ІНФОРМАЦІЙНИЙ САЙТ ЗАХІДНОЇ ВОЛИНІ!
Четвер, 19 жовтня 2017, 11:54

Олена Грозовська: «Гляньте на нашу компанію: свою музику ми робимо насамперед для себе»

0


Мистецтвознавиця і галеристка Олена Грозовська відома також як співзасновниця гурту «Сонцекльош», який виконував пісні у стилі ретро, а також авторка сольного проекту «GrozovSkaBand».

Нараз цей гурт є її єдиним музичним проектом, і саме з ним Олена виступила на сцені «Володимирського Узвозу». Ми поговорили з нею про вишуканий стиль їхньої музики, про корені їхнього «ретро» і про те, чи повинно мистецтво гнатися за модою – чи створювати її, – пише Слово Правди.

   – Олено, музикознавці визначають вашу музику як суміш українських, балканських, ромських мотивів. Чого все-таки у ній більше?

– Здебільшого це український фольклор.  Але серед новіших є, наприклад, пісня «Житомир», яку ми написали з Анатолієм Весклярським. Тож авторські композиції ми теж виконуємо, хоча їх не так багато. Є кавери на пісні, які уже стали практично народними – скажімо, на «Одну калину» Софії Ротару, яка у нашій версії називається «Сумно».Якщо говорити про стилістику, то у ній дійсно поєднання усього, але переважає таки український фольклор. І ромський мелос теж помітно присутній.

   – Ваша музика має ретро-відтінок. А до якого культурного бекґраунду, до якого періоду вона більше тяжіє?

– Важко сказати, тому що це таке досить умовне ретро. Це не відтворення того, що було. Скоріше, це спроба реконструкції того, що «мало би бути», певних умовних речей, які в українській культурі, на жаль, не відбулися, – те ж таки українське кабаре. Воно було б в Україні, якби вона не була в полоні «совєтщини». Тому наша спроба відтворити його стилістику – це щось на кшталт жанру «альтернативної історії», тільки в музиці.

   – Оскільки ви – мистецтвознавець і художниця, то запитаю: якби ви візуалізували свого «ідеального» чи «типового» слухача, яким би він був?

– Це вже починається маркетинговий підхід, коли думаєш про свою «цільову аудиторію» і вимальовуєш для себе оцього слухача.  Тому ліпше гляньте на нашу компанію: свою музику ми робимо насамперед для себе. А що вона ще комусь цікава – це супер. Коли я малюю,  теж не задаю собі програму, як і що повинно бути виконано, а творю для душі. Так і з музикою. Я розумію, як це працює в інших сферах і як правильно ці маркетингові інструменти використовувати. Але коли ти робиш з друзями щось таке справжнє і живе, їх ліпше уникати. Інакше ти завжди будеш трішки позаду потягу.

   – В одному зі своїх інтерв’ю ви припустили, що тяжіння до ретро у вашій творчості – це підсвідоме бажання не гнатися за модою і не бути модними. А якщо говорити про мистецтво загалом, то, на вашу думку, яким є його завдання – слідувати трендам, започатковувати їх чи на них не зважати?

– Усі найбільші злети у мистецтві здійснені не завдяки, а всупереч моді. Мені важче прослідкувати це у музиці, тим паче, у популярній – там є свої «закони».  Але якщо кажемо про живопис, то я останнім часом багато про це думаю. От недавно у нас була виставка Фріпульї – це псевдонім київського художника ФедораТетянича. У 70-ті – 80-ті роки він робив перші перформенси. Пам’ятаю, як він на Андріївському Узвозі бігав у дивному одязі з прив’язаними до ніг пляшками і виглядав як міський божевільний, типовий фрік, і поважними художниками саме так і сприймався. Зараз найавторитетніша інституція у сфері сучасного мистецтва PinchukArtCentre  робить велику ретроспективу його творчості, і найсолідніші мистецтвознавці сходяться у тому, що Фріпулья – чи не найважливіша постать в українському мистецтві другої половини ХХ століття. А він не зважав на жодні тогочасні канони і робив те, що відчував за потрібне.

Мені здається, що у музиці приблизно те саме. Звісно, є речі кон’юктурні і ринкові, але це частина індустрії. Але спрацьовує те, що з’являється всупереч вподобанням ринку, і саме тому воно зрештою стає трендовим.

   – Тож GrozovSkaBand  за ринком не женеться?

– Абсолютно. Так, нам дуже приємно, коли нас запрошують, слухають, коли наша музика подобається людям і ми можемо із цього жити, подорожувати і заробляти. Але це не є головною метою.

   – Розкажіть про свою команду. Хто з вами творить музику?

– Наша зіркова команда сьогодні не в повному складі – взагалі з нами щеграє труба, інколи кларнет. А у Володимирі на сцені барабанщик Віталій Бажура, легенда української музики Анатолій Вексклярський, талановитий ромськиймузикант-мультиінструменталіст Сергій Бабуччі, молодий, але перспективний музикант-тубіст Сергій Мінько і флейтист Олег Комлач.

   – У Володимирі ви вперше. Які враження від міста?

– Дуже важко до вас дістатися. Взагалі велика проблема України в цьому інфраструктурному роз’єднанні. У вас дуже класно, є на що подивитися – цікаві церкви, приємне місто. Набагато більше було б туристів, якби сюди легше було потрапити.

Додати коментар


*

© 2017 Інтернет-видання "БУГ"