Галина Недбало: “Після зміни керівництва відділу культури нас знову запросили у рідний Володимир”

Неодмінним атрибутом міста з початку ХХ століття став кінотеатр.

Ще два десятиліття тому у Володимирі-Волинському їх було аж два, а вже десять років по тому – жодного, бо система кінопрокату зникла в Україні разом з уламками імперії – СРСР. І це у той час, коли світові кіноекрани заполонили блокбастери з бюджетами у кільканадцять мільйонів доларів, коли на кіні у розвинутих державах зароблялись величезні гроші, відповідно – сплачувались у держбюджет великі податки, – пише “Слово Волині“

Першими, хто у тисячолітньому місті за кілька кілометрів від європейського кордону намагався змінити ситуацію на краще стали молоді підприємці Андрій і Галина Недбало. Саме вони і розпочали нову сторінку в історії володимирського кінотеатру, «крутячи» фільми на звичайних простирадлах, як і родоначальники кіно, брати Люм’єр, сто років до цього. Як тепер йде бізнес і що цікавого очікує володимирчан у новому сезоні – про це у розмові з орендарями кінотеатру імені Тараса Шевченка.

– Галино, Андрію, чому саме кіно стало вашою родинною біснес-справою? Адже інші підприємці успішно торгують ковбасою, горілкою, китайськими шкарпетками…

Андрій:Бо кіно – це завжди ексклюзив, та й конкуренції – не густо. Люблю кіно з дитинства, за радянських часів сам бігав у цей кінотеатр, причому по три-чотири рази на той самий фільм.
Галина:А мені любов до кінематографу прищепив чоловік, з часом захоплення переросло у бізнес.

Хто ви за основним фахом?

Андрій: Я електромонтер-кінолюбитель (сміється). А моя Галинка – юрист. Колись, юним, я поїхав у Польщу, де вперше побував у кінотеатрі з досконалим звуком. Тоді і загорівся бажанням створити щось подібне у Володимирі. Подумав: чому ми маємо відставати від Європи? Тим більше, що у перші роки незалежності виникла пауза у кінопрокаті, усе розвалилось разом з СРСР.

Як розпочинали бізнес?

Андрій:Спочатку ми орендували зал у районному будинку культури, бо у кінотеатрі йшов ремонт. Ой, як згадаю, то аж моторошно робиться: технічні можливості були на нулю, фінансові теж, старенький відеопроектор брали в оренду у Луцьку, фільми демонстрували на кількох звичайних простирадлах, зшитих докупи. Проте люди ходили на сеанси, були вдячні, що кіно у місті таки є. Далі зрозуміли: у нас йдуть фільми, які вже є «ветеранами» українського прокату, тобто «крутяться» три-шість місяців. А так хотілось, щоб у Володимирі були і прем’єрні покази! Тому почали поетапно, крок за кроком підіймати планку можливостей, виправляти недоліки: покращили зображення за рахунок придбанняпотужнішого відеопроектора, вирішили питання з екраном. Після капремонту кінотеатру імені Т. Шевченка, тепер КМЦ, нас запросили туди – продовжити підприємницьку кінодіяльність.

-Певний час там були ще й інші орендарі, правда, якість фільмів у них кульгала на обидві ноги…

Андрій :Так, бо перед цим у нас, як це часто буває у творчих людей, виникли непорозуміння з тодішнім керівництвом міського відділу культури на фінансовому грунті. Тому наше місце на півтора року зайняли конкуренти.

А ви чим займались у той час?

Галина:Орендували кінотеатр у Нововолинську. За допомогою кіномеханіків старого гарту, реставрували кінопроектори радянського виробництва, переобладнали їх, щоб демонструвати фільми уже на 35-ти міліметровій плівці. Тобто зробили ще один крок до статусу прем’єрного кінотеатру. Після зміни керівництва відділу культури нас знову запросили у рідний Володимир – на цей раз виправити ситуацію, спровоковану попередниками. Бо глядач встиг розбігтись…

-Які активи і потенціал маєте на сьогодні?

Галина:Напередодні фестивалю «Володимир 2013», завдяки спонсорам встановили сучасний кінопроектор, звук 7,1 dolby-surraund, тобто сім незалежних каналів (17 колонок). Отож у місті нарешті вже є кінотеатр з обладнанням, яке не поступається столичному. Відтепер у нас демонструватимуться світові прем’єри одночасно з Києвом, у форматі 2D та 3D. Як говорять у світі кіно: демонстрація першим екраном. Відповідно дещо зросла і вартість квитка.

Які жанри найбільше полюбляє глядач?

Андрій:Однозначної відповіді немає. Кожен має свого глядача. Наприклад на мультфільми йде більше дорослих, аніж дітей. Часом у залі сидить два малюки на десяток дядьків і тіточок, тому, пані та панове, не соромтесь, приходьте, ви тут будете не самі, не виглядатимите диваком! А от жахи більше люблять дівчата, ніж хлопці. Напевно юним панянкам не вистачає адреналіну.

На які найближчі гучні прем’єри варто сподіватись володимирському глядачеві?

Галина: Ой, у нас їх буде чимало! Восени плануємо показати фільм українського режисера Любомира Кобильчука-Левицького «Тіні незабутих предків», «Сталінград» росіянина Фьодора Бондарчука…