<

Андрій Садовський: “Не долучитися до його культурного життя, на мій погляд, неможливо”

Цей запис опубліковано більш як рік тому
15:58 | 20.08.2015 / Інтерв'ю /
Перегляди
7
/ 1 коментар

У Володимирі-Волинському мешкає чимало прогресивної молоді, яка намагається урізноманітнити не тільки своє життя, а й життя міста. Представником такої активної молоді є Андрій Садовський.

Про таких людей, як він, кажуть: «Встигає скрізь і всюди». Цей  21-річний юнак ніколи не може спокійно всидіти на місці, у нього чимало захоплень, багато креативних ідей, які намагається втілювати у життя. Андрій активно займається громадською діяльністю, організацією молодіжних заходів, а ще  він справжній профі у звукорежисурі. Хлопець  майже завжди у хорошому настрої, навіть коли у нього на душі сум, то на обличчі – посмішка, – пише Рідне Місто Володимир.

Веселий, активний, креативний, цілеспрямований і наполегливий, цікавий співрозмовник та справжній професіонал своєї справи. Саме так про Андрія відгукуються усі його друзі та знайомі. Тож вирішила зустрітися з цим молодим чоловіком. Наша розмова проходила у порожньому напівтемному залі культурно-мистецького центру, де нині Андрій працює звукорежисером.

Техніка липла до моїх  рук ще змалку. У 8 років я вже сам розбирав і складав телевізор, старі радіомагнітоли, – пригадує Андрій. –Навчався у загальноосвітній школі №3, дуже любив фізику. Мені завжди було цікаво, за яким принципом працюють різні прилади, тож часто не просто розбирав їх, а й сам ремонтував. Рідні навіть дивувалися, як у мене це виходить. Згодом у центрі позашкільної освіти почав відвідувати гурток юного техніка. Закінчивши 9 клас, вступив до агротехнічного коледжу здобувати фах механіка. Провчившись рік, паралельно на заочному відділенні почав освоювати спеціальність техніка-електрика. Тож у коледжі я здобув дві спеціальності. Нині здобуваю вищу освіту у Прикарпатському інституті ім. М. Грушевського Міжрегіональної академії управління персоналом.

Звукорежисурою почав займатися ще зі шкільної лави. Усі знали мій потяг до техніки, тож просили озвучувати різні заходи. Мені дуже подобалося цим займатися, було досить цікаво. Я самостійно вивчав, як працюють звукорежисери, щось у мене виходило, а щось не дуже. На час вступу до коледжу вже трохи мав навиків, тож і там усі 4 роки займався озвученням різних свят, урочистих лінійок.

Я цікавився клубною культурою і вже у 15 років став резидентом нічного клубу «Манхеттен». Після його закриття був ді-джеєм  у районному будинку культури. Саме у той час почав крутитися біля Миколи Григоровича Смаля, досвідченого володимирського звукорежисера. Він і навчив мене основним азам роботи професійного звукача,  решту намагався вивчити сам. Спочатку теорію випробовував удома, а потім – на озвучуванні заходів. Це досить цікава, ексклюзивна робота. Можливо, з першого погляду здається, що це легко: сидиш собі біля великого пульта управління, тиснеш кнопки. Насправді ж потрібно дуже багато знати і мати надзвичайний слух. Я постійно читаю, переглядаю в Інтернеті семінари, які проводять відомі світові звукорежисери. До музичної школи ніколи не ходив, напевно, природа наділила мене унікальним слухом.

Звукорежисура – це хобі, яке  згодом переросло у роботу.

Уже 5 років Андрій займається улюбленою справою, і це приносить йому задоволення. Можна сказати, що він самоучка, бо всього добивався сам. Нині озвучує майже всі масові заходи, які проходять у місті. Тож, напевно, чи не кожен володимирчанин бачив за величезним пультом молодого звукорежисера, який не просто сидить та клацає кнопки, а постійно бігає,  перевіряє мікрофони, колонки та іншу техніку. Він майже завжди у русі, бо знає, що від його роботи залежить чимало.

Однак звукорежисура – це далеко не все, чим цікавиться Андрій.

– Знаю, що ти активно долучаєшся до культурного життя міста і вже організував не один захід для молоді…

Бути у центрі усіх подій, які проходять у місті, і не долучитися до його культурного життя, на мій погляд, неможливо. Я часто спілкуюся з творчими людьми, бачу, що їм є чим зацікавити молодь, але інколи вони просто не знають, як це правильно зробити.

