Борис Бабійчук: Революція не закінчилась, вона продовжується і сьогодні

Ці лютневі дні увійдуть в історію нашої країни під чорним знаменом скорботи за загиблими героями Небесної Сотні. Рік тому Майдан омився кров’ю молодих повних енергії та запалу українців, які хотіли жити в правовій, чесній і демократичній країні.

Сьогодні Нововолинськ знає Бориса Бабійчука як волонтера, а рік тому він був активістом Майдану і стояв на барикадах. Про ті події, про враження, досягнення і перспективи ми вирішили поговорити із активістом “Революції Гідності”.

– Після року усвідомлення революційних подій, чи пішли б знову на майданівську передову, і чим є Майдан для Вас сьогодні?

– Для тих хто був на Майдані революція не закінчилась, вона продовжується і сьогодні. Ті протестні акції, які почалися більше року тому, вселили надію на кращі зміни у державі – що запанують нарешті європейські цінності, що зміниться правова система, що буде подолана корупція та олігархія. Ця надія жила у людях, які стояли на Майдані.

Після розстрілів 20 лютого почалися кардинальні події – втік Янукович, анексія Криму та війна на Сході. Як на мене, це був переподіл сфер впливу олігархів і зацікавлених сусідніх країн. Зокрема, Росія почала масштабне зазіхання на територію України.

Північний сусід явно не був в захваті, що ми почали самостійно вирішувати свою долю, тому саме тоді в активну фазу  увійшли намагання дестабілізувати ситуацію в нашій державі, розпалити громадянський конфлікт, і на фоні цих подій поновити свій контроль над усією нашою територією. Так не сталось, українці стояли вище цього конфлікту. На Сході проросійський рух був найсильнішим, тому цим і скористався агресор.

– Коли Ви відчули потребу їхати на Майдан, хто із колег підтримав таку ідею?

– Ще із початку акцій “Вставай, Україно!” я приєднувався до мітингів, і в Луцьку і в Києві. Коли ж люди побачили надію вступу до Європейського Союзу (а ми знаємо що це таке із власного досвіду, і можемо порівняти із Росією), відбулося значний злет українського духу, що і вивело людей на вулиці показати свою позицію, відмінну від тодішньої влади.

На початку революції у центрі столиці було два окремих протести – студенти на Майдані Незалежності зробили всій Євромайдан, і на Європейській площі фінальна акція “Вставай, Україно!”, яка проводилась політичними силами.

В той же час спецслужби не спали, а думали, як розумно подолати протести. Найпростіше було посіяти паніку і заплутати людей – де правда, а де ні. Ці ж два Майдани заклали у свідомість людей сумнів – хто стоїть за правду?

Політична акція на Європейській площі була справді гарно проведеною агітаційною кампанією. Студентський рух на Майдані, по суті, виступав за ті ж ідеї, але без політичних лозунгів.
Сприяннями влади було зініційовано утворити єдиний Євромайдан, але студенти цього не сприйняли, адже вийшли на протест без політики.

Коли Янукович не підтримав асоціацію з Євпропейським Сюзом, – це була п’ятниця і в ніч на суботу – відбулось побиття студентів. І от саме в суботу відбувся один із перших масштабних рухів проти владного режиму.

Я прибув у Київ в п’ятницю, відчув піднесення духу і, навіть, виступав біля стели. В той вечір почались досить дивні події – міліція на Майдані то появлялася то зникала, не пускали машину із озвучкою, хтось кинув першу шумову гранату, тривали два мітинги. Ввечері ми пішли із товаришами в готель, але незадовго нам зетелефонували, повідомивши, що люди активізуються і щось має от-от початись. Ми зібрались і пішли на Майдан. Незабаром прибув Порошенко із Жванією, які спілкувались із людьми і їхні розмови мали напрямок утихомирення настроїв народу. Десь близько третьої ночі ми пішли відпочивати, і тільки з ранку дізнались, що відбулось побиття студентів, буквально відразу як ми пішли звідти. Зранку люди активно почали збиратись біля Михайлівського Золотоверхого монастиря, в якому поховались постраждалі. В той день ми простояли близько дванадцяти годин без перепочинку. В дев’ятій вечора ми пішли вечеряти й відпочивати. На той момент на площі не було вільного місця.
Уже в неділю на віче вийшли мільйони.

– На Майдані українці почали відчувати, що саме зараз кожен із присутніх означає дуже багато для своєї країни, що до них прикута увага, що їх почали слухати. Але ті хто приходив на Майдан мали часто різні цілі – скинути президента, вступ у Євросоюз, віддалення від Росії, але всі ці прагнення об’єднувала одна мета – боротьба проти режиму.

– Вірно, ідеї Майдану змінювались, основною об’єднувальною метою стало прагнення побороти олігархію та режим Януковича в Україні.

