Віктор Сапожніков: «Я патріот Нововолинська: працював, працюю і буду працювати на громаду»
Міський голова Нововолинська Віктор Сапожніков дав чергове інтерв’ю “Волинській правді”, в якому розповів про святкування Дня міста, шахтарські проблеми, дороги та співпрацю з народним депутатом України Ігорем Гузем.
– Вікторе Борисовичу, нещодавно наша держава відсвяткувала День Незалежності, Нововолинськ декілька днів опісля святкував День міста та День шахтаря. З яким настроєм у Вас як в багаторічного очільника Нововолинська минули ці святкування?
– Сказати, що це святковий настрій, мабуть, було б неправильно, тому що для мене це робота. Підготовка свят – це ряд заходів, пошуки коштів, організація дійств, запрошення делегацій. Свята пройшли напружено. Певною мірою я задоволений, можливо, щось і не вдалося. От не зміг замовити погоду на День Шахтаря та День міста. (Усміхається) На вечір ми підготували насичену концертну програму, виступали 5 музичних гуртів. У кінці було фаєр-шоу. Злива трішки завадила, але віддаю належне нововолинцям, незважаючи на те, що декілька разів йшов дощ, все одно майже половина стадіону була заповнена. Після опівночі святкова програма завершилася. Загалом, у нас так цього року співпало, що всі іноземні делегації приїжджали 22-го серпня, 23-го разом з ними ми піднімали прапор, відзначали державне свято, а на День Незалежності також була святкова програма. Було організовано велопробіг, легкоатлетичні змагання, з’їзд байкерів зі всієї Західної України. Згодом на площі міста ми підвели підсумки виставки-конкурсу «Я по світу іду в вишиванці». Визначали кращі вишиванки. Одна жінка отримала нагороду за національний костюм в номінації «Вишиванка з бабусиної скрині», цьому одягу понад сто років, а їхня родина його зберігає як сімейну реліквію. Володарів гран-прі цього року визначали люди, які були на площі. Нагороду отримала сім’я, що мала одного стилю одяг, вишитий бісером. Навіть жіноча сумочка і та була вишита бісером. Вони отримали туристичну поїздку в Париж. На День шахтаря у парку було декілька тисяч людей, роздавали морозиво, смажили шашлики, були атракціони для діток та безліч різноманітних розваг. Єдине, як я вже й говорив, не зміг домовитися за погоду, але ніхто від цього не застрахований. (Усміхається)
В цілому, я задоволений тим, як пройшли свята. Людям хочеться свята, не тільки проблем, які нас оточують зі всіх боків. Вони хочуть жити нормальним життям, бачити перспективу, розвиток і йти вперед. Щодо цього, то я в черговий раз констатую той факт, що Нововолинськ кращий в області в плані іноземних інвестицій, заробітної плати, виготовлення промислової продукції у розрахунку на одного мешканця. Ми в рази перевищуємо середньообласні показники. Нововолинськ має близько 2100 доларів інвестицій на одного мешканця, що у 8 разів перевищує середній показник по області, і майже 50 % від іноземних інвестицій Волині. Навіть сьогодні, перед тим як їхати до Луцька, я заїжджав в новий сервісний центр Міністерства внутрішніх справ, що відкрився у нашому місті. Ви знаєте, приємно, що там сучасне обладнання і обслуговування. Є все: від куточка для дітей до банківського обслуговування, дуже швидкий сервіс. Уже наступного місяця у Нововолинську заплановано відкриття оновленого відділу державної реєстрації актів цивільного стану, який працюватиме за принципом «Open Space». У Львівській області такий відкривали у Львові, в Рівненській – у Рівному, а у Волинській області – в Нововолинську.
– Чи не зіпсували святкового настрою проблеми на шахтах та страйкування шахтарів? Яка ситуація стосовно цього питання на сьогодні?
