<

Костянтин Зінкевич: Влада тільки й мріє, щоб волонтери волонтерили до пенсії

Цей запис опубліковано більш як рік тому
22:25 | 27.05.2015 / Інтерв'ю /
Перегляди
0
/ коментарів 5

Відомий волонтер із Володимира-Волинського Костянтин Зінкевич розповідає, над чим працює його команда, чому колеги повинні брати владу в свої руки, як взяти участь у виборах із кишеньковими грішми і про що напише книжку після закінчення війни.

Пише Волинське Агентство Розслідувань.

‒ Костянтине, як розпочалася ваша волонтерська діяльність?

‒ Я не брався за це як за основне заняття, все склалося ситуативно. 16 березня у Володимирі-Волинському відбувалося віче. На площі проголошували гасла, а російські війська вже були в Криму. Хтось із трибуни ганив армію: «От би мені сюди командира [51-ї] бригади, я б йому морду набив».

11304248_967006436664882_1119924860_n

Ми з хлопцями ‒ малознайомими, подекуди випадковими людьми ‒ вирішили поїхати в частину й запитати, чи не треба допомогти перед тим, як морди бити. Коли заявилися туди о 10-й вечора, чоловіків із 15, командування насторожилося, але відказали: треба військовий ГАЗ-66 поремонтувати. Ще більше здивувалися, коли на другий день ми привезли полагоджену вантажівку і попросили ще. Тоді ніхто не думав, що таких автомобілів буде півтисячі. Люди з усієї Волині з’їжджалися і працювали у військових боксах, ремонтуючи техніку.

Якби відразу знав, які завдання попереду, страшно було би взятися. А так потрохи дійшли і до великих викликів.

Уже 14 місяців, як працюємо. Якщо навіть захочеться вийти з цієї теми, буде важко, бо багато на нас зав’язано, багато людей довіряє.

‒ Які ресурси були в вас на початках?

Коли спершу треба було поремонтувати автомобіль, то скидалися з колегами по 200 гривень. Про гроші тоді не думали ‒ нормальні хлопці, якщо треба, могли скинутися по тисячі-другій, але це були далеко не ті цифри, що тепер. Нині рахунок пішов на мільйони. Коштів тоді бракувало ‒ було лише бажання приватних осіб допомогти.

11301579_967007873331405_1328217363_n

‒ За якими напрямками тепер працюєте?

‒ Минулої весни військові озвучували свої вимоги: поремонтувати чи придбати техніку, знайти за добу 12 «КамАЗів» дощок або 3 тисячі літрів дистильованої води для танкових акумуляторів ‒ і в нас це виходило. Бронежилети, термобілизна, форма, оптика, ‒ це вже стало рутиною. За весь час роботи наша волонтерська група посприяла ввезенню близько сотні автомобілів для армії.

У першій половині літа прилетіли до Львова два перші борти з пораненими. Автобусом їх привезли у Луцький шпиталь. Ми з Олексієм Панасюком о 2-й ночі зустріли бійців і перетягували їх на другий поверх. У палатах стояла жахлива спека. Тієї ж ночі подумав, що треба кондиціонери. Упродовж тижня поставили 4 пристрої.

11356074_967006383331554_2085568719_n

Життя саме нам підказує, що робити.

Отримуємо десятки дзвінків у день від солдатів, їхніх мам. Сьогодні цілий день домовлялися, щоб організувати одному бійцю стрільбу на полігоні. Він служив десантником, тепер на візку. Його дівчина вирішила зробити йому такий подарунок на день народження. Багато чого не розповідаємо, щоб не нашкодити результату. Є загроза від тих, хто приховано чи неприховано чекає Путіна, від псевдоволонтерів, які лише шукають, як нечесно заробити.

У вересні зареєструвалися як громадська організація ‒ «Об’єднання Активіст». Давно зрозуміли, що ми ‒ поперек горла місцевим прихильникам Януковича. На зустріч нас запрошували і Порошенко, і Міністр оборони, і Генштаб, і губернатор. Попри це, місцева влада не помічала, співпраці по волонтерській діяльності не було, хоча приміщення на наше прохання надали.

Мали кілька місій організовувати пошуки загиблих. Не скажу, що з особливим запалом це хочеться робити, але настає момент, коли не задумуєшся, а підключаєшся, бо мусиш.

Нещодавно вкотре організовували реабілітацію для наших бійців на Кіпрі, тепер оформляємо документи для відпочинку у Франції сімей загиблих і зниклих безвісти. Допомагає діаспора Канади, німці, швейцарці. Нас перевіряють, дивляться, як використовуємо допомогу, як звітуємося, тоді пропонують щось більше. Якось нарахував 20 країн, з яких нам надходили гроші та гуманітарна допомога, серед них ‒ і з Росії. Від української діаспори в Німеччині отримали фуру функціональних лікарняних ліжок ‒ їх роздали у п’ять медичних закладів Володимира, Нововолинська та Луцька.