В моєму розумінні зміни будуть тоді, коли ми подолаємо корупцію, а олігархи – наслідок корупції. Але ж коли відбулись позапланові президентські вибори українці привели до влади чергового олігарха Петра Порошенка. Майдан стояв проти олігархії, і проголосувати за нього – це було не логічно, тому що ми назад повертаємо людину минулого режиму.  За нього проголосували тому, що він як грамотний політик розпочав передвиборну кампанію із майданівської передової, завчасно до того як скинули Януковича.

– Як тільки розпочався Євромайдан  його часто порівнювали із Помаранчевою революцією 2004, і часто казали, що українці можуть знову помилитися і нічого не досягнути. Ті перші вбивства, які відбулись рік тому на Майдані були просто шокуючими для всього світу. Ніхто не очікував такого повороту подій. І ці кулі розвінчали ідеї порівнянь із 2004 роком.

– Коли відбулись перші вбивства я був на чергуванні у наметовому містечку, і коли прийшли наші товариші й сказали, що там вбили хлопця це був величезний шок. Ми розуміли, що протест наростає, але такого ніхто не очікував.

Коли почали стріляти, нічні чергування ставали дедалі напруженішими, і ряди бажаючих виходити вночі значно поменшало.

– Рік минув, але знову ж таки тих результатів на які всі очікували фактично немає, багато хто навіть розчарувався, країна на межі дефолту й у стані неоголошеної війни. Революція та переломні події дали можливість сусіду-агресору вдарити по нашому слабкому місцю. Чи цього очікували люди?

– Майдан – це відродження України й людської свідомості, це бажання змін. Та частина людей, які стояли за Майдан, лишилися зі своєю думкою і зараз воюють чи допомагають військовим. Ті ж люди які були байдужими такими і залишились, саме вони найгучніше кричать, що нічого не змінилося. Але що вони робили для цих змін це вже інше питання. І коли сьогодні молодим хлопцям приходять повістки, а вони кажуть, що це не наша війна, то потрібно подумати що лише почавши із себе можна змінити країну, і зробити це можна тільки разом. За незалежність і свободу потрібно боротись до кінця.

Для мене характеристикою зрілості наших громадян стали парламенські вибори, коли люди почали усвідомлювати процедуру вибору і розуміли за кого вони голосують.

Процедура вибору показує готовність народу самому приймати рішення для того щоб привести до влади людину яка розпочне змінювати країну.

Для мене основний принцип вибору кандидатів – це співвідношення гучних слів і справ які ними були зроблені. І я голосував за ту людину яка показала до виборів кількість пророблених важливих справ, і таким для мене був Костя Зінкевич. А його основний опонент був для мене політиком який багато говорить, але нічого не робить.

– Як українцям не повторити помилок і розумно подолати конфлікт, щоб вийти із перемогою та мінімізувати втрати?

– Якщо українська влада не займе проукраїнську патріотичну позицію, то мені навіть страшно подумати, що може відбутись в нашій країні. Тому що націоналістичні сили сьогодні жахливо обурені політикою держави і стратегією ведення бойових дій на Сході.

Геополітичне розміщення України становить її центром перетину інтересів Європейського Союзу та Росії. Ми не такі важливі європейцям, їх більше турбують взаємовідносини із РФ.

Війна закінчиться тоді коли ми переможемо, і чим швидше ми ввійдемо в активну фазу бойових дій тим швидше це відбудеться.

Як на мене, багато хто буде з цим не згідний, сьогодні нам вигідніше відмежувати ті території які захоплені агресором і почати відбудовувати економіку, залучати інвестиції, розвивати промисловість та підвладній Україні території. А захоплені частини нашої країни нам вдасться повернути, але це відбудеться тоді, коли ми вийдемо на відповідний стабільний високий рівень економіки.

– Сьогодні участь у Майдані надає певного статусу, це певний шаблон суспільно-громадської думки який дає можливість судити про патріотичність тієї чи іншої людини. Чи підтримуєте Ви таку думку?

– Я вважаю, що Майдан повинен бути в душах, серцях і розумі людини. Найважливіше те, чи готовий ти йти на зміни та боротися. Так само сьогодні можна запитати: ти був на війні чи ні? Наприклад, мені прийшла повістка, але так як в мене троє дітей мене не взяли, але це не означає що я лишаюсь осторонь проблем. Я собі дав обіцянку, що буду щось робити для змін у своїй країні – сьогодні моя боротьба – це допомога бійцям на Сході. Коли я почав займатись волонтерством найбільше моє розчарування стосувалося місцевих депутатів, які настільки байдужі, що аж страшно подумати, що за люди сьогодні при владі у Нововолинську.

Зразком наслідування для мене була Рожищенська районна рада, яка справді, силами депутатів, за досить короткі терміни збирали значні суми для бійців, до яких Нововолинську було далеко.

У майбутньому ми маємо усвідомити, що ті кого ми приводимо до влади, перш за все, повинні не обіцяти багато а робити багато.

Пропонуємо переглянути світлини Нововолинського центру допомоги військовослужбовцям, координатором якого є Борис Бабійчук.

Оля Івашко, інтернет – видання “БУГ”