“Молодь в Україні здатна робити більше”, – волонтер Корпусу миру Джонатан Памел, який працює в Павлівській ОГТ

Щоб залучити до роботи у своїй громаді фахівця із Корпусу миру США, Павлівська ОТГ пройшла складний конкурсний відбір серед громад України і отримала на це право, чим тут дуже пишаються.  

1-го грудня у Павлівську об’єднану територіальну громаду прибув волонтер Джонатан Памел, упродовж двох років він допомагатиме її розвивати. Про перші враження перебування в Україні і, зокрема, у Павлівці, розмовляємо із Джоном – так його називають колеги.

– Джоне, ви у Павлівці вже 2 місяці. Як почуваєтесь? Не сумуєте за домівкою?

– Все гаразд, почуваюся добре. Тут хороші люди. Але, звичайно, сумую за домівкою, за батьками, братами, друзями. Та це мій вибір і я усе сприймаю, як є.

– Це ваша перша поїздка в Україну чи, можливо, відвідували її раніше?

– Ніколи раніше не був в Україні, це вперше. І задоволений тим, що приїхав. Пізнати іншу країну, її культуру, познайомитися з людьми – це чудово.

– Чи співпало те, що чули раніше про Україну, з тим, якою її побачили? Ваші очікування збіглися чи, можливо, не виправдалися?

– Так, я трохи знав про Україну, але не дуже багато. У моєму місті є українська діаспора, тому від спілкування з молоддю мав деяку інформацію. Але більше ознайомився з Україною і пізнав її, коли потрапив сюди. Так що сприймав і сприймаю усе реально.

– Джоне, є щось таке, що найбільше приємно вразило, а, можливо, були чимось здивовані?

– Що мене приємно вразило – це дружелюбність українців і їх гостинність. Щось погане сказати не можу, не пригадую такого. Мушу тільки зізнатися, що українська мова хоч гарна, мелодійна, але дуже складна, важко дається для вивчення. Мене зараз навчає правильно розмовляти Вікторія Сливка, яка знає англійську і працює зі мною в одному кабінеті. З кожним днем виходить краще спілкуватися, вивчаю більше слів.

Мене запитують, звідки французька вимова, якщо я американець. Не можу пояснити, сам не розумію, але вона справді є.

– Від США до України велика відстань, чи відчуваєте зміни клімату?

– Клімат нічим не відрізняється у Павлівці від того, який у моєму рідному містечку Драйден, що знаходиться неподалік Нью-Йорка. Так само чотири пори року і так само йде дощ, падає сніг, тріщать морози, дмуть вітри, світить сонце. Не потрібно звикати до чогось. Тут, в Україні, все так як удома, в Америці.

– Можете поділитися враженнями від того, як вас зустріли у Павлівці  ваші колеги по роботі?

– Дуже гарно. Але до того, як сюди приїхав, я два місяці із групою волонтерів був у Житомирі, де нас готували до роботи в Україні. Там ми вивчали мову, культуру, звичаї українського народу. Після закінчення курсів ми склали присягу, яка є своєрідною обітницею служінню українському народові. Після цього отримали офіційний статус «волонтер Корпусу миру» і поїхали на місця за призначенням.

Було дуже приємно відчути турботу про мене від майбутніх колег по роботі у громаді. Їхав київським потягом до станції Іваничі в супроводі Вікторії Сливки, яка теж була присутня разом зі мною на конференції Корпусу миру, організованої спільно як для американських, так і для українських партнерів. Тож мав приємного супутника у дорозі і можливість поспілкуватися.

Приїхали ми о 2-ій годині ночі. Нас зустріла Оксана Стасюк, яка теж працює поряд зі мною в одному кабінеті. Відвезли мене до мого нового помешкання, де я мав змогу відпочити і поспати. А на другий день показали село. Потім було знайомство з колективом за кавою. Відчуття від знайомства і від уваги залишились дуже приємні. Я це запам’ятаю назавжди.

– Хочеться запитати, які українські страви вам сподобалися в Україні?

– Звичайно, вареники. Здається, нічого хитрого у них немає, але це смачно.

– А яка улюблена ваша страва в США?

– Чилі. Це дуже гостра страва. Її основа – м’ясо, м’ясний фарш та квасоля з додаванням спецій, а особливого смаку і пікантності додає гострий перець. Мені це дуже смакує.

– Джоне, у вас чотири брати? Це неймовірно! Я сподіваюсь, ви дуже дружні?

– О, так! У нас дуже дружна сім’я.

Так, у мене чотири брати. Троє із них старші за мене і один молодший. У нас є фотографія, де ми усі п’ятеро з батьком. Дуже часто нам кажуть, що батько виглядає як старший брат. Це приємно чути. У мене батьки супер: і тато, і мама. Сам я схожий на маму.

– Що можете сказати про інтереси молоді у США і Україні: у чому вони схожі?

– Молоді люди, як в Америці, так і в Україні, мають хобі, мрії, прагнуть реалізувати себе, хочуть щось змінити на краще, люблять активно відпочивати, слухати музику. Прагнення молодих людей не залежить від країни. Мати власну думку та пройти власний шлях притаманно усім молодим людям.

– А яка ваша думка про можливості молоді у обох країнах?

– Думаю, що можливості є і в одних, і в інших. Молодь в Україні здатна робити більше.

– Пройшли новорічно-різдвяні свята, яке враження отримали? Чи брали участь у святкуваннях?

– Це було дуже цікаво, старався брати участь у різних святах. Так, я кусав калиту на свято Андрія. Потім я брав участь у колядуванні. Щоправда, з мене співак не дуже, але разом з усіма співав колядки. А ще купався у крижаній воді на Водохреще. Це неймовірно. Я захоплююсь вашими традиціями. Вони мені подобаються.

– А як святкують найбільші свята у вашій родині і у вашому містечку в США?

– Найбільше свято для нас в Америці – Різдво. Це родинне свято, яке відзначається в сім’ї. Прокинувшись вранці, ми усією сім’єю сідаємо до столу снідати. Потім дружно ідемо до різдвяної ялинки, під якою кожен знаходить свій подарунок. Це дуже приємно. В обід ми збираємося за святково накритим столом, проводимо час у спілкуванні в сімейному колі. Цього дня ніхто у гості не ходить. Це день для сім’ї.

– Ви приїхали в Павлівську об’єднану територіальну громаду з місією допомоги?

– Так, моя місія волонтера Корпусу Миру в Україні міститься у трьох простих цілях. Перша: сприяти українській стороні у задоволені її професійних потреб шляхом допомоги українським організаціям та громадам у здобуті знань та опануванні навичками роботи в умовах відкритого суспільства та ринкової економіки. Друга: поширювати серед українців знання про американський народ. Третя: сприяти кращому розумінню українського народу американцями.

Маю досвід роботи у Бінгемтонській міській раді, де працював у відділі економічного розвитку, в Агенції США з міжнародного розвитку (USAID),  працював у банку, а також допомагав громадським організаціям у написанні різних проектів та брав участь в організації молоді для втілення цих проектів у реальність.

Тут, у Павлівці, я познайомився з багатьма молодими людьми, які небайдужі до того, що відбувається у їх селі, вони хочуть змін на краще, у них є ідеї. Думаю, ми будемо втілювати їх у життя.

– Що позитивного почерпнули для себе за час перебування в Україні?

– Моє перебування в Україні було сповнене значних злетів та падінь. Та я думаю, що найголовніше, що я взяв з цього всього – це необхідність збереження своїх моральних цінностей. Я був у різних ситуаціях: важких, дивних, веселих, непередбачуваних. І все це вимагало від мене заглиблюватися в те, що я ціную та поважаю як людина. Протягом свого перебування в Україні я мав можливість спостерігати, як тут підтримують такі важливі цінності, як чесність, доброта та співпереживання.

– Особисто для вас що дасть ця робота?

– Найперше, я збагачу себе тим, що вивчу українську мову, ознайомлюся з  культурою, традиціями. Це цікаво. Працюючи в громаді над втіленням якихось ідей, набиратимусь досвіду в тому, як вони реалізуються. Думаю, нам вдасться зробити багато цікавого. Але про це можна буде поговорити згодом.

Розмову вела Ольга Холмецька, інтернет-видання “БУГ”