ІНФОРМАЦІЙНИЙ САЙТ ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ!
Четвер, 19 жовтня 2017, 11:51

Роман Багаєв: “Їхав на Волинь з таким відчуттям, що тут на кожному дереві бачитиму скелети із надписом «Він був москаль»”

1+


Йому лише 26, та попри свою ще зовсім юнацьку зовнішність та скромність, капітан Роман Багаєв із позивним «Тюльпан»  – справжня легенда та гордість Збройних сил України: саме під його командуванням танковий взвод 14-ї окремої механізованої бригади торік виборов звання найкращого на всеукраїнських змаганнях, а цього року у травні вперше представляв Україну на міжнародному танковому біатлоні у Німеччині. З шести країн-учасників НАТО наша команда була єдиною, котра пройшла гарт у справжньому, а не навчальному бою.

Про 2014-й – найважчий рік проведення так званої антитерористичної операції капітан Роман Багаєв згадує неохоче, адже пройшовши крізь найгарячіші точки у жорстких боях під Савур-Могилою, Дебальцевим та Мар’їнкою, йому довелось побачити чимало жахіть. Найважчим було те, що на початках не було лінії фронту і через це часто доводилось пересуватись навмання, не знаючи, що тебе чекає попереду, розповідає військовослужбовець, – пише Слово правди.

Коли за рік до початку війни на Сході майбутній командир потрапив на службу до колишньої 51-й бригади зампотехом танкової роти, то і гадки не мав, що колись доведеться по-справжньому стріляти із танка, адже, навчаючись у Харківському інституті танкових військ, Роман жодного разу цього не робив. Зізнається, що попри те, що з 14 років носить військову форму, адже після закінчення 9-го класу навчався у Кременчуцькому військовому ліцеї, ніколи не мріяв про фах військовослужбовця. Втім, спробувавши навчатись на цивільній спеціальності у Харківському політесі, зрозумів, що це не його, а відтак забрав документи і пішов навчатись на танкіста.


У зоні проведення АТО капітан Роман Багаєв разом із своїми бійцями відвоював майже два роки. Каже, що спершу хвилювався перед кожним боєм, але згодом обстріли стали чимось буденним та звичним. Після виведення 14-ї бригади із зони АТО у червні минулого року, часу для відпочинку було небагато, адже вже у липні розпочалась підготовка до всеукраїнських армійських змагань. А передували цьому відбіркові тури в ОК «Захід» та у Сухопутних військах України, де танкісти з Волинського з’єднання отримали беззаперечне лідерство. Високий рівень танкового взводу підтвердився і на всеармійських змаганнях, котрі проводились на одному із полігонів Чернігівщини. У місце дислокації бійці повернулись із трофеєм – символічним золотим танком, котрий зайняв почесне місце у музеї бригади. Незадовго після тріумфальної перемоги, волинські танкісти почали готуватись до міжнародних змагань Strong Europe Tank Challenge 2017, котрі відбувались у Німеччині з 7 по 12 травня за участі військових команд зі США, Німеччини, Австрії, Франції та Польщі.

На танковому біатлоні Україну вперше представляли не лише танкісти взводу капітана Романа Багаєва, а й представники Харківського бронетанкового заводу, медики, екіпаж ремонтно-евакуаційної машини та інші фахівці, котрі забезпечували участь українського підрозділу у змаганнях, – загалом 32 особи. У підсумку кількаденних змагань українцям вдалось посісти п’яте місце із шести можливих. Утім, зважаючи на ряд об’єктивних причин, п’яте місце для українців можна вважати насправді переможним.