На мою думку, у Володимирі дуже мало заходів проходить для молоді. Ми живемо у прекрасному історичному місті, тож треба зробити своє життя ще цікавішим та яскравішим. Чимало молоді, закінчивши школу, їде навчатись у великі міста. Там набагато більший потенціал для розвитку, можна цікаво провести своє дозвілля. Спробувавши таке життя, молодь не хоче повертатися до Володимира. Я виїжджати звідси не хочу, дуже люблю  рідне місто, тому й намагаюся щось робити, аби молоді люди  мали куди себе подіти, аби у них  була змога відвідати цікаві заходи, неординарні проекти, щоб ми культурно розвивалися.

Свого часу мене мучило те, що у Володимирі-Волинському немає великого інформаційного порталу. Ми йдемо в ногу з часом, сьогодні майже вся молодь активно користується соціальними мережами. Тому ми з друзями створили проект «Типовий Володимир», який на сьогодні налічує уже понад 13 тисяч підписників.

Ти є керівником проекту «Володимир UA». Що це за проект?

Це молодіжна організація, яка працює при культурно-мистецькому центрі. До її складу входить команда свідомої молоді, яка прагне змінити наше місто та робить щоденні кроки для реалізації своєї мети. «Володимир UA» – це вулик ідей, що спрямований на розвиток молодіжної культури у нашому місті.

Поки що наша творча група складається із 5 чоловік. Ми раді бачити всіх, у кого є креативні ідеї,  хто готовий ними поділитися. Я є керівником проекту, але це чиста формальність. У нас немає слова «я», є «ми».

Щось організувати  досить важко. На все потрібні фінанси. На жаль, наша країна нині у досить важкому становищі, тож  міська влада особливо нам допомогти не може, але нас підтримують, завжди ідуть назустріч. Відділ культури радо  відгукується на будь-яке прохання. Дуже хочу подякувати усім своїм друзям та колегам. Дякувати Богу, навколо мене завжди є люди, на яких можу покластися, вони ніколи не підведуть. Своїм куратором вважаю Андрія Йосиповича Шоцького, начальника відділу культури виконавчого комітету міської ради. Це людина з колосальним досвідом роботи у культурі, тому до нього часто звертаюся по поради.  

«Володимир UA» уже провів 3 заходи: вечір пам’яті Андрія Скрябіна, фотосушка, та молодіжна арт-вечірка на День міста. Було дуже багато позитивних відгуків.

– А критика?

– О-о-о-… Як же без неї? Завжди знайдуться ті, що чимось не задоволені. Легко сидіти і критикувати, але при цьому нічого не робити. У нашій творчій групі не так і багато людей. Не всі мають досвід організації  заходів, але ми маємо бажання працювати, стараємося щось робити, аби розбавляти сірі будні, аби хоч на мить забути про проблеми і провести час цікаво та неординарно. Звісно, у нас бувають певні недоробки, промахи. Є люди, які це  прекрасно розуміють, а є такі, що відразу починають висловлювати своє «фе».

«Диванні війська» – це супер-мега тролі, які навіть уявлення не мають, як зробити один невеличкий захід, проте критикують усе. Я завжди кажу: «О’кей, наступного разу спробуйте зробити щось самі і побачимо, що з того вийде».

– Знаю, що в тебе була невеличка студія звукозапису…

Так, був час, коли я захопився студійною роботою. Закупив необхідну апаратуру і облаштував у себе вдома студію звукозапису. Записував місцевих виконавців. Нам вдавалося зробити досить цікаві продукти. Мені це подобалося. Але студійна робота досить клопітка. Аби записати одну пісню, потрібно витратити чимало часу. Я не міг закинути усі хобі і присвятити себе тільки студії, адже навколо ще стільки всього цікавого. Тож студію я закрив, напевно, це не для мене.

– Ти  згадав про хобі. У тебе їх багато?

Колись захоплювався мотоциклами, нині  ж пересів на чотириколісний транспорт. Є досить активним учасником клубу «Драйв-2». У вільний час у КМЦ граю у  «Клубну мафію». Це досить цікава штучка, тож усі бажаючі, хто хоче незвично провести час, приходьте, будемо раді бачити всіх.

Продовжую захоплюватися клубною культурою.  Нещодавно повернувся з фестивалю електронної музики «Jocker Fest», який проходив у Шацьку. Був там ведучим.

Це далеко не все, до чого у мене лежить душа, однак на все не вистачає часу. От якби можна було не спати, – жартує Андрій. – Але інколи батарейки сідають, тож треба відпочити.

– Ти по життю лідер?

– Я так не вважаю. Завжди знайдеться хтось кращий. Просто не можу сидіти на місці, коли мені щось цікаво.




один коментар

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *