Надія Нестеренко: “Хвороба сина зробила мене сильною, і я докладу зусиль, щоб він одужав”
Ця, на перший погляд, тендітна, але сильна духом жінка, зробила неймовірне, – попри страшний діагноз лікарів, поставлений у восьмимісячному віці її дитині, не здалася, і не зневірилась, а зробила все можливе, щоб вона змогла говорити, рухатись і усміхатись.
Надія Нестеренко – мама трьох дітей: 12, 9 та 7 років. До слова – усі хлопчики. Коли я прийшла до неї додому, вона саме вийшла на прогулянку з молодшим Іванком. Дитині сім років, але самостійно ходити не може, тож жінка змушена возити його у візку. Запросивши до будинку, наказала старшим синам доглянути за ним, поки ми розмовляли.
-Я дізналася про вагітність, коли була майже на четвертому місяці, – розповідає Надія. – На той час годувала груддю середнього сина, і була впевнена, що завагітніти у такий період неможливо. Коли звернулась до лікарів, здивувалася, дізнавшись про те, що ношу під серцем життя. Після обстеження на УЗД мені порадили звернутись до Луцька, оскільки виявили патологію нирок у малюка, і натякнули, що можливо доведеться перервати вагітність. Я відмовилась їхати, бо термін був чималий, і дитя вже сформоване, тож ні про який аборт не могло бути й мови. Вирішила покластись на Бога і продовжувати носити. Однак вагітність протікала важко і я постійно лежала на збереженні. Пологи були стрімкими, і дитина з’явилася на світ з набряком мозку. Перше, що почула після народження: «Якщо три дні проживе, буде жити». Для мене це стало шоком, але я вірила, що все буде добре. Дитина вижила.
Поки лікували одну хворобу, розвивалась інша
У Луцькому неонатальному центрі, куди потрапили майже одразу, у хлопчика діагностували лівобічний гідронефроз та правобічний уретронефроз. Під великим питанням стояло тоді, чи запрацює друга нирка? Та за кілька тижнів стан Іванка поліпшився, з часом він почав набирати вагу, і за місяць їх з мамою виписали, з умовою, що через стільки ж часу приїдуть на обстеження. Лікар, котра прийшла додому після виписки оглянути малюка, запевнила, що з ним все гаразд, і їхати нікуди не потрібно. Для мами після пережитого її слова були бальзамом на душу. Однак усі необхідні аналізи вони здавали протягом трьох років через проблеми з нирками.
– Лікуючи одну хворобу, не помітили, як розвивається інша. У вісім місяців я забила тривогу, бо Іванко не сидів, – продовжує ділитися жінка. – У Луцькій лікарні, куди звернулась, майже з порога поставили діагноз – тетрапарез (найважча з форм ДЦП). А згодом мені сказали, що син не буде ні розмовляти, ні рухатись. Для мене вердикт медиків став шоком, від якого довго не могла оговтатись, але все ж опанувала себе і почала сама лікувати свою крихітку: робила масажі, фізичні вправи, у півтора роки почала закаляти Іванка. З того часу нашою другою домівкою стали реабілітаційні центри чи не по всій Україні, які відвідуємо по кілька разів на рік. Розпочинали з «Дачного», далі лікувались у міжнародній клініці Козявкіна, медичному центрі Бєрсєнєва» (Київ), дитячому реабілітаційному центрі ім. Бориса Литвака (Одеса). Хочу кілька слів сказати про одеський заклад, куди потрапили завдяки благодійному фонду «Майбутнє». Туди варто їхати, оскільки таких обстежень, які проводять там, не має навіть у Києві. Окрім того, у центрі використовуються різноманітні авторські методики лікувальної фізкультури, з дітьми проводять корекційне зайняття логопед, психолог, спеціальний педагог. І все це – безкоштовно. На жаль, іногородні мають можливість лікуватися там один раз на рік, але коли випадає такий шанс, варто ним скористатися. Результати після кожного курсу реабілітації видно одразу. Та їх потрібно закріплювати. Тому вдома продовжую займатися з Іванком лікувальною фізкультурою, роблю ванни та інші процедури, які дають позитивний ефект.
Унікальна методика допомагає долати хворобу
У півтора року Іванко почав розмовляти, через деякий час – тримати спину і сидіти. Навіть попри курси реабілітації та самолікування Надія постійно шукає інші шляхи, щоб поставити сина на ноги. Каже, не пробачить собі, якщо упустить будь-який шанс, що може зробити його здоровим. І коли керівник ГО «Берег надії» Олена Кандиба порадила лікаря-реабілітолога з Києва, вона вхопилась за цей шанс. Унікальна методика, яка застосовується, вбирає у себе лікування укусами бджіл, індивідуальні фізичні навантаження, спеціальний масаж, лікувальні грязі та чимало інших процедур. Надія після кількох процедур переконалась у тому, що вона творить дива з дітьми, котрі мають захворювання опорно-рухового апарату. Вже після перших масажів дитина почала спиратись на ноги. А кілька днів тому у Карпатах, куди поїхали на черговий курс реабілітації, хлопчик став на лижі, хоча самостійно не ходить.
– Коли побачила як мій Іванко їде з гори разом з нашою Тетяною Іванівною (реабілітологом), заплакала, – розповідає Надія. – Я бігла поруч, а сльози котилися по щоках. Люди дивились на мене як на дивачку, та мені було байдуже. Адже ніхто не знав про те, що моя дитина взагалі не може ходити. А тут вона стала на лижі.
