<

Тетяна Ткачук: ” Театр – це, виявилося, неабияка закулісна робота – над дикцією, мімікою, інтонаціями, жестами…”

Цей запис опубліковано більш як рік тому
12:42 | 24.07.2016 / Інтерв'ю /
Перегляди
88
/ Коментарі відсутні

Вона пише глибокі вірші, грає веселі ролі в аматорському театрі «Різнобарв’я» і шукає у власній поезії підказки по життю.

Про те, як знайшла спонсора для першої книжки у соцмережі, чому акторство – це важка робота і яке лихо кардинально змінило її життя, розповіла дівчина, яка отримує стипендію міської ради «Майбутнє Володимира», Тетяна Ткачук, – пише Слово правди.

Таня росла допитливою дівчинкою, навчалася у ЗОШ № 5, цікавилася народними звичаями, була екскурсоводом у шкільному музеї «Берегиня». Як і більшість тинейджерів, писала вірші. Але нікому їх не показувала – римовані рядочки оселялися «у шухляді». Вже позаду були випускні іспити, сертифікати ЗНО – наготовані до подачі в університет, а батьки Тетяни готувалися до щасливої події – видавали заміж старшу доньку. Та в ніч перед весіллям сталося лихо, яке перевернуло життя родини. Пожежа, що раптово спалахнула, знищила їхній будинок, з попелом пішли стіни рідного дому, одяг, документи…

Коли твоє звичне життя руйнується за одну ніч – це не може минути безслідно. «Після цього я якось замкнулася у собі, – згадує Таня. – Почалося студентське життя, я вступила до СНУ на соціальну педагогіку. В гуртожитку ділила кімнату із трьома дівчатами. Зжитися було непросто – ми всі різні, з несхожими інтересами. Я шукала щось мудріше, глибше. Почала знову писати, але не афішувала цього».

Та все таємне рано чи пізно стає явним – так і поезії Тетяни Ткачук незабаром вийшли на люди. У СНУ проводився конкурс «Міс університету», і висока й струнка дівчина вирішила спробувати свої сили. Але трішки переплутала завдання: на конкурсі-представленні замість того, щоб розповісти про себе, заспівала пісню, призначену для конкурсу захоплень. Щоб врятувати ситуацію, вирішила продекламувати один зі своїх віршів. «І так приємно здивувалася, коли за нього від усіх членів журі отримала п’ятірки!»– згадує Таня. Таким було її перше визнання.

Згодом дівчину почали запрошувати виступати на університетських концертах. Потім друзі підбили взяти участь у програмі «Шукаємо таланти» на телеканалі «Аверс». Тут вона потрапила у десятку кращих. Та найприємнішим моментом було те, що за неї голосували глядачі – отже, її творчість зачепила їх.

Біографії письменників зазвичай розділяють на періоди «життя і творчості». Для Тетяни Ткачук новий період настав із поверненням до рідного Володимира.  А почався він з…оголошення в газеті. Авторів поезій про Небесну Сотню запрошували на засідання літературно-поетичного клубу. Таня прийшла – і познайомилася з приємною, приязною дівчиною, яка виявилася директором КМЦ Катериною Петрович. Так юна поетеса стала активною учасницею усіх музично-поетичних засідань, а згодом долучилася і до аматорського театру «Різнобарв’я».

 – Таке відчуття, що в театрі зібралося відбірне товариство, – ділиться враженнями Таня. – Хоч раніше більшість із нас не були між собою знайомі, але на сцені дуже легко знаходимо спільну мову. Театр – це, виявилося, неабияка закулісна робота – над дикцією, мімікою, інтонаціями, жестами… Коли готуємося до прем’єри, репетиції бувають щодня. Глядач на сцені бачить уже результат цієї праці. 

Дівчина грала у двох сценках вистав, які ставили у КМЦ та санаторії «Пролісок». В уривку з п’єси «Доки сонце зійде, роса очі виїсть» мусила замінити дівчинку, яка покинула театр. Репетирувала не дуже добре, але роль їй вдалася. А коли виступала у сцені з «Украденого щастя», переживала, чи вистачить життєвого досвіду, аби передати всю глибину почуттів цієї трагічної історії. Але акторам-аматорам пощастило на наставниць-режисерок, які і навчають, і допомагають у роль вжитися. До речі, одна із них, Лариса  Половньова ще й стала для Тані редактором – підказує, як підправити-підчистити вірші, щоб вони зазвучали бездоганно. «Бо вірш – це те, що можна покласти на музику», – цитує дівчина слова своєї наставниці.

Де черпати натхнення? – це запитання задають геть усім поетам, чи то відомим, чи початківцям. У Таниних віршах – те, про що хочеться кричати: війна, біль від втрат, несправедливості, жорстокості. Вона пише про те, що турбує її ліричну душу. І це не кохання-зітхання, а серйозні, глибокі речі – життя і смерть, тонка межа між правдою і брехнею, маски, які ми одягаємо і з якими іноді занадто зростаємося… «Іноді задумуюсь, що про такі речі, можливо, краще говорити прозою. Вирішила спробувати – почала писати філософський роман. В ньому йдеться про те, як ангел допомагає дівчинці по життю, у різних ситуаціях», – розповідає Таня.

На закінчення запитую у Тані про плани та мрії. Плани у неї творчі: хоче видати збірку віршів. Уже й спонсори знайшлися – не бізнесмени, а зацікавлені читачі, які відгукнулися на її повідомлення у Twitter і зголосилися фінансово підтримати видання книжки. Серед них – добродій із Харкова, який погодився взяти на себе левову частку витрат, а також чимало людей, які готові наперед оплатити свій примірник майбутньої збірки. Проілюструвати книжку Таня планує сама.

А от мрію дівчини ви б, можливо, назвали приземленою. Адже мріє вона про нормальне житло для родини. Всі ці роки, що минули після злощасної пожежі, сім’я Ткачуків, попри обіцянки допомогти-посприяти у  розв’язанні житлової проблеми, мусить тулитися в невеличкій квартирі у бабусі…




Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *