<

Малгожата Скалбанія: «На перший погляд складається враження, що Україна зараз відроджується після якоїсь страшної катастрофи»

Цей запис опубліковано більш як рік тому
15:29 | 23.08.2017 / Інтерв'ю /
Перегляди
0
/ 1 коментар

На підбитті підсумків Міжнародного пленеру «Колорит» нам вдалося поспілкуватися із польськими гостями. Моєю співрозмовницею стала пані Малгожата Скалбанія, художниця із Любліна, яка приїхала на пленер із сином Антоном Колодзеєком.

Про це вона розповіла виданню Слово Правди.

– Пані Малгожато, розкажіть трохи про себе.

– Я закінчила Академію образотворчих мистецтв у Кракові, зараз працюю художницею театру імені Остера у Любліні. Пишу переважно олійними фарбами. В академії навчалася у професора Єжи Новосельського, який у свій час малював тут, в Україні. Він розповідав про це місто, показував зображення тутешніх церков. Тому мені було цікаво приїхати і побачити усе це на власні очі.

– Які роботи створили за час пленеру?

– На заключній виставці я представила олійний живопис. Намалювала риштування біля собору Різдва Христового. Бо на перший погляд складається враження, що Україна зараз відроджується після якоїсь страшної катастрофи – постійно хтось щось малює, відбудовує, латає. Разом з тим риштування в такому вигляді, як зображено у мене на картині, – нагадує символ святого Андрія, патрона художників, ім’ям якого були названі і такі видатні митці, як Андрій Рубльов. До слова, лише тут дізналася, що цей іконописець походив з України – мене навчали, що він був росіянином. Тож варто було сюди приїхати вже хоча б для того, аби це дізнатися.

Також ці риштування зворушили у мене спогади дитинства. Адже нині у Польщі таких дерев’яних конструкцій уже не знайдеш, їх всюди замінили металеві, рівненькі і гладенькі.

А мій син намалював лоджії одного з будинків. Вони здалися цікавими, бо у Польщі в багатоповерхівках усі балкони однотипні, а тут кожен облаштовує собі так, як сам хоче. Отже, ви не так підпорядковуєтеся загальній спільності, як ми, а лишаєтеся більшими індивідуалістами.

– Які враження лишилися у вас від міста?

Володимир став для мене відкриттям – власне, як і князь, ім’я якого отримало місто. Досі я знала лише його з банкноти номіналом одна гривня, але не усвідомлювала, якою важливою постаттю він був для історії. І, відповідно, яким важливим було це місто. Ми мали нагоду спостерігати урочистості з нагоди Дня міста, чули дзвони із храмових дзвіниць – і це справило велике метафізичне, духовне враження.

Володимир – це давнє місто з дуже болісною історією. Особливо вразила трагічна історія володимирських євреїв, винищених у роки війни. І те, що тут, де зосереджувалося життя великої єврейської спільноти, майже нічого по них не лишилося – це дуже сумно




один коментар
  1. ” ніхто не хоче коментувати відродження… мабудь із-за слів “на перший погляд”… всі чекають другого…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *