«Було багато справ, пов’язаних з проявами тероризму», – суддя Іваничівського суду Олександр Мушкет про роботу на Донеччині

У травні 2018-го року через нестачу кадрів Вища кваліфікаційна комісія суддів України рекомендувала відрядити до Іваничівського районного суду нового працівника. Невдовзі у ЗМІ заговорили про суддю Олександра Мушкета, який приїде в Іваничі з Донецької області захищати право громадян на справедливість. Отож, коли служитель Феміди прибув в Іваничівський суд, знайомитись із ним вирушив «БУГ». 

– Олександре Олександровичу, всі пишуть про маріупольського суддю, а він, виявляється, з Володимира-Волинського?

– Так, я і моя сім’я проживаємо у Володимирі-Волинському. Сам родом з Любомльського району, села Полапи. Маю вищу юридичну освіту, у 2005-му році закінчив Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого, де навчався на державній формі. Після закінчення вузу мене направили на роботу у Володимир-Волинську місцеву прокуратуру Волинської області, був також помічником судді Володимир-Волинського міського суду.

– Потім ви зайняли посаду Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області. Як сталося, що захід поміняли на схід?

– Коли відбувся відбір на посаду суддів, я став його учасником, успішно здав кваліфікаційні іспити.

У зв’язку з тим, що не було вакантних посад у Волинській області, а тільки в Східній Україні, вимушений був написати заяву на заміщення вакантної посади в Іллічівський районний суд.

– Зараз непроста ситуація в країні. Як вас сприйняли на сході?

– Коли вперше їхав на Донбас, довелося минати не один блокпост. На кожному з них нас зупиняли і проводили перевірку. Коли ж прибув на місце, колектив сприйняв нормально, адже судді – здебільшого толерантні люди. А от місцеве населення з пересторогою сприймало, як помітив. У спілкуванні з місцевими дискомфорт все ж відчувався.

– Не доводилося відповідати на питання: «Чи їдять бандерівці дітей?»

– Ні, мене про це не питали. Могли хіба колеги по роботі щось сказати, жартуючи.

– Як давно працюєте суддею?

– Призначений на посаду судді в жовтні 2016-го року, а присягу прийняв 15-го грудня 2016-го року.

– На вашу думку, чи здатна реформа зробити суд повністю незалежним?

– У нас є суддівські групи в інтернеті, де мої старші колеги та однолітки дуже часто обговорюємо це питання. Згідно Конституції судова система є незалежною гілкою влади в Україні, та беручи до уваги ситуацію з оцінюванням суддів, чи може  йти мова про незалежність суду?

На даний час я уже пройшов перший етап кваліфікаційного оцінювання на відповідність займаній посаді. Був 16-го серпня в Києві, де проходив письмове тестування, виконав практичне завдання. Якщо з першого набрав прохідний бал, то з практичного завдання досі немає результатів. Їх не знають і судді, які проходили оцінювання в червні-липні.

– За час вашої роботи яка справа була найбільш резонансною? Скільки справ в середньому розглядаєте за день?

– Усі справи резонансні по-своєму, на сході їх категорія зовсім інша. Було багато справ, пов’язаних з проявами тероризму. Все залежить від криміногенної ситуації в регіоні та виховання населення.

Одна справа може бути розглянута за 1-не судове засідання, інша – за 20, 30, 50 судових засідань і тягнутися роками.

Якось розглядав справу, де було 22 потерпілих. Коли на судове засідання з’являється один, то не приходить інший, або ж адвокатів немає чи представників. Зібрати всіх дуже важко.

Якщо при відсутності когось зі сторін учасники заперечують можливість розглядати справу, суд не може цього робити і змушений її відкласти. Тому в день можна розглянути 10-15 справ або ж жодної.

– Ви працювали безпосередньо по кримінальній спеціалізації?

– У нас розподілу як такого не було, але я вибрав кримінальну – вона мені якась ближча. Як уже говорив, після закінчення академії мене призначили першим помічником прокурора, робота була тісно пов’язана з кримінальним кодексом. Можливо, тому.

– У Іваничівському суді довгий час працював лише один слуга Феміди, а скільки суддів було в Іллічівському? Як прийняли в Іваничах маріупольського суддю?

– У Іллічівському суді штат також був не повністю укомплектований, працювали 7 суддів. Указ Президента про призначення мене суддею Іваничівського суду був підписаний 21-го вересня. Колектив прийняв гарно, та й голова суду, мабуть, чекав на підмогу.

– Чи були випадки, коли жалкували про свій вирок?

– Ні, не було такого. Усі вироки виношу згідно норм чинного процесуального та матеріального права. Ні разу не шкодував і не лягав спати з думкою, що зробив щось невірно.

– Вам пропонували хабарі?

– Ні, не пропонували.

– До якої міри суд може бути вікритим для суспільства?

– На всі 100 відсотків, як на мою думку, за винятком випадків, передбачених нормами Кримінального процесуального або Цивільного процесуального кодексів України.

Розмову вела Юлія Ховайло, інтернет-видання «БУГ»