Депутат облради наполягає, що біля «Ягодина» необхідно наводити порядок
Прикордонній Волині її прикордонний статус додає не тільки переваг, а й клопотів. Робота митниці, стосунки з Європою, життя прикордонних громад…
У найвищому представницькому органі влади краю – Волинській обласній раді – цими проблемами опікується постійна депутатська комісія з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій, – пише Перший.
Про насущні проблеми року, що минає, і про прогнози на наступний рік говоримо із заступником голови комісії, депутатом облради Юрієм Гупалом.
– Юрію Володимировичу, нещодавно Волинь «гула» через акцію протесту власників авто на єврономерах. Ваша комісія якось намагалася втрутитися у ці події?
– Проблема автомобілів на євро номерах – то загальнодержавна проблема. Так, ми спілкувалися з громадськими активістами, з митниками, я особисто не раз коментував цю ситуацію на прохання журналістів. На одному з останніх засідань на комісії виступав керівник громадської організації «Автомайдан Волинь» Сергій Поха. Ми готові враховувати їхні пропозиції і самі звертатися до законодавчої гілки влади. Але вирішити цю проблему під силу тільки Верховній Раді.
– До слова, як оцінюєте ті два закони, прийняті минулого місяця, які так обурили «євробляхарів»?
– У ньому є можливості для корупції. Зокрема – через складну формулу, якою розраховується акцизний податок. Загалом потрібно було написати усе зрозуміліше і чіткіше.
Втім, все одно, попри галас і протести – об’єктивно ситуація для українців вигідна. Адже авто стали доступнішими.
– Цьогоріч восени біля міжнародного пункту пропуску «Ягодин» приватні інвестори почали споруджувати термінали для вантажних автомобілів. Йшлося про те, що ці термінали вирішать проблему довжелезних автомобільних черг. Справа рухається?
– У вересні до нашої комісії звернулися представники ТзОВ «Комплекс «Ягодин» і повідомили про намір реконструювати термінали, розташовані поблизу пункту пропуску «Ягодин». Ми однозначно підтримали цю ініціативу.
Нові термінали дуже потрібні. Вони не тільки дозволять розвантажити черги (які іноді сягають 5 і більше кілометрів) і додати водіям і пасажирам нормальних людських умов. Це мусить вирішити й іншу проблему: екологічну. Адже на трасі перед пунктом пропуску не створено ніяких умов для довгого перебування там людей: ні туалетів, ні смітників.
Відрізок траси, який не має стосунку до жодної громади, ніхто не прибирає. Цьогоріч був трагічний випадок: загинула людина. Тому вирішувати проблему треба вже сьогодні.
«Комплекс «Ягодин» уже зробив освітлення, відновив асфальтове покриття. Гадаю, у 2019 році перший термінал запрацює. Інвестор обіцяє створити 300 робочих місць. І для мешканців Рівненської громади, що розташована поряд, це дуже важливо.
– Але все-таки: проблема довгого очікування свого часу перетину кордону лишається. Чи робиться щось, аби покращити хоча б цю складову роботи митниці?
– Наша комісія не раз робила виїзні засідання на пунктах пропуску – саме для того, аби розібратися у проблемі. Виїжджали на кордон і в Устилуг, і в Ягодин. Спілкувалися і з митниками, і з прикордонниками. Зокрема і у січні 2018 року, коли поблизу «Ягодина» відбувалася акція протесту проти внесення змін у Податковий кодекс.
– І які ж причини кілометрових черг з’ясувала ваша комісія?
– Та причина комплексна. Вона в тому числі – і в роботі польської сторони. Польські митники інколи вдаються до так званого «тихого страйку», протестуючи проти неналежних, на їх думку, умов праці.
Звісно, не завжди ідеальна робота і української сторони. А ще додайте сюди об’єктивно малу пропускну спроможність мосту через Буг.
Хоча наші уже більш-менш навчилися працювати чітко. Я про це кажу не тільки як депутат, а й як бізнесмен: вантажні авто підприємця Гупала постійно перетинають кордон.
