Вєслав Мазур: “Це чергові дії груп, середовищ людей, які намагаються посварити Польщу з Україною”

У Луцьку протягом року не було Генерального консула Польщі. У квітні 2017 р. цю посаду обійняв Вєслав Мазур.

Сьогодні ми пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю, яке дав редакції «Волинського монітора» новий Генеральний консул, – повідомляє “Волинський монітор”.

– Пане консуле, Ваша дипломатична місія в Україні розпочинається не з Луцька. Скажіть, будь ласка, кілька слів про роботу в попередніх дипломатичних представництвах.

– Дипломатичну кар’єру я починав у Монголії, де був адміністративно-фінансовим керівником із консульськими повноваженнями. Пізніше протягом шести років я очолював Консульський відділ РП у Каїрі, а потім моя дорога вела в Україну. Із 2010 р. я був Генеральним консулом РП в Одесі. Потім став Генеральним консулом РП у Севастополі. Я відкривав це консульство, із самого початку його організовував, але, на жаль, саме я змушений був також припинити його роботу після анексії Криму Росією. 8 березня 2014 р. упродовж 24 годин я мав закрити дипломатичне представництво і тікати від москалів із Криму. Потім більше року я був Генеральним консулом РП у Львові і звідти мав приємність приїхати до Луцька.

– Чи консульство Польщі було єдиним дипломатичним представництвом країни-члена ЄС у Криму?

– Це було єдине консульство ЄС, тому інформацію про події в Криму, яка йшла у світ, надсилало саме польське консульство. Нашому життю загрожувала небезпека. Нас хотіли палити, різати, росіяни навіть приготували на мене засідку і хотіли мене викрасти. Але їм це не вдалося.

– Росіяни як регулярні війська чи так звані добровольці?

– Офіційно там не було російських військ, там були «зелені чоловічки». Але відомо, хто це був.

– Пане консуле, яка доля польської спільноти в Криму?

– Все складно, оскільки багато хто після анексії змушений був прийняти російське громадянство, дехто виїхав.

Я контактую із цими людьми. Багатьох із них я знав раніше ще як Генеральний консул РП в Одесі. У Криму було вісім польських організацій. 15 листопада 2013 р. ми відкрили Центр науки і польської мови у філії Російського економічного університету імені Георгія Плеханова в Севастополі. Ці установи діють сьогодні в зовсім іншому форматі. Тепер вони перебувають під опікою Генерального консульства РП в Одесі.

Що тут багато говорити. Поки Крим не буде вільним, тобто поки звідти не виженуть росіян, польські громадяни чи особи польського походження не матимуть там спокою і можливостей для нормальної діяльності.

– Але ми можемо про це нагадувати ООН чи іншим інституціям.

– Звичайно, і ми це робимо. Я особисто ніколи не погоджуся з тим, що Крим не український. Він повинен повернутися до України. Агресори не мають там перебувати. Польський уряд цього не визнав. Закриття єдиного консульства ЄС у Криму було прикладом того, що ми не маємо намірів визнавати анексію Криму.

– Пізніше Ви працювали у Львові…

– Спочатку була робота в МЗС, а потім, звичайно, Львів.

Це найбільше польське дипломатичне представництво у світі. Там переді мною стояли зовсім інші завдання. Головна проблема тут, в Україні, – це доступ до віз. Моїм завданням і моєю амбіцією було спрощення доступу до віз мешканцям Львівського консульського округу. Скажу нескромно, що мені це успішно вдалося, оскільки впродовж року при такому самому кадровому складі ми збільшили кількість виданих віз із 380 тис. у 2015 р. до 516 тис. у 2016 р., тобто майже на 40 %. Те саме нам вдалося з Картою поляка.

– У Луцьку Ви матиме багато роботи.

– Мене вважають доволі добрим організатором, тому я не приїхав сюди відпочивати. Перш за все, я хотів би, аби те, що до цього часу було дуже важливим у моїй роботі, реалізовувалося. Передусім, щоб консульство було відкритим до людей. Я можу задекларувати, що мої дії будуть спрямовані на те, щоб усі працівники йшли назустріч і намагалися допомагати тим, хто приходить до нас.

– Яку функцію Генеральне консульство виконуватиме в нових безвізових реаліях?

