекладача в одній із фірм, про яку мріяла і на яку чекала цілий рік.

Так, наші діти не мають можливості поїхати до Єгипту, щоб пізнати цю країну ближче, але 20 школярів з Іванич мали прекрасну нагоду два тижні спілкуватися англійською і працювати з волонтером з арабської країни. На запитання чи були здивовані діти такій виховательці, вони відповіли, що ані трохи, тому, що попередньо їм розповіли, хто до них приїжджає, отож з нетерпінням чекали на знайомство.

Користуюся послугами перекладача, вчителя англійської мови Людмили Приказюк, у сім’ї якої і живе наша гостя, аби не почувалася вона загубленою і розгубленою у нас через мовний бар’єр і дізналася чимало цікавого. Допомагала мені спілкуватися Людмила Віталіївна.

Як зізнається Людмила Приказюк, дуже хвилювалися, коли дізналися, хто до нас приїжджає. Дітям було цікаво. І нам не менше. Попри цікавість хотілося справити хороше враження, щоб у Сальви залишилося тільки приємні спогади про Україну, Іваничі, і про кожного з нас. Людмила Віталіївна каже, що Сальва дуже скромна, і дуже добра. І ми всі старалися, аби вона почувалася у нас добре.

І ось час спливає. У середу Сальва відлітає до себе у Єгипет, місто Александрія, де вона живе разом із родиною і працює. Щоб дізнатися, що вона думає про Україну і, зокрема, про Іваничі, запитую, чи залишилася б вона в Україні ще на трохи, а може назавжди.

— Так, залишилася б, якби тут була моя сім’я: тато, мама.

— Що в Україні тебе найбільше вразило?

— Природа. Дуже багато зелені. І дихається так легко. А ще ліс. Я ніколи в житті не бачила лісу. І квіти, їх у вас так багато. У себе вдома я теж займусь квітами.  Грядки, де вирощують овочі. Ми овочі і фрукти купуємо в магазині. Їх вирощують фермери на півдні країни, використовуючи воду на полив із річки Ніл, адже дощі у нас ідуть тільки взимку. Я ніколи не бачила снігу. Узимку температура повітря у нас 14-17  градусів. Лише один раз падали льодяні кульки -град. Тут я вперше побачила, як ростуть овочі на грядках, як на них працюють.

— Як тебе зустріли і як ти почуваєшся в Україні?

— Дуже тепло. Живу у сім’ї, у якій гарні теплі стосунки. Такі, як у моїй сім’ї.

Сальва із скромності не сказала про те, як її сприйняли у нас, каже Людмила Приказюк. В Іваничах люди вихованіші. Можливо їм і цікава ця незвично вбрана для нас дівчина, але відкритого інтересу вони не показували. А от коли поїхали за покупками до міста Нововолинського, то був випадок, пальцем показували на Сальву. Правда, Сальва сприйняла такий інтерес з посмішкою.

— Чим схожі Україна і Єгипет?

В Україні, як і у Єгипті дуже добрі люди, які готові прийти на допомогу. І тут я відчула, що на першому плані сім’я, як і у мене на Батьківщині. І в Україні і в Єгипті люди хочуть жити краще і змінити ситуацію на краще. І таке негативне: в обох країнах є купка багатих людей і багато бідних.  

— Чи всі жінки носять одяг, який закриває все тіло, навіть улітку, коли така спека і зав’язують на голову шарф?

— Це вибір особистий. Як складається у сім’ї. У нас заведено, що діти поважають думку батька і матері. 

— Що можете сказати про наших жінок?

-Вони дуже багато працюють. На роботі працюють, приходять додому і далі працюють: займаються дітьми, готують їсти, прибирають, вирощують овочі. У них не вистачає часу на себе. Але цікавляться тим, як бути гарною.

— Зараз у вас піст- рамадан. Це, напевно, непросто. Що він значить? І як Ви його дотримуєтесь?