– Навіть під час святкувань я не забував про шахтарські проблеми. Перед Днем шахтаря гірникам було виплачено двадцять п’ять відсотків липневої зарплати. По виплаті заробітної плати ми одні з кращих в Україні у вугільній галузі. Навіть у львів’ян, які краще виконують план видобутку вугілля, дещо гірше було з виплатою. На жаль, факт є такий, що шахтарі на половину виконують поставлені завдання. Враховуючи це, важко вимагати зарплатню. Хоча є на це й об’єктивні обставини. Голими руками вугілля не візьмеш: шахти треба оснащувати, а коштів на це немає. Та ситуація, яка склалася по оснащенню лав, накопичувалася роками. Мені не подобається фінансування десятої шахти. Там іде виплата заробітної плати, але роботи ведуться так, аби тільки не зупинили їх. Це не будівництво. Будівництво повинне іти інтенсивними темпами. Тому я в присутності всіх сформулював звернення до народного депутата, бо всі ми за те, щоб вугільна галузь розвивалася, всі щось робимо для того, щоб кошти надходили. Бюджет на наступний рік буде формуватися цього року. Тому в присутності всіх я звернувся до нардепа.
– До Ігоря Гузя?
– Так, звернувся, щоб він через свою фракцію ініціював, аби в держбюджеті були передбачені гроші на шахту №10, але не 5 мільйонів, а мінімум 500 мільйонів гривень. Якщо цього не буде, то я думаю, що за такий бюджет, де не видно розвитку вугільної галузі в цілій Україні, не потрібно голосувати. Десята шахта – єдина в Україні, яка будується – це перспектива.
– Чи можливе збереження шахти № 9 та чи доцільне воно?
– Можна по-різному ставитися до цих питань. Враховуючи долю людей шахту треба зберегти. Минулого року три мера з України були в Німеччині. Це Павлоград, Червоноград і Нововолинськ. Там закриті всі підземні шахти. Залишилися тільки з бурим вугіллям і відкриті кар’єри. Якби запустили десяту шахту, тоді люди з дев’ятої могли б перейти туди і закриття пройшло б безболісно. За нинішніх реалій, як на мене, економічно правильно було б зробити наступне: от є колектив, то хай він бере в оренду цю шахту. Нехай бере відповідальність на себе і каже: ми беремо цю шахту в оренду, ми працюємо, ви нам тільки забезпечте збут. Я б рекомендував тим, хто б’є себе в груди такий варіант. І тоді ставити того директора, якого вони хочуть, а не того, якого хоче міністерство. Тоді одразу стане все на свої місця. А то ми керуємо, вимагаємо, а ви нам дайте. Мабуть, це неправильна постановка питання. Рішення приймають нардепи, які проголосували за енергетичну незалежність України, де передбачається закриття шахт, їх приватизація і так звана реструктуризація, а також – купівля закордонного вугілля. Це придумано не мною. Є приклад Соснівки неподалік Червонограда. Там є шахта «Надія», яка вже, мабуть, років п’ятнадцять працює, будучи в третій групі. Тобто вони могли піти на закриття, їх перевели в третю групу, частину витрат на себе взяла держава, але вони все одно добувають вугілля. То можливо це ще один вихід. Тобто, як «Надія», перейти в третю групу і добувати вугілля. Якщо цих два шляхи не підходять,то політика, прийнята депутатами Верховної ради України, приведе до третього варіанту – закриття. Тут потрібно вибирати колективу, а не мені. Там працює більше шістдесяти відсотків сільського населення і всі податки ідуть в бюджет ОТГ.
– Але з проблемами ідуть не до голів ОТГ, а до Вас…
– Так, тому я відверто Вам про це кажу. Я обираюся людьми і люди для мене на першому місці. Поряд з економічним фактором, я завжди враховую соціальний, але коли бачу, що не від мене залежить ситуація, то я можу просто порадити. Тому або шахта буде в оренді колективом, або перейде в третю групу як шахта «Надія». В іншому випадку буде просто закриття, так як це вже відбулося на багатьох шахтах.
– Вічна проблема України – дороги. Ремонтували дорогу Нововолинськ-Володимир, планується ремонт дороги Нововолинськ-Горохів. Як щодо доріг у Нововолинську? Чи задоволені Ви станом доріг у місті шахтарів?
