Катерина Петрович: “Хочеться пробудити Володимир-Волинський від культурного сну”

Катерина Петрович – наймолодший керівник у структурі відділу культури та туризму Володимир-Волинського міськвиконкому. Їй дісталася непроста та вагома ділянка життя міста – мистецька. Її творчий потенціал та ентузіазм запалив не один проект в місті. “Володимирський узвіз”, міжнародний пленер художників, Дні Європи у Володимирі-Волинському – проекти, реалізовані молодою директоркою за допомогою старших колег та керівників. Про реалії, мрії та проекти пані Катерина ділилася із журналістами “БУГу” в день професійного свята – Дня працівників культури.

– Катю, знаю, що ти – художниця. Розкажи, як почала професійно займатися цим, в якому стилі працюєш?

Малювати почала ще із дитинства, а ось професійні навички здобула у Рівненському державному гуманітарному університеті. Там закінчила факультет декоративно – прикладного мистецтва. Потім – магістратуру в Прикарпатському університеті ім. Василя Стефаника. А педагогічну освіту здобула у Кременецькому гуманітарному університеті.

Малюю у реалістичному стилі, люблю зображувати природу, квіти, абстракції. Якщо малюю людей, то – узагальненим образом. Портрети не виконую взагалі. Якщо довгий час не беру пензля у руки – починаю відчувати себе дискомфортно – розумію, що втрачаю навички. Малювати для мене – це як потреба дихати. Ось у відпустці за два дні намалювала дві картини маслом.

Моє творево зараз – це гобелен. Ткацтво – один з улюблених напрямків. Іриси на полотні я викохую вже майже пів року. Без нанесеного ескізу, вишиваю їх серцем. Кожен колір, вензлик – диктує душа, не правила чи поняттям. А ще люблю батік.

– Ти як художниця самореалізуєшся у виставках, пленерах, вернісажах?

Так, намагаюся виставлятися, показувати свої роботи. Це і самореалізація, і захист від недобрих “язиків”, які постійно потикають мені займаною посадою та відсутністю доказів професійної діяльності. Найбільшими здобутками вважаю експозицію своїх робіт у Рівненському державному гуманітарному університеті – роботи випускників та в Івано-Франківському університеті, де мої полотна ввійшли в двадцятку кращих. За рік планую зробити персональну виставку. Але це – лише плани наразі.

– Я знаю, що ти поєднуєш роботу в культурно-мистецькому центрі із викладацькою роботою у художній школі. Що тобі дає робота із дітьми?

Це моє натхнення. Це те, від чого я отримую задоволення. Робота із дітьми – це дуже чуттєвий дотик до мистецтва. Їхні здобутки, в першу чергу, оцінюю і ціную я. Коли вони чогось досягають – у мене, як у викладача, радощів більше, ніж у дітей. Я горджуся двома групами, які веду наразі. Це дітки від 7-ми до 10-ти років. Серед них – переможці обласних турів всеукраїнських змагань – Назар Семенчук, Катерина Оніщук. Савонюк Даша має подяку від Міжнародного конкурсу художників, який проходив у Болгарії.

– Гаразд, розкажи, як ти опинилася на посаді директора Культурно-мистецького центру. Чутки ходили різні – ніби у тебе дуже відомі і заможні батьки, що ти чиясь протеже і так далі. А насправді?

Моя мама – швея, тато – водій, який не працює за станом здоров’я. Тому говорити про протежування батьків недоречно. Мною були проведені ряд заходів, після чого Андрій Йосиповчи Шоцький побачив в мені лідерську жилку та запропонував спробувати себе у цій сфері. Абсолютно без користі – просто за творчість та наполегливість.

– І як було вживатися у роль керівника культурного життя міста?

Важко. Я не мала досвіду керівництва колективом, тим паче творчим. Всі від мене чекали одразу чогось – а я просто з острахом робила кожен крок. Поштовхом до розуміння та початку діяльності була організація пленерів художників влітку цього року. Пройшовши цей етап, я зрозуміла як і що треба робити. Із творчими людьми – не керуватиму, а співпрацюватиму.

Працювати у Володимирі-Волинському – не легко… Ніхто не відвідує виставки, театр бездіє, освіта мало працює над історією культури.

Але, руки не опускаються – ми зараз “піднімаємо” літературний клуб, молодіжні арт-вечірки, намагаємося рухнути пласт зі зміною свідомості містян по відвідуванусті галерей, мистецьких закладів, майстер-класів по декоративно-прикладному мистецтву. Руки не опускаються – сподіваюся, на розвиток культури у Володимирі-Волинському.

– Що побажаєш працівникам культури у день їхнього професійного свята?

Наснаги. Не опускати руки в будь-яких ситуаціях. Є ще гірше, ніж нам. Культура у Володимирі-Волинському має відродитися… У мене руки не опускаються – я маю багато планів… Сподіваюся на їхню реалізацію.