– Я переконаний, що в найближчому часі ліквідують візовий режим у Шенгенській зоні для власників закордонних біометричних паспортів. Польська дипломатія, і ми зокрема, дуже лобіює безвізовий режим для громадян України. Проте він стосуватиметься власників закордонних біометричних паспортів, а справа національних віз залишатиметься актуальною. Я розумію, наскільки затребувані такі візи, і не приховую, що польське МЗС і ми, як працівники консульства, робимо все, щоб покращувати нашу діяльність.

– Як Ви вважаєте, чи вдасться нарешті ліквідувати так званий візовий бізнес?

– Недавно ми змінили спосіб реєстрації для подання документів на візу. Тепер візовий центр сам телефонує до особи, яка записується на подання документів. Людина не повинна платити комусь, хто може її зареєструвати. Бачимо, що ця система справно діє. Ми намагатимемося зробити все, щоб особи, які хочуть отримати візу, не користувалися послугами посередників, а щоб могли природним і нормальним чином зареєструватися й подати документи.

– У Луцьку й досі надають багато різних посередницьких візових послуг. Часто можна почути, що консульство також до цього причетне.

– Якщо мій підлеглий, консул чи місцевий український працівник, чинить нечесно, тоді я за це відповідальний. Ми готові вислухати зауваження щодо того, що робиться всередині консульства. Проте, вибачте, але за те, що робиться поза консульством і поза візовим центром, польська сторона не може нести відповідальності.

– Львів – це патріотичне місто. Чи у Вас не було там жодних проблем з українськими органами влади?

– Зовсім навпаки. Коли я від’їжджав сюди, до Луцька, я зустрівся з головою Львівської обласної державної адміністрації Олегом Синюткою, головою Львівської обласної ради Олександром Ганущиним і мером міста Андрієм Садовим. Ми розійшлися з ними як друзі.

Я отримав також письмову подяку за добру співпрацю та зміцнення добросусідських відносин. Моя роль як консула – це тісна робоча співпраця з органами місцевої влади, тобто постійні особисті зустрічі з ними, спільні розмови, вирішення проблем, аналіз ситуації, запобігання певним явищам. Згадати хоча б справу з підривом пам’ятника в Гуті Пеняцькій. Наші спільні дії з головою облдержадміністрації призвели до того, що ми швидко опанували ситуацію.
– Як у Польщі, так і в Україні є сили, зацікавлені в тому, щоб зіпсувати добросусідські відносини між обома народами.

– Історія Польщі й України має не лише білі, але й чорні сторінки. Я вважаю, що цими справами повинні займатися історики. Якщо ми не прийдемо до спільної оцінки складних подій, то завжди матимемо проблему з тим, щоб одне одного зрозуміти.
– Чи в добре майбутнє ми можемо увійти завдяки спільному польсько-українському підручнику з історії?
– Засновано Польсько-український форум партнерства, до складу якого входять історики та науковці з обох сторін. Вони зустрічаються, розмовляють і намагаються знайти спільну позицію, яка не викликала би стільки емоцій, як сьогодні. Я вважаю, що ці кроки робляться в доброму напрямку.

Основний елемент – це справа майбутнього. Тут ми ще маємо дуже багато роботи. Польща була і є поборником вступу України до ЄС. Разом ми можемо багато зробити у сфері самоврядування, є безліч програм Євросоюзу, і я робитиму все для того, щоб ми могли реалізувати якнайбільше проектів, які служитимуть спільним справам, зокрема й безпеці України.

– Чи обстріл консульства стане поворотним моментом у польсько-українських відносинах?

– Немає тут жодного поворотного моменту. Це чергові дії груп, середовищ людей, які намагаються посварити Польщу з Україною. І тут я не бачу нічого такого, що кидало би тінь на співпрацю. Зовсім навпаки – демонстрація єдності, взаємодія, спільне вирішення проблем призведе до того, що ми виб’ємо аргументи цим групам, які неприязно ставляться до Польщі й України.
– Мабуть, таким поворотним моментом, перевіркою наших стосунків було би відкриття пам’ятників у Сагрині та Острівках.

– Я би не зазначав, що буде погано, якщо чогось не зробимо. Це крайнощі. Мені здається, що оцінка взаємовідносин повинна відбуватися по-іншому. Важливо те, як ми між собою розмовляємо, що репрезентуємо, як ставимося одне до одного, як одне одного розуміємо, чи можемо вести діалог.
– Пане консуле, ми увесь час згадуємо третю сторону. Недавно в інтерв’ю для «Радіо Марія» один професор із Любліна розкритикував такий спосіб тлумачення подій у польсько-українських відносинах. Він сказав, що виникла «секта прихильників третьої сили», до якої належать посли РП в Україні й України в Польщі, а також низка видатних дипломатів.

