Микола Сичук: «Тут повний бардак! Я вже не знаю, куди звертатися і кому що доводити»

Доброволець-«афганець» з Нововолинська не може добитися обіцяних грошей.

52-річний Микола Сичук із Нововолинська уже втомився оббивати пороги чиновницьких кабінетів і зневірився у будь-якій справедливості, – повідомляє PRES-Центр

– Тут повний бардак! Я вже не знаю, куди звертатися і кому що доводити, – каже чоловік.

На схід потрапив у червні 2014-го. Служив у батальйоні «Айдар», у другій штурмовій «афганській» роті (у 1982–1983 роках пан Микола служив у Кабулі), нагороджений орденом «За мужність» — за бій під Металістом.

– Це сталося того дня, коли Надію Савченко взяли в полон, – розповідає пан Микола. – Ми йшли «зеленкою» у розвідку, я прикривав, тому йшов останнім. Раптом попали під мінометний обстріл, мій товариш, 23-річний Сергій з Чернігова, котрий йшов попереду, загинув, а я отримав поранення і контузію.

Далі було чотири операції, різні госпіталі, із стегна пана Миколи витягнули два осколки, третій не вдалося. Однак через два місяці він знову повернувся на передову. Далі була ще одна операція і знову – фронт.

– Можливо, тому що я то туди, то сюди їздив, мої документи і загубилися? – розмірковує «айдарівець». – Принаймні, мені у Полтаві, де «Айдару» нараховують гроші (фінансово-господарський відділ «Айдару». – авт.), кажуть, що мене немає у списках. Але ж у списках в штабі я є! І орден «За мужність» отримав. Як таке може бути? Крім того, начфін штабу каже, що давно надіслав у Полтаву мої документи.

Микола Сичук каже, що за службу у зоні АТО «айдарівцям» обіцяли платити приблизно 5200 гривень на місяць. За рік (бо зі сходу пан Микола повернувся 17 червня цього року) набігла доволі кругла сума – майже 62,5 тисяч гривень.

– Ні, ви не подумайте, я не за гроші йшов воювати, але якщо вже пообіцяли заплатити, то чому не платять? – каже чоловік. – І так усім необхідним волонтери забезпечували. Я у борги вліз, щоб жінка з дочкою тут мали за що жити, поки мене не було. У дружини спина хвора, дочці лише сімнадцять, вона ще вчиться. Я по спеціальності водій-зварювальник, роботи як такої і до війни не мав, заробітками перебивалися. А як це, самі розумієте…

Зараз Микола Сичук і далі продовжує добиватися правди. Каже, як буде потрібно, то навіть у суд на Міноборони подасть. Бо та несправедливість, з якою стикаються бійці, просто вражає. За його словами, в «Айдарі» й інші хлопці по півроку не отримують зарплати, а деякі з них навіть не оформлені.

Нам вдалося зателефонувати у військову частину до Полтави, де Миколі Сичуку мали б виплатити гроші. Однак там відповіли, що його даних і справді немає. А зв’язатися з начальником фінансової служби Евгеном Думою не вдалося – його телефон не відповідає.