Депутати нашої комісії не раз акцентували увагу начальника митниці, керівника прикордонної служби, що попри усі проблеми не може бути такого, аби, приміром, наш підприємець, який їде в Польщу з діловою поїздкою, «застрягав» на кордоні на багато годин.
…До слова, ще зазначу з приводу наших робочих поїздок комісією: якщо ми, приміром, їдемо на митницю, то плануємо роботу таким чином, аби охопити якомога більше проблемних місць.
– Що ви маєте на увазі?
– Приміром, їхали на «Ягодин», заїжджали у Згорани, де розташований обласний дитячий протитуберкульозний санаторій. Він – у плачевному стані, вимагає ремонту. Занедбаний, хоча має і цілих 5 гектарів території, і місце хороше – просто на березі мальовничого Згоранського озера.
Наша комісія ініціювала виділення з бюджету 100 тисяч гривень на хоча б найнеобхідніший ремонт. Ще раніше завдяки сприянню голові ОДА там замінили частину вікон, завезли нові ліжка.
Під час одного з виїзних засідань заїжджали в Рівненську ОТГ. Там спілкувалися з місцевим підприємцем, громадянином Індії Рао Самбасіва. Він у волинському селі організував птахоферму, вирощує страусів, павичів, фазанів… Нам важливо, аби інвестиції – і внутрішні, і зовнішні – йшли на Волинь. А для того треба, аби бізнес у нас почувався комфортно.
– І як – ідуть інвестиції?
– Абсолютно не в тих об’ємах і не з тих місць, як би того волинянам хотілося. Ідуть гроші з офшорів, а реальних інвесторів майже немає. Причина – і у недосконалості податкового законодавства, і у ставленні чиновників, багато з яких давно і успішно навчилися дбати про власну кишеню, а не про підтримку підприємців.
Якось розмовляв зі знайомим підприємцем з Німеччини. Він – українець, давно працює і живе в Європі. Запитує мене: ну як у вас там? Ситуація нарешті помінялася? Бо я в Україну не інвестую. Я спочатку інвестував в Росію, зараз почав інвестувати в Білорусь. Хоча я українець, я готовий був би інвестувати, але з вашими законами я не піду. І з вашим ставленням до бізнесу.
І як би я його не переконував – факт лишається фактом: нормально інвестиції не йдуть.
– Гроші з державного бюджету – теж інвестиції. Є сподівання, що саме за них у Нововолинську нарешті добудують шахту № 10…
– Так, будь-яка інвестиція – це плюс. Коли до нас звернулися шахтарі з приводу потреби добудувати шахту № 10 «Нововолинську», – ми взялися за це питання. Адже це єдина шахта, яка будується в Україні. Її не можуть добудувати близько 20 років. А її розвідані запаси становлять близько 40 мільйонів тонн вугілля. Це ж яке посилення нашої енергетичної безпеки країни!
Цього року на добудову шахти держава виділила 10 мільйонів гривень. На наступний рік запланували 25 мільйонів. Але наша комісія ініціювала звернення обласної ради до прем’єр-міністра в голови Верховної Ради з проханням виділити на добудову шахти 150 мільйонів гривень. Треба це питання закрити раз і назавжди.
– Чи має, на вашу думку, Волинська область, дієву стратегію розвитку?
– Є багато декларативних документів. У них – багато «водички» і нечіткості. А потрібні реальні кроки, а не розмови. Аби перше – інвестор про нас знав, друге – хотів до нас іти.
Мені сподобалася така ініціатива нашої влади, як Рада регіонального розвитку Волині. Це серйозний захід. Але знову ж таки: доки ми не наведемо порядку у ставленні влади до бізнесу – розвитку не буде.
Влітку цього року обласна рада ділила «аж» 200 тисяч гривень з переконання бюджету. Це ж «копійки»! У той час, до прикладу, окрема Рівненська ОТГ у Любомльському районі ділила 4,8 мільйона з перевиконання.