– Я з гордістю за країну хочу відзначити, що на Західній Україні я бачу позитивні зрушення в цьому напрямку. Це однозначно. Хто б що не говорив, але останнім часом у нас дороги робляться. Сьогодні йдуть роботи на трасі Р-15 Ковель-Жовква. Ця дорога власне проходить через Нововолинськ. Я просив і мені пішли на зустріч. Робота робиться і я задоволений. Залишилося довести її до логічного завершення. От район Суходіл, якщо зробити, то дорога буде зроблена повністю. Безперечно, треба рухатися і в сторону Червонограда. Ще хочу сказати, що ми у місті активізували з участю держави ряд доріг для ремонту. Фінансуємо їх таким чином – 50 % з міського бюджету, а ще 50% з інших джерел фінансування. Цього року працюємо на 18 дорогах або вулицях Нововолинська. До речі, ми застосовуємо сучасні технології. Робимо нове асфальтування там, де його ніколи не було, ямковий ремонт, розмітку, заміну світлофорів, тобто можливість місцевих бюджетів дещо стала кращою. В цьому, можливо, допомогла і децентралізація. Але коли в той же час нав’язується підняття зарплати, соціальних виплат, то я б це децентралізацією не назвав. Тому є позитиви, а є й речі, які треба удосконалювати. Але ще раз кажу, що на 18-ти вулицях цього року працюємо. Є перспектива хороша і на наступний рік, якщо на місцеві бюджети не перекинуть соціальні виплати.
– Такого не повинно бути…
– Так отож! Виходить, що один громадянин в селі гірший, в районному центрі трошки кращий, в обласному центрі взагалі непоганий, а в столиці – супергромадянин із супервиплатами. Так не повинно бути. Всі повинні мати мінімальний захист гарантований державою і Конституцією, незалежно від того, чи є в міському бюджеті гроші, чи немає. Тому по дорогах, без сумніву, є прогрес. До нас приїжджали іноземні делегації, і вони всі відзначають це. Курс взятий державою – правильний.
– У країні активно продовжуються реформи. А як щодо реформи медичної. Жителі Вашого міста активні в підписанні угод з сімейними лікарями?
– Декларації підписуються. Я особисто теж підписав угоду із сімейним лікарем, але зрозумів дещо і зараз не наполягаю на цьому, не форсую цю роботу. Я зрозумів, що в цілому в державі така ситуація. Знаєте, як кажуть: від сесії до сесії живуть студенти весело. Так само і від виборів до виборів. Мабуть, така ситуації з деклараціями через те, що це не зовсім популярно, в якійсь мірі ламання стереотипів. Я внутрішньо відчуваю, що до виборів ця реформа буде жевріти, а не розвиватися інтенсивно. Я завжди казав, що краще вчитись на досвіді інших. Хоча набивши свої гулі на лобі – швидше доходить, але я не хотів би попереду всіх ініціювати цю реформу в Нововолинську. Я вивчаю досвід інших міст Волині. Наголошую на тому, що ставлюся до всіх новацій позитивно, але я не фахівець, не можу судити як правильно. Я за реформи, але не за сам процес, а за результат. Я їх підтримував і буду підтримувати, єдине, є певні можливості і все в кінцевому результаті впирається в кошти.
– 21 серпня міськрада Нововолинська прийняла рішення про присвоєння звання почесних громадян міста тринадцятьом загиблим воїнам. Що, окрім нагород та звань, робиться міською радою для захисників України?
