Катерина Марчук: «Я хочу, щоб моя донечка, яку я люблю до безтями, мене розуміла і назвала мамою»
Висловлює найсокровенніше побажання Катерина Марчук з Іваничів, дитині якої при народженні лікарем була нанесена важка травма, в результаті чого у дівчинки і зараз відсутні майже всі життєві рефлекси.
– Я це маленьке янголятко зі зламаними крилами полюбила як рідне і всім серцем хочу йому повноцінного дитинства та майбутнього. Але для того, щоб подолати наслідки післяпологової травми, дитині потрібно пройти лікування і реабілітацію в Мюнхені А це коштує 60 тисяч євро. Астрономічна сума, яку навряд чи зароблять батьки дівчинки за 10-15 років служби в армії, особливо тепер, коли мамі постійно потрібно бути поряд зі своєю донечкою, – зауважує волонтер Тетяна Должко.
Батьки Єви – Тарас і Катерина Марчуки – кадрові військові, обоє – учасники АТО. Тарас – уродженець міста Володимира-Волинського, Катя народилася в райцентрі Іваничі. Одружилися вони п’ять років тому в Дніпрі, де проходили військову службу: чоловік після закінчення Львівської військової академії сухопутних військ був командиром 34-ї роти 93-ї ОМБр, а дружина – радіотелеграфістом у 74-й ОРБ, – пише Місто Вечірнє.
-Це вже потім, а відразу після одруження ми тривалий час жили життям кочівників, переїжджаючи з одного гарнізону в інший. Жити доводилося постійно в гуртожитках. Коли ж почалася війна на сході, чоловік разом зі своєю ротою відправився на передову, де він мав у своєму підпорядкуванні три блокпости. Я теж час від часу їздила на схід, а в частині готувала в зону бойових дій посилки, займалася документацією тощо. Після ротації Тараса йому присвоїли звання майора і направили служити в Дніпро у райвійськкомат, а я поїхала народжувати до мами в Іваничі.
У лікарню Катю поклали через внутрішню неспокійність дитини, в якої було зависоке серцебиття. На другу добу перебування в медустанові їй зробили кесарів розтин.
«Шансів на те, що моє дитя виживе, не давав ніхто»
-Наша донечка Єва з’явилася на світ семимісячною 13 листопада минулого року з вагою 2200 грамів. Я чула її перший крик, і це все, що мені було дозволено бачити і чути. Ніхто тоді й словом не обмовився, що з дитиною щось не так. Не поклавши мені навіть на груди донечку, її відразу ж забрали в реанімацію. Мене ж зашили і на годину, а то й більше, залишили на столі в операційній, бо в цей час народжувала дочка екс-завідувача відділення Віталія Послєдніка, який мене кесарив, – розповідає молода мама. – Лікар із добрячим запахом перегару прийшов, коли я вже була в палаті. Поскаржився, що почувається так, ніби робив операцію вперше, повідомив, що дівчинку заінтубували (підключили до дихального апарата).
Потім почав плутано переконувати, нібито в мене була внутрішня патологія. Через те, мовляв, і дитина народилася такою, хоч перед тим, як потрапити в лікарню, я пройшла повне обстеження, в тому числі й УЗД. Маю документи, де чорним по білому написано, що ніякої патології ні в мене, ні в дитини не виявлено. Слова медика: «Три бали за шкалою Апгар (критичний стан немовляти, потрібна екстрена допомога)» прозвучали для мене як вирок: моя доня, яку ми з чоловіком так чекали, сама не дихає… Та це був тільки початок. Те, що довелося пережити нам далі, інакше, як «дев’ять кругів пекла», не назвеш. Свою донечку, яку третього дня охрестили в обласній неонатальній реанімації, я вперше побачила лише на 10-й день після народження. Так хотілося поцілувати її, відчути смак материнства, але між нами була стіна із пластикового кювета, підключеного до апарата, який дихав за дитину. Лікарі сказали, що в Єви відсутні абсолютно всі рефлекси.
