Олександр Куцик: “Під час війни в Афганістані з’явилися так звані афганські пісні, які виконувалися під гітару”

Цей чоловік – активіст із патріотичною життєвою позицією, пройшов війну в Афганістані, був начальником зміни радіооператорів вузла зв’язку авіації Чорноморського флоту, служив на далекій Новій Землі, організував музичний гурт, блокував Верховну Раду.

Днями відзначив свій 65-річний ювілей Олександр Куцик. Олександр Семенович – людина широкої душі, багата добрими вчинками. «Хто, якщо не ми», – ці слова сміливо можна назвати девізом його життя. Є такі люди, які, чуючи заклик про допомогу, не охкають, не скиглять, не роздумують, навіщо їм це, не займаються демагогією. Вони просто ідуть і роблять усе, що в їхніх силах, а подекуди – навіть більше. Ось такий і він, герой нашої публікації.

Мріяв стати шахтарем, а став військовим

Народився Олександр Куцик у Нововолинську. Тоді ще зовсім нове місто тільки-но розбудовувалося: «Ріс разом із містом», – згадує чоловік. Не дивно, що він, житель Нововолинська, який і досі знають як шахтарське місто, думав про те, що працюватиме на копальні. Після школи і освіту відповідну вирішив здобути. Але доля розпорядилася інакше…

Служити строкову службу випало у морській авіації радистом Чорноморського флоту. Саме тут відчув себе людиною, яка вміло виконує потрібну роботу. Юнак пішов на понадстрокову службу на флот. Хоча й не мав офіцерського звання, але завдяки кмітливості та розуму працював начальником зміни прийомного радіоцентру вузла зв’язку Чорноморського флоту. У 1979 році служба закинула його за тисячі кілометрів від рідного дому, аж на далеку Північ на острів Нова Земля. Тут минуло три роки служби. Після цього особливо зігрівала серце можливість перевестися для проходження подальшої служби у Володимир-Волинський. Та щастя було недовгим.

Не минуло і року, як довелося їхати на війну в Афганістан. Чоловік прослужив там два роки. Ця тема є дуже болючою для тих, хто брав у цій війні участь. Смерть, людський біль, сльози – не тільки завчасу овдовілих жінок і посивілих матерів. Скупі пекучі сльози чоловіків, які ніколи не плачуть, хіба тоді, коли доводиться ховати побратимів.

Олександр Семенович – людина активна, енергійна. Де тільки не доводилося працювати. І у тирі трудився, і таксував – потрібні були гроші.

І в тилу, і на передовій

Коли людина по натурі своїй небайдужа, то, напевно, вона не байдужа до всього. Активна громадська діяльність, музика, волонтерство – для усього знаходиться час. «Доки ворушитимусь – доти житиму», – із посмішкою зазначає Олександр Куцик. Коли розпочалися події на Майдані, Олександр Семенович, звісно, не зміг залишитися осторонь. Ще восени 2013 їздив у Київ, брав участь у блокуванні Верховної Ради.

На володимирському майдані був активним учасником з першого дня. Чергував у наметі Володимир-Волинського осередку ВО «Свобода», збирали гроші та продукти. Коли на сході країни розпочалися військові дії, Олександр Куцик разом із товаришами – учасниками гурту «Табу» – зібрали на своїх концертах, які проводили просто неба, дев’ять тисяч гривень. Із цими грошима чоловіки пішли до командира тоді ще 51-ої бригади, дізналися, що потрібно, і закупили необхідні запчастини для ремонту техніки. З гіркотою у голосі старший прапорщик у відставці згадує, як неприємно вразила застаріла поламана техніка. Продовжили допомогу військовим: «Я вже не в тому віці і не при тому здоров’ї, щоб їхати воювати, але чим можу – стараюсь допомогти. Через півроку після початку військових дій поїхали із гуртом на передову. Як зраділи наші хлопці! Адже ми привезли їм подих володимирського повітря. А ще завдяки небайдужим людям зібрали 13 тисяч гривень на потреби військових, продукти. Весною їздили виступати перед нашими хлопцями на полігон».

Гурт «Табу» давно став невід’ємною частиною життя

-Під час війни в Афганістані з’явилися так звані афганські пісні, які виконувалися під гітару. Після виведення військ вони не втратили своєї популярності, навіть навпаки. Одного разу я почув пісні, які виконував музичний гурт «Блакитні берети». Це ж були ті самі, що ми співали і передавали із уст в уста там. Виникла ідея, чому б не зробити щось схоже, адже стоять на сцені хлопці у формі з гітарами і прості слова беруть за душу. Спершу виник задум провести ось такий концерт у військовому клубі для «афганців» з нагоди річниці виведення військ. Пізніше такі концерти стали традиційними.

Я звернувся з цією пропозицією до Олександра Тєльнова, потім приєдналися майор Юрій Пухальський, Сергій Бєляєв, пізніше – син «афганця» Олександр Климук. Гурт «Табу» вже перейшов двадцятилітній рубіж. Нещодавно приєднався Олександр Музичук. Кожен з нас має свої справи, по-різному заробляє на життя. Але коли виникає потреба зробити щось корисне, те, що у наших силах, ми обов’язково згуртовуємось і робимо. Деякі мої товариші не можуть повірити у те, що я, не маючи офіцерського звання і досвіду польотів, був начальником посадкового майданчика, адже це посада для досвідченого льотчика. Та в армії не все вирішує освіта – часто вирішальне значення має кмітливість, здатність і прагнення вдосконалюватися, вчитися. В екстремальних ситуаціях хто кмітливіший, той і бере на себе відповідальність. Рідні, друзі знають, що я така людина – не можу лишатись осторонь. Треба їхати на передову – завести продукти, значить треба. Чому я маю думати, що хтось інший мусить ризикувати, а не я?

-Я дуже високо ціную Олександра Куцика, його мудрість, принциповість, цілеспрямованість, повагу до людей, особливо до учасників війни в Афганістані і тих, хто нині захищає державний суверенітет України, – каже товариш-побратим, полковник у відставці Андрій Вітовщик.

Такі різноманітні хобі

-Дуже люблю читати. Читаю про все: про історію, психологію, військову літературу, про любов. Надзвичайно цікаво читати таке, що змушує роздумувати. Ось різні погляди на історію, наприклад. Не розумію деяких своїх ровесників. Вивчений іще замолоду погляд на історію вони досі сприймають як єдино правильний. Не можуть прийняти того, що часи змінилися, стало відомо таке, що колись було приховане. Тих, із ким разом був в Афганістані, на жаль, вже немає серед живих. Є й такі, хто притримується абсолютно протилежного погляду на події на сході країни, – з такими людьми спілкуватися не можу, – каже Олександр Куцик.
Серед захоплень Олександра Семеновича – дача. Чоловік вирощує на ній звичні яблука, груші, смородину, малину і постійно шукає якісь новинки. А ще він дуже смачно готує, і робить це залюбки.
-Український борщ – традиційна страва. Якщо подивитися деякі варіанти рецептів, досить дорога. А я не погоджуюся з тим, що у рецепті, якому вже не одна сотня літ, можуть бути дорогі компоненти, адже наші пращури жили досить бідно – панщину відробляли. Звідки у них було м’ясо? Могли додавати тільки те, що у землі виросло. У рецепті, який я вичитав у книзі, випущеній інститутом ім.М.Рильського, більше тридцяти компонентів, але усі вони – недорогі. Тут і перець, і помідор, і трава снітка.

Секретом смачного борщу та юшки є пшоно. Не додасте у юшку пшоно – і це буде просто рибний суп. Дуже люблю рибу. І ловити люблю, і їсти, і готувати. Це швидко, корисно та смачно. Коронною своєю стравою вважаю «Рибу по-монастирськи», нею залюбки смакують і дружина, і діти та онуки, і гості. Отож, рецепт від Олександра Куцика:

Смажимо рибу (краще морську) і викладаємо її у форму для запікання. Окремо смажимо картоплю, гриби, цибулю і усім цим обкладаємо рибу. Відварені яйця розрізаємо на половинки і теж кладемо у форму. Поливаємо майонезом, зверху посипаємо натертим твердим сиром і запікаємо 10-15 хвилин.

Тетяна Корнійчук, м. Володимир-Волинський