– Важко заборонити людям висловлювати різні думки. Це погляди цього професора, а не уряду, тобто це не офіційна позиція держави, і я не зважаю на такі висловлювання. Про мене також різні речі говорять, але коли людина зі мною познайомиться, порозмовляє, оцінить мою роботу, мої дії, то лише тоді зможе сказати, яка я людина. У нас демократія, і люди мають право висловлювати різні думки. Я братиму до уваги офіційну позицію польського уряду, а прикладів співпраці на рівні президентів, парламентарів, спікерів парламенту ми маємо багато.

– Ви познайомилися з поляками в Криму, Одесі та Львові. Що би Ви сказали місцевим полякам на початку своєї місії?

– Перш за все, хочу Вас запевнити, що консульство існує для Вас і що я у Вашому розпорядженні. Я хотів би подякувати всім польським організаціям за їхню діяльність, за збереження польської культури, за те, що Ви показуєте, як можна жити в суспільстві й гідно співпрацювати задля розвитку добрих відносин між Польщею й Україною.

Коли я завершуватиму свою роботу в Луцьку, то хотів би розійтися з Вами так, як розійшовся з поляками у Львові.

– На Волині зменшується кількість поляків, проте кількість так званих польських організацій, які не завжди об’єднують осіб польського походження, збільшується. Інколи складається враження, що вони створюються лише для того, щоб видавати Карти поляка або врегульовувати візові питання членів своїх товариств.

– Перша й основна річ – жодна польська організація не може займатися візами чи Картами поляка. Якщо якісь товариства мали привілеї, то із цього моменту їх не матимуть, бо не організація клопочеться про видачу Карти поляка, а людина, яка повинна відповідати вимогам, прописаним у законі про цей документ. Моє завдання – подбати про те, щоб була можливість доступу до консула, подачі документів, проведення розмови з метою видачі Карти поляка.
Я не можу ділити мешканців області на кращих і гірших поляків, бо це дуже суб’єктивна оцінка. Передусім для мене важлива активність цих людей, те, що вони роблять, із якими ініціативами виступають.

– Пане консуле, розкажіть, будь ласка, що Ви любите читати, яку музику слухаєте і чим займаєтеся у вільний час?

– Я читаю в основному філософські та історичні книжки. Люблю класичну музику. Коли маю ті вільні хвилини, люблю готувати. Здається, я непоганий кухар. Окрім цього, люблю подорожувати. Із дружиною разом живемо 40 років, ми звичайна сім’я, маємо одного сина, уже дорослого. Можу сказати, що я щаслива людина. А те, що я дипломат, змушує мене бути більш офіційним і стриманим.
– Які місця на Волині Ви хотіли би відвідати?

– Коли я був у Львові, то я вчився Львова. Тепер я приїхав сюди й буду вчитися Волині. Я не матиму багато часу на подорожі, але, перш за все, хотів би побачити головні міста. Розпочав би від Луцька, від відвідування замку й монастирів. Хотів би побачити також Рівне, Олику, Тернопіль…

– Пане консуле, якщо хтось «кидатиме у Вас каміння», то чи з цього «каміння» Ви не будуватимете стіни між Польщею й Україною?

– У суспільстві є різні сили і, попри те, чи це мені подобається, чи ні, вони будуть. Зараз важливо тільки те, як, якщо у нас не складуться дружні відносини, ми сприйматимемо одне одного й будемо співпрацювати. Якщо хтось зі мною не погоджується, то має на це право, але це не означає, що відразу потрібно кидати в мене каміння. Я ніколи не намагаюся відповідати тим самим, бо це не має сенсу. Потрібно поважати одне одного, завдяки цьому ми можемо краще порозумітися.

Я хочу, щоб громада мене пізнала, щоб побачила, що я гідна довіри людина. Я люблю Україну. І приїхав до Луцька, бо це я його вибрав. Вважаю, що моє місце – в Україні. Це прекрасна країна, тут живуть прекрасні люди. Це сусідка Польщі, й тут я бачу можливість докласти свою цеглинку у взаємовідносини, щоб вони насправді були добрими.