Вона сама не смокче, не ковтає, не ворушить ні ногами, ні руками, не реагує на голос і не повертає голови. Шансів на те, що моє дитя виживе, не давав ніхто. «Субдурально-субарахноїдальний крововилив потиличної ділянки зліва внаслідок пологової травми», – таким був висновок неонатологів. Травма під час кесаревого розтину?.. Таке буває лише в Україні. Не інакше, як при пологах, у дитини була здавлена голова – іншого пояснення в мене немає. Страшно було чути, що шанси на життя твоєї крихітки мізерні, але ми могли лише молитися і боротися за неї, – розповідає Катерина зі сльозами на очах.
– Добре, що згодом дітям дали окрему палату, щоб могли відпочити, і вони по черзі бігали до малої в реанімацію, – додає мама Каті Світлана Петрівна. – Дитина могла померти у будь-який момент, тому потрібно було постійно за нею дивитися.
– У таких складних ситуаціях як у Катерини Марчук має зібратися консиліум, а лікар повинен консультуватися з обласними спеціалістами і виясняти, залишати жінку в лікарні чи переводити на третій рівень. Консиліум проведений не був, хоч дитя страждало і просилося на світ ще з 12-го грудня. На превеликий жаль, завідувач пологового відділення вранці 13-го грудня поїхав до Луцька. Батьки і медсестра забили тривогу, і я особисто телефонувала до Віталія Послєдніка й просила, щоб їхав кесарити. Він же повернувся вже близько 16-ї години. Звичайно, операція мала б відбутися на добу раніше. До того ж дитину витягували 20 хвилин, і це також не найкращі медичні показники. Це пологова травма, і цього ніхто не заперечує. Щодо того, чому так сталося, – питання не до мене. Я не займаюся з породіллями, а лише з новонародженими дітьми, – висловила свою, як наголосила, суб’єктивну думку неонатолог Валентина Корнійчук.
«За чотири місяці в дитини сім разів зупинялося дихання»
– Помалу Єва стала набирати вагу, але смоктати і ковтати так і не могла, тому доводиться годувати її через зонд. Потім нас перевели в дитяче відділення Іваничівської райлікарні, – продовжує розповідь Катерина. – Та потрібного обладнання там немає, а на четверту добу вночі в донечки зупинилося дихання. Тарас почав робити їй прямий масаж серця, а я, як була боса, так і побігла через всю лікарню в реанімацію. Там на мій крик про допомогу спочатку ніхто не відреагував: лікар закрився в ординаторській, а медсестри спокійно відпочивали в сестринській.
Лише на ранок, коли ми підняли шум, донечку забрали в реанімацію і відправили на МРТ. Спеціаліст Юрій Радчук доклав максимум зусиль, щоб дівчинка вижила. Вранці ми стали викликати швидку з Луцька. Тамтешні медики спочатку відмовлялися їхати. Мовляв, лікарі в Іваничах не надали їм достатніх аргументів. Допомогли волонтери Тетяна Должко та Олексій Кушнір. Після їхнього втручання прибули аж дві швидкі з області. Ці люди також придбали для нас кисневий концентратор і допомогли потрапити у київський «Охматдит». Якби не вони і не завідувач дитячої неврології Валентина Корнійчук, не знаю, чи вдалося б повернути Єву до життя, – згадує Катя. – За чотири місяці у неї сім разів зупинялося дихання, було сім балансувань на грані життя і смерті та новий діагноз: «кістозно атрофічні зміни обох півкуль головного мозку». Ми з чоловіком боялися спати, боялися, що в черговий раз не встигнемо врятувати своє дитя.