– На це питання відповідь можна давати довго. Починаючи з 2014-го року, коли почалися військові дії і треба було підіймати і мобілізовувати 51-шу бригаду, я з ініціативною групою поїхали в місце дислокації військових. Ми подивилися на ту техніку, яка не могла доїхати з Володимира до Луцька, зібрали підприємців і почали працювати над цим питанням. Для прикладу, купували навіть акумулятори, резину. Була сформована невеличка бригада людей, які розбиралися в техніці і робили ремонтні роботи. Потім, коли все ж війна перейшла в активну фазу і загинув перший мешканець Нововолинська, ми зрозуміли, що цих заходів мало. Тому однозначно допомагаємо сім’ям загиблих і не тільки виділенням коштів. У нас близько 20 загиблих з міста. Потрібно було багато чого, починаючи від труни і хреста й до організації похорону. Одна мама на похороні падала переді мною на коліна, я падав перед нею… Вона сказала дуже зворушливі слова: «Моєму вже не поможеш, зробіть так, щоб не гинули інші». В такі моменти відчуваєш себе не те що некомфортно, а винним у всьому. Тому ми займаємось, виділяємо гроші на ремонт осель сім’ям загиблих. Ми одні з перших на Волині це зробили. Врешті-решт, остання акція в нас була, коли ставили забетоновані високі флагштоки із прапорами біля могил Героїв. Приходиш на цвинтар і бачиш, де поховані Герої.
– За які кошти це все робиться?
– Свого часу, коли не можна було це робити через бюджет, ми організували фонд «Рідний Нововолинськ». Я ініціатор цього рішення, але я сказав, що не буду ділити гроші. Моє завдання – щоб ці кошти не закінчувалися. Коли були оті важкі часи, коли люди не хотіли іти воювати, нам ставили завдання організувати призов. Інколи треба було просто купити білизну і відправити воїнам.
– Допомога була дистанційною чи Ви теж їздили в зону бойових дій?
– Так, я вперше поїхав туди в 2014-му році. Ми тоді привезли комплекти одягу, воду, їжу, але навіть везли білизну і шкарпетки. Коли ми приїхали на передову біля Донецька, до нас вийшли хлопці не з Нововолинська і запитали: «А нам?». Я кажу: «Хлопці, он лежать мішки і розбирайте, на кого що підходить». Уже коли вночі поверталися і забрали поранених з госпіталю, то ще нашим нововолинцям в Дачному залишили речі і харчі. Окрім цього, возили і буржуйки. Словом, зараз всього і не згадаєш. Без сумніву, на сьогоднішній день, коли армія стала іншою, укомплектованішою і не виникає питання з харчуванням, таких проблем стало менше, але їх вистачає.
– Як щодо земельних ділянок для воїнів?
– Нововолинськ – невелике місто. Якщо взяти по населенню, то різниця між Ковелем і Нововолинськом в десять тисяч чоловік, хоча Ковель в чотири рази більший по території. Але хтось сказав, що кожному учаснику АТО треба дати не менше 2 гектарів під сільське господарство, дачну ділянку, яка сьогодні може бути прирівняна до житлової. Я скажу чесно, враховуючи те, що генеральним планом обмежена кількість площі під індивідуальну забудову, то ми зараз як тільки з’являються земельні ділянки – виділяємо їх учасникам АТО і більше нікому. Хоча в законі написано, що першочергово треба виділяти, а ми робимо це позачергово. Далі – ми за близько 350 ділянок домовилися з навколишніми селами і на межі міста й села по десять соток теж отримали учасники АТО. Це вважається земля садово-огородна, але там можна будувати хати. Ми їм за кошти з бюджету робили на це документацію. Тому повірте, були б можливості, то виділялася б земля, але, на жаль, від бажання міського голови територія міста не збільшується, бо згідно із законом учасник АТО має право звернутися, де завгодно для виділення землі. І якщо там є земельна ділянка – її повинні виділити. Хоча ми розуміємо , що ті, які взяли земельну ділянку біля Шацька – можуть її перепродати. Всі все розуміють, але от такі справи трапляються. Приймають рішення, які ніхто достатньо не проаналізував. От головний аргумент був: невже в Україні не вистачить землі, щоб роздати всім воїнам. А скажіть мені, будь ласка, скільки ще війна триватиме і скільки ще буде учасників бойових дій?
– Отож! Ніхто цього не знає.
– Було прийнято таке рішення, бо напевно думали, що це буде на декілька місяців – півроку, а війна вже п’ятий рік триває. Загалом, все що можемо – робимо.