Цією методикою жінка поділилася з мамами, котрі виховують таких самих діток. Таким чином їй вдалося згуртувати біля себе невеличкий колектив однодумців, яких об’єднує одна мета – поставити на ноги своїх кровинок. Одна з жінок задля того, щоб її дівчинка мала можливість більше розвиватися, переїхала з маленького села Туропин, що у Турійському районі, до Володимира, де винаймає квартиру. Працює вона викладачем музики у Турійській школі, де вчить дітей грі на бандурі.
Заради дитини готова витерпіти все, навіть образи, що лунають по телефону від незнайомців
Хвороба сина змінила мене, – зізнається Надія. – Я стала сильною, наполегливою, незламною та готовою долати будь-які труднощі. А ще переконалась у тому, щоб не трапилось, не можна опускати рук, і потрібно вірити в себе. Я бачила дітей, яким не залишали шансів вижити, але їхні мами робили неможливе, і ті одужували. І це додавало мені сил та впевненості. На моєму шляху зустрічається чимало хороших людей, які безкорисливо допомагають. Для прикладу, перебуваючи з дитиною на реабілітації у Києві, проживала з жінками-заробітчанками, які не взяли з мене жодної копійки за проживання і прийняли як рідну. А туристична агенція «Панова Тревел» з Нововолинська зробила наше перебування у Карпатах, де проходили реабілітацію комфортним і доступним. Подібних випадків вистачає.
Будинок Нестеренків обладнаний усім необхідним для реабілітації та розвитку Іванка. Надія облаштувала ванну, у якій проходить водні процедури хлопчик, в одній з кімнат є тренажери. Їх, зі слів Надії, надали в управлінні соціального захисту населення. Окрім того, забезпечили кріслами, призначеними для дітей з ДЦП та іншим інвентарем. А нещодавно психолог центру реабілітації дітей з особливими потребами Олена Токарєва посприяла в отриманні візка для хлопчика. Старий є незручним для пересування у дорозі, оскільки жінка часто їздить різними видами транспорту у клініки. До того й важкий. На відміну від нього, новий можна скласти, та й важить наполовину менше. Це досить суттєва допомога для багатодітної родини, у якій працює один тато, бо його вартість – понад 10 тисяч гривень. Лікування вимагає немалих коштів, і доводиться звертатися до благодійників. Так, на чергову реабілітацію зібрали гроші колеги по цеху чоловіка. Він працює на «Гербор Холдингу». Не залишився осторонь його очільник Олег Борбелюк. Завдяки фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» випала можливість один з курсів реабілітації пройти у Карпатах. Підтримку надав і благодійний фонд «Серце ангела» – керівник Володимир Васильчук. Надія дякує усім, хто підтримує і допомагає Іванкові одужати. І додає, що віддячити може лише щирою молитвою за кожного.
– Дізнавшись про хворобу сина, мені зателефонували з благодійного фонду «Подаруй життя малятку» його засновник Василь Клименко і запропонував допомогу, – продовжує розповідь жінка. – Я чула про подібні організації і погодилась. Мушу сказати, що кожних десять днів мені надходить певна сума. Але і проблем вистачає. Так, нещодавно один з волонтерів зник, прихопивши не тільки гроші, а й скриньку зі світлиною та координатами Іванка. Довелося писати заяву у поліцію, оскільки надалі ця людина використовуватиме ім’я моєї дитини задля власної наживи. Окрім того, нерідко отримую телефонні дзвінки від незнайомих, які ображають і звинувачують мене у шахрайстві. Боляче та образливо через подібні випадки, бо не можу довести, що кошти потрібні на лікування сина. Але я готова витерпіти усе заради нього. Намагаючись віднайти гроші, стукаю в усі двері. Кілька місяців тому навіть зверталась через газету, але сьогодні багато людей, котрі потребують її, тому подібні звернення стали буденністю, і на них майже не звертають уваги.
Досить корисним і приємним стало для Надії знайомство з очільницею ГО «Берег надії» Оленою Кандибою, котра запросила їх з Іванком до організації. Їй вдалося відкрити у ньому здібності до декламування віршів, окрім того, хлопчик став більш відкритим у спілкуванні.
-Як твоє прізвище? – запитує мене Іванко, тримаючи за руку. Натомість я називаю своє ім’я. Він заперечливо хитає головою, й знову перепитує. І коли відповідаю на запитання, хлопчина починає розповідати про свою подругу та уподобання. А потім, на прохання мами, читає вірш, який розповідав, коли разом з ГО «Берегом надії» у вбранні ангела їздив колядувати.
Дуже хочеться, щоб колись цей ангел одужав і разом з іншими хлопчиками грав у футбол, бігав по подвір’ю та жив повноцінним життям. Він чимало пережив у свої сім років, і невідомо, скільки ще доведеться витерпіти, щоб стати на ноги. Мама Надія робить усе можливе задля цього. Та на заваді є відсутність коштів. Вона звертається до усіх небайдужих допомогти Іванкові одужати. Її номер картки Ощадбанку: 5167490070626966, Надія Миколаївна Нестеренко. Жінка буде вдячна за будь-яку підтримку. Зі свого боку готова допомогти порадами та консультаціями батькам, які виховують діток з ДЦП.
Жанна БІЛОЦЬКА