— Так, це складно. Ромадан це – відмова від їжі і води у світловий день. А випадає він якраз на дуже гарячу пору року, коли стовпчик термометра сягає 40 градусів. Він даний для того, щоб кожен зрозумів, як непросто бідним людям, у яких немає достатньо їжі і води. Так, я спочатку, як тільки приїхала, дотримувалась посту, але щоб не образити гостинність тутешніх людей, які дуже переймалися тим, щоб я не була голодна, перенесла цей піст на пізніше, коли приїду додому. Моя релігія дозволяє це робити, коли ти подорожуєш.

— А як з молитвою у відповідні години?

— Якщо є можливість виділити час на молитву під час роботи, виділяю, якщо ні, молюся пізніше, як тільки з’явиться можливість.

— Голова має бути завжди покритою?

— У присутності жінок і малих дітей, не обов’язково. У присутності чоловіків і юнаків- звичайно має бути на голові шарф.

— Де комфортно себе почувала?

— У церкві. Я ходила до Вашої церкви.

— Чи показали тобі щось більше, ніж Іваничі?

— Так, я була у Львові. Мені дуже сподобалося місто. 

— Сім’ї великі? І чи дозволені аборти?

— Переважно бідні сім’ї багатодітні. І їм держава нічим не допомагає. Зробити аборт не дозволяється, якщо це не рекомендується медициною. І жінку, яка народила дитину, не будучи у шлюбі, можуть посадити у в’язницю.

— Як у Вас чоловіки ставляться до жінок? І чи можливий шлюб жінки чи чоловіка з партнером іншої віри?

— Надзвичайно добре чоловіки ставляться до жінок. Для чоловіка жінка, діти, сім’я – найголовніше у житті.  Переважно жінки дбають про сімейний затишок, виховання дітей, а чоловіки заробляють для сім’ї гроші. Чоловік може одружитися на жінці не своєї віри, діти будуть мусульманами, дружина не обов’язково має сповідувати цю віру. А от жінка мусульманка не може вийти заміж за іновірця. 

— Яка у вас сім’я? І чи не хвилювалися батьки, відпускаючи вас у чужу країну?

— Нас у сім’ї троє. Крім мене, ще два брати: один старший мене – уже одружений. Менший ще ні. Так, батьки хвилювалися. Особливо мама. Два дні я не мала із домівкою зв’язку, вони навіть не знали у яку країну я поїхала, і вона мене знайшла. Уже заспокоїлися, коли дізналися, що у мене все гаразд і я задоволена тим, що сюди приїхала. Мені приємно було дізнатися про українську сім’ю, я залюбки гралася з малим  сином Людмили, з дітьми мовного бар’єру не виникає. Приємно було спостерігати турботу чоловіка Людмили про сім’ю, як він грається з дітьми, готує їсти.

— Як довелося звикати до української їжі? Що найбільше сподобалося?

— У нас переважно їдять макарони і рис, картоплю- дуже мало. Сподобалися вареники з сиром. Мені навіть показали, як їх ліпити. Я спробувала це зробити. У мене вийшло. Одного разу я приготувала макарони. І була дуже здивована, що пасту (домашню локшину) можна зробити вдома.

— Коли їхали сюди не хвилювалася, що можеш захворіти, що, можливо, потрібно зробити якісь щеплення?

— Я про це не думала.

— Кудись виходила в Іваничах одна?

— Так, ходила, в магазин за покупками. Щоб знати, що купую, включала перекладача. Було заблукала, скористалася послугами маршрутизатора і віднайшла дорогу додому.

— Уже останні дні перебування, з якими враженнями повертаєтесь додому?

— Із самими найкращими і приємними. Скучила за рідними. Буде їм про що розповісти і показати. Ще дуже хочу один раз побувати у лісі, щоб якнайдовше зберегти ці враження. Завтра з дітьми запланували вилазку до лісу. Роблю знімки і вдома бачать, як я тут.  Діти зараз роблять листівки із побажаннями англійською мовою, ми будемо підтримувати зв’язок, будемо спілкуватися. Сьогоднішні комунікації це дозволяють, незалежно від відстані і країни. 

1 коментар
  1. Анатоль_ Бідзюра // 16.06.2017 at 09:33 // Відповіcти

    Хороша дівчинка. Добра. Наша єгипетська україночка! :)))

    0

Додати коментар


*

© 2017 Інтернет-видання "БУГ"