– Чи не найбільший наш мінус – це незнання англійської, – розповідає командир першої танкової роти капітан Багаєв. – Адже усі доповіді на змаганнях повинні подаватись саме цією мовою, тож на переклад ми втрачали надто багато часу і, як результат, балів. Від самого початку знали, що програємо у двох вправах – водінні заднім ходом та визначенні дальності. Причина цьому – застаріла техніка, адже танки типу Т-64БВ, найновішому з котрих 20 років, хоч і були модернізовані та «нафаршировані» різними сучасними приладами, все одно поступались іноземним 2016 року випуску. В сучасних танках сидиш, неначе в якомусь кабінеті – усе комп’ютеризовано і дуже зручно. Крім цього, згідно зі стандартами НАТО, екіпаж постійно веде переговори та робить доповіді, а такого поняття як «радіотиша» у них взагалі нема. Тож через те, що ми розмовляли лишень по суті, також у підсумку були позбавлені певної кількості балів. Не пощастило нам і у вправах з оборони, адже під час вистрілів, загорілись чотири мішені. У стрільбах, натомість, уразили майже 90 відсотків мішеней. Утім, якщо тепер довелось би знову поїхати на танковий біатлон, то, думаю, що у трійку змогли б легко увійти, адже ми врахуємо усі попередні помилки.

Після виснажливих змагань в учасників біатлону був вільний час на перегляд фільмів, читання та спорт. Щодня о 18.00 танкісти збирались на наради у неформальній обстановці за келихом німецького пива, які проводилась у так званому «Танкер барі». Найбільше українці потоваришували з австрійцями, котрі завжди охоче допомагали колегам та підвозили їх до їдальні, яка знаходилась аж за два2 кілометри від бази. На знак подяки волинські танкісти подарували австрійцям вишиті українські сувеніри.

Минуло трохи більше двох місяців з часу проведення міжнародного біатлону, а капітан Роман Багаєв вже починає підготовку до нових всеармійських змагань, котрі відбудуться у вересні. Хоча, зізнається, що волів би краще поїхати в АТО, де хлопці зможуть бути дійсно корисними та виконувати конкретні завдання. Втім, показавши високі результати минулого року, волинські танкісти відчувають певну відповідальність, тому готуються наполегливо, аби не впасти обличчям у бруд.

Запитую, чи відрізняються чимось танкісти від решти структурних підрозділів Збройних Сил. Роман каже, що головна відмінність у тому, що штат танкової роти зазвичай складає не більше 34 військовослужбовців, на відміну від піхоти, де в роті аж 120 чоловік. Завдяки такому не чисельному колективу, всі танкісти дуже дружні та згуртовані. Крім цього, товаришам по службі часто довіряють хрещення власних дітей. Капітан Багаєв каже, що зі своїм екіпажем, із котрим відвоював на Сході два роки, зараз неначе одна сім’я – розуміються із півслова та повністю довіряють один одному . Допомагає також те, що всі танкісти взаємозамінні – приміром, механік може легко виконувати функцію навідника і навпаки. А ще усі безвідмовно дотримуються головного правила – не підставляти один одного.

За своє ще таке молоде життя командир танкової роти Роман Багаєв встигнув змінити декілька місць проживання – народився у Криму, далі мешкав на Полтавщині, потім у Харкові, а останні чотири роки вважає себе стовідсотковим «волинякою». Хоч спершу і не надто радів,коли під час розподілу його жереб випав на Волинь, адже вірив у міфи про «бандерівців» та злих «западенців», які завжди панували на сході України.

– Їхав на Волинь з таким відчуттям, що тут на кожному дереві бачитиму скелети із надписом «Він був москаль», – з усмішкою пригадує молодий чоловік. – Коли ж почав мешкати у Володимирі-Волинському, то спершу бували і різні мовні казуси – заходжу, приміром, якось у магазин, вітаюсь «Доброго дня!», а у відповідь від продавчині чую «Славімо його!» Щиро дивуюсь – кого ж потрібно зловити? Втім швидко освоївся і зараз моя українська мова значно поліпшилась.

У вільний час, якого в останні кілька років у нього зовсім не багато, Роман любить грати у футбол, подорожувати та читати гарні книги. Останнє, що прочитав, – це «Тріумфальна арка» та «Ніч у Лісабоні» Ремарка.

– У житті кожної людини є три найголовніші речі – сім’я, улюблена робота та можливість подорожувати. Наразі у мене є лише два пункти, а з першим поки не поспішаю, – каже молодий чоловік , котрий поки залишається завидним холостяком. – Адже знаю багатьох товаришів по службі, які мають сім’ю та дітей і на котрих мені просто шкода дивитись, адже вони постійно сумують за родинами, яким через постійну зайнятість не можуть поки що приділити належної уваги.

Додати коментар


*

© 2017 Інтернет-видання "БУГ"