Зараз Єві минув уже рік. Потихеньку ми вчимося їсти ротом, вчимося стояти, розуміти, але нас давлять діагнози. Найстрашніший з них – «епілепсія, спастичний тетрапарез». Донька сама не сидить, не ходить, у неї часто бувають епілептичні приступи. На одне годування ми витрачаємо 120 гривень, а годуємо її 5-6 разів на день. Тарас увесь цей час не був на службі, тому зарплати не отримував. П’ять місяців ми жили на людські гроші, які нам на рахунок скидали навіть з-за кордону. За цей час за квартиру, яку ми винаймаємо в Дніпрі, «накапало» біля десяти тисяч гривень. Добре, що хоч завдяки волонтерам тепер маємо змогу регулярно підліковуватись у луцькій неврології. Та, на жаль, цього замало. Шанс на повноцінне життя Єві дає клініка у Мюнхені, але коштує це 60 тисяч євро. Для нас це просто астрономічна сума, і мені важко змиритися з тим, що я не в змозі оплатити своїй кровинці таке лікування.
Важко усвідомлювати й те, що дитина стала жертвою лікарської халатності. Я хочу, щоб моя донечка, яку я люблю до безтями, мене розуміла і назвала мамою. Для нас це буде найкращою нагородою. Тому й просимо допомоги у всіх людей: допоможіть зібрати 60 тисяч євро і подаруйте життя Єві.
«Майже щодня медики швидкої змушені були рятувати людей у лікарні»
– До речі, екс-завідувач пологового відділення Віталій Послєднік після пологів ні разу не поцікавився станом дитини. Після скандалу він просто пішов на пільгову пенсію. Своєї вини в тому, що сталося з моєю внучкою, не визнає, розмовляти на цю тему ні з ким не бажає. Коли Єві виповнилося 8 місяців, ми написали заяву в поліцію та у прокуратуру, – додає Світлана Петрівна. – Проти медика порушили кримінальне провадження, яке, як завіряв нас начальник слідства Леонід Фіськович, нібито найближчим часом мають передати до суду.
Я сама ходила до головного лікаря Іваничівської ЦРЛ Петра Ципи з вимогою навести порядок у даному закладі, адже це вже не перший такий випадок. Аби отримати медичну допомогу, хворим, які проживають за 30 кілометрів від лікарні, доводиться викликати «швидку» просто в медустанову, бо ж лікарів там не докличешся. Вони не можуть поміряти тиск і зробити укол навіть своїм колегам.
– Такі випадки дійсно мали місце в Іваничівському районі, де постійно чергують дві бригади екстреної допомоги. І чи не щодня вони змушені були рятувати людей в районній лікарні, ризикуючи не встигнути приїхати на виклик туди, де дійсно може знадобитися невідкладна допомога. Та після того, як там провели перевірку скарг пацієнтів, ситуація виправилася. Зараз усе гаразд, – пояснює завідувач обласної диспетчерської екстреної меддопомоги Андрій Абрамов.
– На даний час у нас є все необхідне для надання невідкладної медичної допомоги. Нещодавно ми навіть реанімували і повернули до життя людину, яка була за крок від смерті. А щодо випадку з Катериною Марчук, то є висновок обласних спеціалістів. Колишній завідувач пологового відділення Віталій Послєднік уже на пенсії, – відповів на запитання головний лікар Іваничівської ЦРЛ Петро Ципа. Зв’язатися з екс-завідувачем пологового відділення Віталієм Послєдніком не вдалося, оскільки на телефонні дзвінки ніхто не відповів.
Начальник слідчого відділення поліції Леонід Фіськович (саме він розслідує цю справу), з яким вдалося зв’язатися телефоном, від будь-яких коментарів стосовно строків закінчення слідства і передачі матеріалів до суду відмовився.
Валентина Савчук, смт Іваничі
P.S. Тарас і Катерина благають усіх небайдужих допомогти їм врятувати життя маленькій крихітці, яка прийшла у цей світ, аби жити і приносити радість рідним.
Вони будуть щиро вдячні за будь-яку суму допомоги на картку «ПриватБанку» 4149 4978 4195 1926 на ім’я Катерина Вадимівна Марчук, номер телефону 093-625-78-25 – Тарас Марчук.