Бюджет був би багатшим – якби ми не тільки говорили, а й реально підтримували місцевий бізнес та інвесторів.
– Цьогоріч у вашій депутатській комісії з питань міжнародного співробітництва, зовнішньоекономічних зв’язків та інвестицій змінився очільник – замість Романа Микитюка її очолив Валерій Курстак. Це якось вплинуло на роботу?
– Коли змінився голова – наша комісія «ожила». Почали регулярно проводити засідання, приймати рішення. Адже раніше виходило зібратися 1-2 рази на рік…
А з приходом Валерія Курстака на посаду голови комісії ми почали більше зустрічатися, більше обговорювати профільні питання і виносити їх на сесію. Ми працюємо чітко і не зважаємо на розбіжності у політичних поглядах.
– Одна з проблем, яку намагалася вирішити ваша комісія, – проблема мешканців прикордонних сіл, які не могли нормально потрапити на свої земельні ділянки. Її вдалося вирішити?
– Проблемам, які створює волинянам військова прокуратура – уже кілька років. Таке собі «яблуко розбрату» – землі уздовж берега річки Буг, які розпайовані. Прокуратура «поклала на них око». Під приводом необхідності ставити захисні споруди фактично намагалася землю відібрати. Ми і до юристів зверталися, і рішення приймали, і звернення… Зрештою, військова прокуратура «послабила натиск», гострота проблеми знялася.
А цьогоріч виникла нова: прикордонники посилили режим контролю, і люди втратили можливість нормально потрапляти на свої паї.
Через новий пропускний режим людям, аби добратися до паїв, треба було брати перепустку, їхати за кілька кілометрів, аби цю перепустку пред’явити. У той час, як земля – за кількасот метрів. Поки доїде людина до пропускного пункту – кілька годи втрачає, коли ж землю обробляти?!
Наша комісія виїжджала на місце, у Любомльський район, вивчала ситуацію. У червні ми підготували звернення від обласної ради до Кабінету Міністрів України і Міністерства внутрішніх справ. У ньому йшлося про потребу лібералізувати режим в’їзду і перебування громадян України у місцевості, яка знаходиться між державним кордоном і лінією прикордонних інженерних споруджень.
Врешті, режим таки спростили, і напруга зникла.
– Напередодні Нового року говорять про плани на наступний рік. Ваша комісія їх уже має?
– Передусім треба продовжити і підтримати те позитивне, що почалося в цьому році. Межа двох років – умовна, робота триває постійно. Один з пріоритетів, які ми собі ставимо, – наведення порядку біля Ягодина. 300 робочих місць і порядок біля митниці – це уже важливо для нашої області.
Я як заступник голови комісії буду піднімати питання, аби добудували дорогу від Старовойтова до Адамчуків, аби майбутній пункт пропуску Адамчуки-Збереже таки запрацював. Про нього давно ведуть мову, і поляки готові тут співпрацювати, але поставили нам умову: спочатку зробіть інфраструктуру.
Я буду особисто, буде наша комісія ініціювати звернення, листи, прохання, вимоги – аби все-таки ту дорогу в наступному році доробити до Адамчуків і запустити процес створення переходу.
Адже в нас за час незалежності не з’явилося жодної нової митниці. А львів’яни, наприклад, три збудували.
До того ж та дорога нарешті дала можливість нормального сполучення з цілою низкою сіл Любомльського району.
– Цю «дорогу життя» робити у 2018 році?
– Ні, у минулому. Зробили 18 кілометрів. Виділено було 58 мільйонів гривень – в рамках так званого «митного експерименту».
Спілкувався з головою ОДА Олександром Савченком. Він каже прямо: коштів наразі нема. Але обіцяє це питання тримати на контролі, особисто говорив з прем’єром, вручав йому звернення… Тож ми сподіваємося на підтримку.
Також ще один з пріоритетів – питання добудови 10-ї шахти. Зробимо усе, аби у Києві нас почули і перейнялися проблемою. Бо якщо ми беремося за якусь справу, то мусимо її довести до логічного кінця.
