Командир 14-ої ОМБр Сергій Войченко: «Фронт – не те місце, де можна собі дозволити емоції»

Шостий рік війни. І шостий рік очікування та молитов – батьки, дружини та діти Володимира-Волинського та всієї Волині вкотре з нетерпінням чекають на повернення з передової бійців народженої та загартованої в боях Волинської 14 окремої механізованої бригади, які самовіддано захищають фронтові рубежі держави від окупантів – аби ми в мирних містах і селах не бачили війни зблизька…

Уже більше року, як командування 14 окремою механізованою бригадою прийняв на себе офіцер з великим бойовим досвідом, полковник Сергій Войченко. У червні 2018, приймаючи бойовий прапор бригади, з притаманною військовому лаконічністю Сергій Вікторович, спілкуючись із журналістами, запевнив: «Обов’язково будемо підтримувати зв’язок у майбутньому. І я, як командир бригади, і весь особовий склад відкриті до спілкування й співпраці з тими, хто в нас вірить, і покладає на нас великі надії – на перемогу та мир. Пройде певний час, вникну в службу на посаді командира бригади і обов’язково поспілкуємося!»

І слова дотримав. Через рік ми таки говоримо, хоч і коротко, про життя бригади, її сьогодення, фронт…

Довідково:

Народився Сергій Войченко 28 жовтня 1975 року на Вінничині.

В 1996 році закінчив Харківське вище командне танкове училище. Кар’єрний шлях розпочав з посади командира танкового взводу. Далі обіймав посади: командира роти, заступника командира батальйону, командира батальйону, начальника штабу-першого заступника командира бригади. На початку червня 2018 року прийняв командування 14 окремою механізованою бригадою (м.Володимир-Волинський). У 2015 році закінчив Національний університет оборони України ім. Івана Черняховського.

– Сергію Вікторовичу, чим живе сьогодні 14 окрема механізована бригада?

– Напевно, варто почати з того, що війна – це важка, нерідко виснажлива робота, яку ми, зокрема, і впродовж останнього року, цілеспрямовано і, я вважаю, успішно виконуємо. Бригада —  це потужний, хоч і складний, бойовий організм, для управління яким, як і для управління боєм, необхідні досвід, рішучість, а разом із тим, виваженість і далекоглядність, адже необдумані кроки і вчинки можуть дуже дорого коштувати…

А головне для мене, як для командира бригади, так і для командирів підрозділів, — збереження життя та здоров’я військовослужбовців. Аби кожен із них живим і здоровим повернувся до рідних.

Впродовж 2 місяців 14 окрема механізована бригада виконує завдання за призначенням на Луганщині. Належним чином облаштовано побут військовослужбовців, смугу забезпечення на першій лінії оборони, де відстань до ворога подекуди сягає кількох сотень метрів.

Бійці досвідчені, не просто успішно протистоять ворогу, здатні, як правило, передбачити його кроки, що зводить нанівець його злочинні потуги і дає можливість «привести до тями» противника, який, так би мовити, втратив орієнтири, забув, із ким має справу. 

– На продовження теми: з 21 липня на Донбасі оголошено перемир’я. Як у зв’язку з цим змінилася обстановка на передовій?

– З 21 липня Збройні Сили України загалом і наша бригада зокрема дотримуються сталого режиму припинення вогню. У той же час збройні формування Російської Федерації та її найманці систематично порушують заборону на використання будь-якої зброї. Вдаються як до провокативних, так і прицільних обстрілів наших позицій. Нерідко влаштовують п’яні розбірки з використанням зброї між собою.

За роки війни ми звикли до того, що для противника незнайомі поняття честі, принциповості, совісті, тому на всі його «випади» в наш бік реагуємо адекватно і відповідно.

– Розкажіть, що змінилося більш, ніж за рік, із часу, коли ви прийняли на себе командування бригадою? Які кадрові рішення були вами прийняті?

-14 окрема механізована бригада була і залишається єдиним, згуртованим, бойовим організмом, в якому ставка робиться на професіоналізм. Управлінці, командири підрозділів, особовий склад військової частини в цілому – це досвідчені військовослужбовці, які знають свою справу. Тому в кардинальних кадрових рішеннях з мого боку за рік, що минув, не було потреби. Разом із тим, життя бере своє, – певне число військовослужбовців по закінченню контракту звільняється, маючи намір побути з сім’єю, відпочити.

На їхні місця приходять нові люди, які за короткий час завдяки вмілому управлінню командирів підрозділів, пройденому бойовому вишколу на полігонах та підтримці досвідчених побратимів набувають необхідного досвіду та навичок: взимку та на початку весни цього року ми провели заходи з бойової підготовки на Володимир-Волинському полігоні, масштабні навчання у нас відбулися на Рівненському загальновійськовому полігоні. 

Нещодавно наша бригада поповнилася молодими офіцерами, випускниками військових вищих навчальних закладів, у яких, без перебільшення, «горять очі» – молодість, бойовий запал і бажання вписати свою сторінку в історію нашої бригади беруть своє.

– Сергію Вікторовичу, не будемо приховувати, що розпитували про вас у підлеглих… Вони однозначні в своїх думках: ви спокійний, стриманий і виважений керівник… Як вдається в такій непростій ситуації стримувати емоції, не нервувати?

– З боку, звичайно ж, видніше, – усміхається Сергій Вікторович. – А якщо серйозно, то армія, а тим більше, фронт, не те місце, де можна собі дозволити емоції. Вони, як правило, призводять до необдуманих рішень, а це, у свою чергу, може наразити життя військовослужбовців на небезпеку. Такого собі дозволити я не можу за жодних обставин! Крім того, кожен із нас, ким би не був, і яку би посаду не обіймав, повинен, передусім, залишатися людиною, і в будь-яких умовах та за будь-яких обставин діяти по-людськи. Це один із моїх принципів, якого дотримуюся завжди і всюди, за яким будую свої стосунки з підлеглими та й із усіма, з ким звели життя і війна.

– А коли ситуація все ж таки дуже напружена, як кажуть, на межі, що робите?

-Роблю каву, викурюю цигарку, згадую кумедні випадки з життя доньки й сина і… Все стає на свої місця.

– Сергію Вікторовичу, коли чекати на повернення 14 окремої механізованої бригади додому, у Володимир-Волинський?

-Зі зрозумілих причин я не можу дати відповіді на це запитання. Та запевняю вас, на зустріч із нагоди нашого чергового повернення з фронту ми вас обов’язково запросимо. Принагідно, висловлюю глибоку вдячність від себе особисто та від усього особового складу бригади вам і всім, хто впродовж років поряд із нами – рідним наших бійців, міській владі Володимира-Волинського, волонтерам, духівництву, журналістам та всім небайдужим за підтримку, допомогу, за ваші молитви. 

Дякуємо, що знайшли час на розмову! І хочемо висловити надію, що коли бригада повернеться додому, ви прийдете до нас в студію і ми зможемо більш докладно розповісти своїм читачам і глядачам не лише про бойового командира 14 окремої механізованої бригади полковника Сергія Войченка, а й просто про вас, як про людину: про ваші вподобання, сім’ю, друзів, хобі.

Фото надані прес-службою 14 окремої механізованої бригади