11304499_967007923331400_539618901_n

Працюємо одночасно за кількома напрямками. Хтось везе необхідні речі хлопцям на Схід, хтось їде за джипами в Німеччину, хтось із команди їде на семінари з психології, і в цей же час відправляємо бійців на Кіпр. Наші дівчата роздають на місці допомогу загиблим. Ще один напрямок ‒ робота психологів із бійцями. Спілкування з пораненими вимагає значних душевних ресурсів, але воно необхідне. Возили 22 дитини загиблих із Володимира і району до Луцька у парк на атракціони. Малі були щасливі.

Здавалося б, нащо воно нам треба? Просто близько спілкуєшся з цими сім’ями, бачиш, що дітям бракує і дитинства, і чоловічого спілкування.

Тепер ще додалися такі завдання, як забрати документи й інші речі людей із окупованих територій. Такі прохання виконуємо, та на Фейсбуці про таке не пишу. Це крім основної роботи.

‒ Скільки коштів вам вдалося залучити за час волонтерства?

‒ Саме залучили ‒ близько 15 мільйонів гривень. Це не значить, що ці гроші нам дали, а ми їх витратили. Більша частина суми – це коли після розмови з підприємцем чи фондом вони виділяють якісь кошти, купують необхідні для військових речі і передають їх самі або через нас.

11356055_967007886664737_120367456_n

‒ Які історії запам’яталися вам особливо?

‒ Є кілька випадків визволення полонених, якими можна гордитися й потім у книжках описувати. Приміром, придбали для підрозділу автомобіль, на якому хлопці з 51-ї бригади поїхали на Схід і викрали свого побратима з полону. Після війни ми все розповімо, називаючи імена.

Або коли під Іловайськом утворювався котел, я якраз привіз із Києва детальні карти тих районів. Кілька ночей поспіль Льоша Панасюк із командиром 51-ї бригади Володимиром Яцківим сиділи на телефонах і хлопців маленькими групками виводили звідти.

11358661_967006386664887_411403469_n

Працюємо з групою людей, які визволяють із полону, здійснюють обміни. Намагаємося забезпечити їм переїзди по Донеччині. Просимо за конкретних бійців із Волині, є такі, що давно в полоні і треба про них дбати.

‒ Коли везете допомогу з-за кордону, не виникає проблем на митниці?

‒ Ще минулої весни зіткнулися з тим, що для армії потрібно «пробивати» речі, яких нема в Україні. Тоді замовляли з Гонконгу прилади нічного бачення, забирали в Польщі, звідти привозили по собівартості. Через трохи виникла ідея завозити автомобілі для армії. Більше десяти ми пригнали за зібрані нами гроші й передали в Збройні сили та підрозділи Міністерства внутрішніх справ. У той же час до нас, волонтерів, звертаються служби, які на кордоні контролюють в’їзд автомобілів.

Запитують, чи інші люди не прикривають благими намірами свій бізнес, приміром, як в історії з сафарі. (Я прогнозував саме такий результат, бо система не помінялася: міліціонери, судді й прокурори ті самі. Нелогічно було би з ними не «порішати», якщо беруть гроші).

Тож проблем не виникає, ба більше ‒ допомагаємо, щоб і інші волонтери уникали клопотів. Ті, хто працює вже понад рік, знають один одного, можуть сказати, хто чесна людина, а хто ні. Якщо можемо за когось поручитися перед посадовими особами з різноманітних служб, то йдемо назустріч. До наших рекомендацій дослухаються і сприяють. І коли нам щось потрібно, то за нас теж замовлять слово. Так воно і працює.

‒ Як оцінюєте роботу держави щодо забезпечення армії?

‒ Неповоротка державна система не може, хоч і повинна, оперативно реагувати на всі завдання. Був випадок, коли в 51-у бригаду прийшли крупнокаліберні кулемети, які кріпляться до броні танків, бронетранспортерів за допомогою пластини ‒ сталевого виробу з точними розмірами. Пластин не було, тому довелося замовляти за громадські кошти на одному підприємстві. Забезпечили ними бригаду повністю, так вони півроку відвоювали. А тоді дзвонять нам із Міноборони й запитують, де ми це роздобули, бо вони хотіли б зробити замовлення на такі речі.

11349989_967002206665305_605002725_n

Тобто, є військова структура, готова оплатити роботу, і виробництва, які хочуть працювати, та зустрітися не можуть. Те саме з елементами живлення для прицілів. І таких випадків багато. Наприклад, з аптечками.