–Минуло понад сто днів з моменту як область очолив Олександр Савченко. Чи задоволені Ви співпрацею з новим головою ОДА?
– Ми вже декілька разів зустрічалися. Двічі він приїжджав в місто Нововолинськ. Перший раз – коли зустрічався з шахтарями на дев’ятій шахті. Потім я йому запропонував познайомитися з містом, подивитися як працюють підприємства, де є інновації та іноземний капітал. Він сказав, що здивований. Ніби всі кажуть, що нічого в Україні не робиться, а на прикладі Нововолинська можна сказати, що є значний поступ вперед. Потім ми показали йому лікарню, бо навколо нашого госпітального округу точилося чимало дебатів. Коли він заходив – питав про пацієнтів, а там були люди з Сокаля, які приїхали на пологи. Це був для нього показник: якщо люди їдуть – лікарня потрібна. Я давно говорив, що перед тим як щось доводити потрібно увечері підійти під лікарню і заглянути скільки там вікон світиться. Якщо у вікнах не горить світло, значить там немає хворих. Тоді в мене питання: для кого лікарня, для лікаря чи для пацієнтів? Враховуючи те, що багато лікарів поїхали за межі України, в нас є значний дефіцит спеціалістів. Я голові ОДА показав господарство, ми поспілкувалися, обмінялися думками. Другий раз він приїздив, коли ми відкривали амбулаторію сімейної медицини. Він побачив, що за такі невеликі гроші купили меблі, обладнання і зробили ремонт. Йому задали питання, чи буде зроблений інклюзивно-ресурсний центр для дітей, які мають вади. Він відповів, що більш, ніж впевнений, що буде. Раз голова сказав – я мусив робити(посміхається). Хоча спочатку це давалося непросто, адже грошей бракувало. Ну на день міста його не було, був заступник – Кошарук.
– Чи пояснював голова чому не був на святкуваннях? Чи пов’язуєте Ви неприїзд голови ОДА на урочистості в Нововолинськ з тим, що фігурує інформація про закриття шахт та існують проблеми із зарплатами?
– Ні, він же мені не підзвітний. У будь-якому разі, голова був у нашому місті, ми зустрічалися декілька разів. Я, до речі, просив його прийняти ветеранів шахтарської праці і вони їздили до нього. Приїхали – задоволені. Тобто у нас нормальні робочі відносини. Сподіваюся, що вони будуть результативними. Я ніколи не загравав з жодним губернатором і завжди відстоював позицію міста, а не власні амбіції. Сподіваюся, що такі робочі відносини у нас будуть і надалі.
– Як щодо нардепа-мажоритарника Ігоря Гузя? В інтерв’ю нашому виданню він заявляв про те, що наразі задоволений співпрацею з Вами, хоча так було не завжди?
– Свого часу для співпраці я зробив перший крок через його помічника. Не буду вдаватися в подробиці, чому в нас не було раніше хорошого контакту. Ігор Володимирович бачить співпрацю в тому, щоб себе десь популяризувати, а міська влада має за це агітувати і сприяти йому. Я бачу співпрацю взаємовигідною, коли місту допомагають у вирішенні тих чи інших питань, тоді жителі міста, виборці роблять відповідні висновки. Коли я подивився, що в тому ж плані соціально-економічного розвитку Нововолинську в порівнянні до Іванич, до Володимира та інших міст округу виділяється менше, то як я можу до цього ставитися? Тут ніби давай співпрацювати, а потім така ситуація. Тому я зробив перший крок через Андрія Бокоча. Я сказав Ігорю Володимировичу, що не треба шукати ворогів там, де їх немає. Я ж не ворог. Тоді він приїхав до мене, ми поспілкувалися і пообіцяли, що будемо один одного розуміти.
– З того часу все змінилося?
– Я не до кінця задоволений цим розумінням. Від нас вимагається, а в той же час є сайт, підконтрольний нардепу Гузю, де,фактично, немає жодного доброго слова на адресу міськради Нововолинська і мене особисто. Для прикладу, йдеться про тарифи у Володимирі, а потім тими ж фразами говориться за тарифи у Нововолинську. У Володимирі тарифи на тепло на декілька копійок вищі, але про них пишуть, що там все добре. В Нововолинську це пішло під гаслом «Космічні тарифи на тепло». Як це зрозуміти? Або перед Днем міста ми поставили новий світлофор з таймером. Подумаєш, велика подія. І навіть там треба вкусити. Написали «Ну нарешті у Нововолинську» з’явився світлофор з таймером. Я налаштований зі всіма співпрацювати, бо я завжди працюю на громаду. Тому я думаю, що тут непочатий край для налагодження співпраці, але позитивні зрушення є.
– В інтерв’ю нашому виданню Ви розповідали, що розмірковуєте над тим, аби взяти участь в парламентських виборах. Чи прийняли остаточне рішення в цьому питанні?
– Я Віктору Вербичу остаточної відповіді не давав, як не дам і Вам. (Усміхається) Хоча от тут напевно і зарита собака і пов’язано це з відповіддю на питання про співпрацю з Ігорем Гузем. Тому, мабуть, в нього таке недружнє відношення було до Нововолинська.
– Тобто, він бачить у Вас конкурента?
– Не знаю, можливо. Треба бути вище цього всього. Він має хороші рейтинги, треба віддати йому належне, адже він дуже активний депутат. Гузь їздить, зустрічається з людьми. Навіть якщо не вирішує питання, все одно їздить до виборців. Але, на жаль, сьогодні вибори у Верховну Раду нагадують чимось бізнес. Знаю я і знають всі волиняни, що на вибори підуть величезні суми. Особливо, на мажоритарні округи. Ви ж знаєте як купуються виборці, як ведеться пропаганда. Тому, на жаль, в тих іграх без певної фінансової підтримки приймати участь недоречно і недоцільно. Тому я знаю одне: я обраний жителями Нововолинська і я у будь-якій ситуації буду працювати на громаду міста. Я співпрацюю зі всіма партіями, що налаштовані розбудовувати державу. Міняються президенти, прем’єри, губернатори, а для мене найважливіше – Нововолинськ. Я в ньому виріс, закінчив, школу і стільки років працюю. Мої батьки поховані в Нововолинську і я свій вік буду доживати тут. Я не поїду вже ні на Київ, ні за кордон. Я патріот Нововолинська: працював, працюю і буду працювати на громаду.
– Ви родом із шахтарського Донбасу, однак на високому рівні даєте раду західному Нововолинську. Чи задумувалися Ви про те, хто буде вашим наступником, може готуєте когось конкретного?
– Це ж не царська корона, яку передав і все. Треба запитати у людей кого вони бачать. Якщо ти маєш приватний бізнес – можна готувати сина з часом стати керівником. Тому я не можу вам дати однозначну відповідь. Якщо я відчую, що пора йти, то я буду дивитися по ситуації. Звісно, що ми всі ходимо під Богом і все може бути, а зараз треба просто працювати, робити свою справу, виконувати обіцянки, які давав людям.
– Ви багаторічний успішний очільник міста, один з кращих не лише в області, а й в Україні. За цей час, без сумніву, багато вдалося зробити. Якщо все ж вирішите піти в парламент, або ж зайнятися іншою роботою, що буде вашим дембельським акордом на посаді мера Нововолинська?
– (Усміхається) Не може бути просто акорд. Типу зробити якусь подію і на ній акцентувати увагу. Люди повинні відчути за ці роки якийсь прогрес, рух вперед. Інколи, щоб ти не робив, але якщо людина сідає до столу,а в неї немає куска хліба, то вона не буде щасливою і задоволеною. Хоча я пенсію не встановлюю. Або коли не вистачає на комунальні платежі, то громадянин все одно буде десь і у мій бік дивитися косо. Тому я б не вживав терміну дембельський акорд. Я повинен працювати так, щоб люди розуміли, що міський голова на своєму місці.
Автор Андрій Мошкун
Фото Злата Максимук
Волинська Правда