Скільки часу забрало лише затвердження переліку. А тепер аптечки заходять по підрозділах, але відстає навчання з користування ними. Потрібен великий штат інструкторів, які будуть навчати тактичній медицині.

Управління державою потрохи перевертається з голови на ноги. Наші волонтери разом із юридичним відділом Волинської митниці розробили поправки до Закону України «Про гуманітарну допомогу», щоб речі, потрібні для армії, в спрощеному режимі проходили митний контроль і потрапляли в військові частини. Передали цей документ депутатам. Поза тим, написали лист (бо поки поправки приймуть, мине з півроку) із пропозиціями створити на рівні облдержадміністрацій комісії, які можуть за 15 хвилин визнавати цей вантаж гуманітарним і відстежувати його рух. Воно і зараз так працює, тільки без офіційного оформлення.

‒ Як ставитеся до того, що колишні регіонали нині допомагають армії?

‒ Якщо хочуть, мають совість і якісь громадянські почуття, то заради Бога. Тільки це не означає, що їх знову треба за це пустити до влади. Жоден регіонал чи комуніст не має більше права бути державним обранцем. Бізнесом нехай займаються. Але вони особливо і не допомагають. А щоб не забруднюватися об їхні гроші, нехай купують те, що скажуть волонтери чи військові.

‒ Чи доводилося вам іти на компроміси й брати кошти для армії в екс-регіоналів?

‒ Ми точно не від кожного візьмемо гроші і в жодному разі не піду їх просити в колишніх прихильників Януковича. Якось до нас приїхали айдарівці і попросили їх заправити, а в нас на той момент ‒ ні грошей, ні солярки. Ми не переступили через себе і не пішли до людини, яка гаряче підтримувала попереднього президента. Вони самі сходили, і місцеві володимирські регіонали їм успішно відмовили.

11281862_967006473331545_175519458_n

Тож, просити точно не буду, а як хочуть допомогти, то нехай. Нам від них нічого не треба, а бійцям ‒ так. Це їхній святий обов’язок їх підтримати. Хоча вони якщо й допомагають, то так, «щоб Путін не помітив», щоб не забагато. Бо нас, наприклад, вже давно «вирахували» ‒ усі наші фотографії є на спеціалізованих російських сайтах. Я нев’їзний ні в Білорусь, ні в Казахстан, мовчу вже про Росію.

Колишні ставленики режиму так хочуть допомагати, як Московський патріархат ‒ захищати Україну.

Вони не дадуть грошей на зброю, на приціли, на ремонт важкої техніки. Можуть допомогти пораненому, прислухатися до мами, яка прийшла щось просити для сина-бійця, але так щоб на випередження, то не помічав.

‒ Чи вважаєте, що волонтери повинні йти в політику?

‒ Це добрий крок. Говоримо, що треба щось змінювати. А важелі впливу отримуєш тоді, коли стаєш депутатом, можеш приймати рішення, голосувати, висловлювати пропозиції. Волонтери ‒ найактивніша і найпатріотичніша сила нині. Вони зарекомендували себе як дуже результативні люди, які відчувають нагальність моменту і знають, що сьогодні потрібніше. Якби волинські олігархи так уміли, то не витрачали б мільйони, аби потрапити в тренд. А волонтери коштів узагалі не мають, але оперують інформацією, знають, що і де сьогодні гостро необхідно.

Це потрібно використовувати.

Чинна влада на місцях тільки й мріє, щоб волонтери волонтерили до пенсії, а чиновники тим часом робитимуть своє.

Волонтерський десант зайшов у Міністерство оборони ‒ перше міністерство, де запрацювали електронні торги. Всі бояться їх запроваджувати, бо не буде можливості для хабарів і відкатів. То чому б таким людям не давати дорогу? Треба, щоб волонтери заходили в усі державні структури.

‒ Ви теж брали участь в останніх виборах до Верховної Ради. Чи задоволені своїм результатом? (На окрузі №19 самовисуванець Костянтин Зінкевич набрав 17,33 % голосів і посів друге місце, ‒ ред.)

‒ Досвід був безцінний. Ми провели експеримент, «сходивши» на вибори без грошей, суто з кишеньковими грішми моїми та друзів ‒ близько ста тисяч гривень. Ці вибори я програв із відчуттям, що нікому нічого не винен. І якби виграв, то так само не завдячував би спонсорам. Дехто закидає, наче волонтерство було трампліном до виборів, але, хлопці, де ви були торік весною і влітку? Спочатку ніхто не знав навіть про президентські вибори.

Мій результат хороший. По Володимир-Волинському набрав майже 40 % голосів ‒ це дуже багато. І в селах, які я відвідав, у Любомльському, Іваничівському районі, Нововолинську, видно, де побував. А де ні ‒ там спрацював адмінресурс.

11272208_967006393331553_2048670975_n

‒ Дехто пророкує вам крісло міського голови.

‒ Особливих амбіцій не маю, але цілком допускаю, що міг би там бути. Я ‒ патріот свого міста і горджуся цим. Але прикро, що за останні 10 років у порівнянні з Нововолинськом і Ковелем, які прогресують, Володимир опускається. Тому не треба боятися озвучити те, що в нас є поганого. Це свідчить про готовність змінюватися.

‒ Ви відчули зміни в країні?

‒ Звичайно. Люди настільки проявилися, що аж дух перехоплює. Та, з іншого боку, міліціонери, які розганяли Майдан, прокурори, які порушували справи проти майданівців, далі при владі. У вільний від роботи час беруть фарбу, пензлик і малюють паркан у жовто-блакитний колір, щоб усі звикли до того, наче вони нормальні патріотичні люди. Вичікують. Думають, якби то перетерпіти, аби їх ніхто не чіпав.

Порошенко мені відсотків на 70 подобається, іноді ця цифра коливається.

Підтримую його кроки в міжнародній політиці. Але прикро через кадрові призначення: по всій вертикалі старі «замарані» чиновники Партії регіонів. Та не настільки засмучений, щоби від цього опустилися руки, навпаки, такого не можна пропустити. Я не дамся. Ще коли був Майдан, мені казали: що ти там пишеш, у Київ їздиш? У тебе ж магазин заберуть, бізнес. Відповідав, що не уявляю, як на мене наїхати. Тобто, це можливо, але кожен сам собі визначає, що він готовий втратити для того, щоб щось зробити, як це не пафосно звучить.

‒ Помічаєте, що люди втомилися від війни?

‒ Волонтерських коштів зараз практично нема, на картку мало що надходить. Тому працюємо трохи по-іншому: придбали, що потрібно, і закрили питання. Або намагаємося звести тих, хто може профінансувати (підприємства, фонди), і тих, хто потребує. У волонтерів тепер також виникають питання: чи справжня це потреба? Виступають як експерти, щоб правильно використати гроші спонсора.

Активно кошти надходять, коли з’являється багато загиблих. А так думають, що зараз перемир’я, хоч фактично щодня вбивають. Люди виснажилися, а ще просто не мають грошей. Проте в економічному плані цей рік буде ще гіршим. Треба до цього готуватися і бути спокійними.

Часом люди починають допомагати армії, коли в сусідній будинок привезли загиблого з фронту, коли когось із сім’ї призвали або поранили.

‒ Що викликає у вас найбільшу гордість?

‒ Усвідомлення того, яка команда людей утворилася. Усі чесні і переконані патріоти. Можуть водночас і генерувати ідеї, і бути виконавцями. Часом аж дивуєшся, коли беремося за такі речі, які здаються глобальними проектами. Головне ‒ пробувати, нічого страшного тут нема. Не святі горшки ліплять. Команда у нас супер!

11287107_967006366664889_1707363282_n

‒ На що вам сьогодні не вистачає часу?

‒ На сім’ю, бізнес ‒ приділяю їм мало уваги. Мало часу на книжки, але все одно намагаюся читати по 2-3 книжки одночасно.

‒ Що прочитали востаннє?

‒ Несподівано для себе кайфанув від «Гамлета» в перекладі Андруховича. Такі книги як «Чорний ворон» Шкляра можна купувати десятками і передавати бійцям на передову. Це книжка, яка допомагає визначитися, що ти є українцем. А взагалі мій улюблений письменник Ремарк. Усе, що він написав, тепер дуже в тему.

‒ Що будете робити, коли закінчиться війна?

‒ Підприємництвом займатись. Але все одно десь залізу (сміється, ‒ ред.). Можливо, напишу книжку про те, як усе було. Спілкуємося з бійцями, знаємо чимало людських доль. Багато історій ще нерозказані.

Христина Кравчук




коментарів: 5
  1. А ти б Костя і не проти проволонтерити до пенсії?))))))) Скільки тих виключателів і кондеціонерів треба було б продати, щоб так піднятися як ти і Леша Лексус за той рік!))))) Ганьба!

  2. Пан Костя тільки те і вміє що “волонтерствувати”і баблішко собі хапати!!!Не встигне щось зробити,зразу фотографується і в нет закидає,щоб всі подивилися який він хороший!!А так як інші люди просто допомагають і не роблять з цього показуху!!!!Йому так слабо?!!!Нагріб він добре $ $ $ €,цим “волонтерством своїм”А тепер скоро вибори,треба ж до людей підмазатися…от і строїть з себе “чесну”людину!!!Щоб війти у довіру людям!!!Мером сильно ж стати хоче,мало на волонтерстві заробив?Крутий зараз такий став…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *